Нині з особливою теплотою згадуємо тих, хто щодня сіє зерна знань у дитячих серцях, а коли настає потреба — стає на захист рідної землі. Саме таким є житель села Березичі Михайло Марчик — учитель трудового навчання та предмета «Захист Вітчизни», люблячий батько трьох дітей і мужній воїн.
Про це пише «Нове життя» - новини Любешівщини, - інформує ВолиньUA.
Свою педагогічну діяльність Михайло Васильович розпочав у 1999 році в Дольській школі після закінчення Бродівського педагогічного училища. Тоді ж його призвали до армії, а після служби він повернувся до педагогічної роботи, але вже у Березичівській школі. Тут створив сім’ю, де разом із дружиною виховує двох синів та доньку.
До початку війни, як і більшість українців, Михайло Марчик працював у школі, дбав про господарство, любив ходити по гриби, на риболовлю, проводити час зі своєю родиною.
Улітку 2024 року його мобілізували до лав Збройних Сил України. Сьогодні він несе службу у складі 68-ї окремої єгерської бригади на Покровському напрямку.
— Треба захищати своїх дітей, дружину, батьків і всю нашу країну. Це не вибір, а обов’язок кожного чоловіка. Коли ворог приходить у твій дім, ти не можеш залишатися осторонь, — ділиться захисник.
Він зізнається, що війна докорінно змінює людину і її оточення:
— З кимось дороги розходяться назавжди, а з кимось, навпаки, стаєш настільки близьким, що відчуваєш його братом. На фронті справжня дружба й побратимство загартовуються випробуваннями.
Навіть у найважчих умовах бійці знаходять сили для маленьких радощів. Разом із побратимами вони прихистили на фронті котів і собак.
— Тварини теж стають частиною нашої родини. Вони дарують тепло, розуміють без слів і допомагають відчути, що життя триває. Одну кішку я забрав додому, аби вона не залишалася на передовій. Дорогою Аліса (так звуть кішку) віддячила мені народженням п’ятьох кошенят. Це була справжня несподіванка, яка ще раз нагадала, що життя перемагає, — посміхається Михайло.
Наразі воїн проходить реабілітацію після поранення у медичному закладі.
Саме тут він отримав радісну звістку: донька народила первістка. Тож тепер наш захисник ще й дідусь.
— Після лікування хочу хоча б на кілька днів приїхати додому, обійняти дружину й дітей, побачити онука, відвідати батьків у Лахвичах. Дуже бракує звичайних речей — простого спілкування з рідними, їхньої присутності поруч, — говорить він.
Михайло Васильович зізнається: найбільша його мрія, як і мрія кожного українця, — це мир.
— Усе, чого прагну, — щоб наші діти жили під мирним небом. Наперед плани не будую: головне — повернутися додому живим. А тоді вже будуть і плани, і мрії, — каже воїн.
Читайте також: У Луцьку відбувся черговий ярмарок ветеранського бізнесу (ФОТО)
