На Івано-Франківщині на 57 році життя помер майданівець і волонтер Дмитро Малкович з позивним Нескорений. Попри ампутовані внаслідок отриманого на Майдані поранення ноги, чоловік їздив на передову з 2015 року, допомагав військовим та жителям деокупованих міст до останнього.
Про смерть Малковича повідомила волонтерка Ольга Гарасим’юк 10 лютого у Facebook, - пише Новинарня.
“Вічна і світла молитовна пам’ять, Нескорений… Дмитро Малкович. Роки боротьби за Україну…
ГО “Нескорені серця України” співчуває родині та усім, хто знав і йшов з Нескореним у строю”, — написала вона.
Як повідомляє “Суспільне”, Дмитро Малкович народився 26 жовтня 1976 року в селі Вижній Березів Косівського району. Працював лісорубом, лісником та кермував вантажним автомобілем.
Під час Революції гідності був на Майдані у складі восьмої “афганської” сотні”, згодом — у 32-й гуцульській сотні.
19 січня 2014 року у Києві під час протистоянь на вулиці Грушевського Дмитро Малкович отримав поранення. Біля нього впала світло-шумова граната, обліплена болтами, гайками і цвяхами. Внаслідок цього розвинулася гангрена і у 2015 році медикам довелося ампутувати одну ногу, а у 2021-му — другу.
Оскільки воювати чоловік не міг, він волонтерив і їздив на переводу на візку. З 2015 року Дмитро Малкович збирав допомогу для бійців та возив її на фронт. Після повномасштабного вторгнення рф в Україну він разом зі ще кількома волонтерами купували свині, щоб потім приготувати з них тушкованки й ковбаси.
“Людям треба гуртуватися і розуміти, допомагати, бо хто не годує свою армію, буде годувати чужу. І хлопці дуже раді, коли до них приїжджають. Вони навіть малюночками дитячими тішаться, тому що знають: тут про них пам’ятають”, — казав він.
Окрім цього, з командою волонтерів Нескорений проводив серед жителів, у школах і трудових колективах району збори коштів, за які купували автомобілі, генератори, будівельні матеріали та інструменти. Загалом Дмитро Малкович організував з цією командою 19 виїздів, з яких не зміг поїхати тільки у два через хворобу.
З 2015-го ж чоловік здійснив понад 60 поїздок на фронт.
“Були такі моменти, що інколи важко давалося, думав: ще ця поїздка і більше не буду. Але там, коли я подивлюся у їхні очі такі світлі, де немає жодного фальшу, повертаюся і думаю, що треба знову збиратися і їхати, бо вони — в окопах, а я — вдома”, — згадував він.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Волині селяни накинулися на військового, який приїхав успадкувати паї своїх батьків
