Лікарняним ліжком та заявою в поліцію завершився візит у рідну Малу Глушу для військовослужбовця Сергія Приведенця (на фото). Приводом приїхати особисто аж із фронту до сільради стали земельні розбірки. Уже з порога чоловік почув від односельців, що хай «їде по землю в сусідню область», де зараз проживає. І байдуже, що він хотів не брати якісь додаткові наділи під сільськогосподарські угіддя, а просто успадковувати паї своїх батьків. Тобто землі, які й так мають давно належати його родині. Та найбільше його обурило приниження від краян, мовляв «з такою мордою він явно на передовій не був, і взагалі купив собі посвідчення учасника бойових дій».
Про це пише газета Полісся.
Насправді 56-річний Сергій Адамович перебуває на службі з першого дня повномасштабної війни, пішов до війська добровольцем, вже будучи особою з інвалідністю 3-ої групи пожиттєво. Уже два роки він входить до елітного підрозділу аеророзвідки «Майстерня незалежності» 24-ої бригади, 18 місяців перебував на «нулю» на найбільш пекельному та обговорюваному східному напрямку. Був нагороджений за оборону міста Бахмут. Народився і довгий час прожив у Малій Глуші, згодом переїхав на Тернопільщину, де вдруге одружився. У рідному селі у спадок залишилися батьківська хата та земельні наділи, котрі він розпочав належно узаконювати ще в 2021 році, але не встиг завершити процес через вторгнення рашистів. Довідавшись нещодавно про розпаювання землі на малій батьківщині, делегував спочатку від себе до сільради з відповідною заявою швагра. Але коли того «відфутболили», взяв відпустку й приїхав із передової розбиратися вже особисто. Та подолавши 1500 км країною, як пояснив захисник, старости округу на робочому місці згідно графіків прийому громадян не застав. Не дочекався її там і до кінця дня. А потім не дочекався і обіцяного приїзду камінь-каширських посадовців у Малу Глушу, аби на місці вивчити й вирішити питання. Зате дочекався в стінах сільради краян, які дозволили собі принизливо висловитися в адресу бійця. Коли дружина воїна викликала з цього приводу поліцію – усі розбіглися по хатах. Зрештою, нервове напруження довело і захисника, а пізніше ще й деяких посадовців, до лікарняного ліжка.
Якщо в подробицях вникати у кожну деталь та персони цього конфлікту, то мало буде шпальт газети, аби все описати, й життя не стане, щоб всіх опитати. Та й сам чорт посивіє, поки розбереться з усіма цими земельними баталіями, аби вивести хоч якусь істину. Так би мовити, без правоохоронних органів та юристів тут ніяк не обійтися. Очевидно, що кожна сторона десь перейшла емоційну межу та трактує події на вигідний їй лад.
У всій цій ситуації найбільше воїнові болить ставлення до нього. Зі слів Сергія Приведенця, з обіймами його зустріли лише у Любешові, де швидко зробили витяг усіх необхідних документів (раніше Мала Глуша входила до Любешівського району). А от коли довелося приїхати в Камінь-Каширську громаду, то без скандалу не обійшлося в жодному кабінеті посадовців, куди б не звертався. Хоча не заперечує, що й в самого емоції десь вийшли з-під контролю.
«Я не ідеальний, у мене є свої помилки молодості. Не всіма моментами своєї біографії я можу гордитися. Але коли прийшов момент взяти до рук зброю, то я це зробив, на відмінну від тих, у котрих нібито досьє бездоганне. А тепер після двох років війни, мого пошарпаного здоров’я й розхитаної психіки, всі ці «відмінники суспільства», котрі всіма шляхами уникають військкоматів, спокійно дивляться вдома телевізор й в чистеньких костюмчиках вибирають що б поїсти в ресторані, будуть вимагати в мене поклонів за моє ж законне право? Більшість з них годяться мені в діти й онуки. Чимало з них відповідають за вшанування полеглих Героїв та пишуть щемливі пости про втрати на фронті… Люди, що з вами? Ви демонстративно стаєте на коліна перед загиблими, але впевнено плюєте в душі ще живих воїнів! Сподіваюсь, що, забравши паї моїх батьків, нові власники підуть їх і захищати від окупанта замість мене. У мене уже більше немає бажання боротися за цих людей. Я не собака, щоб когось захищати й харчуватися недоїдками після нього! Я всього лиш претендую на свою спадщину… Мої батьки заробляли цю землю потом, а я два роки проливав за неї кров! І я теж не хочу болото, мені його було достатньо в окопах. І болить вже навіть не те, що кращу землю розпихують угодним особам, а те, як поставилися до військового. Може і я не так щось трактую, щось болісніше сприймаю та неправильно реагую. Але такого приниження я ще не знав за все своє життя! Для кого я там воюю? Якщо ми всі поляжемо, то ті всі паї поростуть могилами, а не городиною… Орки не пошкодують нікого», – з душевним хвилюванням висловлюється військовослужбовець.
Заради об’єктивності, аби підтвердити вище згадані факти чи спростувати, ми зателефонували до старости округу Світлани Труш. З її слів, особисто вона до розпаювання земель не має жодного стосунку, тому коментувати хто має рацію, а хто ні – не хоче. І в телефонному режимі вона це вже пояснювала Сергієві Адамовичу. До того ж, нібито, ніхто не відмовляє йому в успадкуванні паїв, під розпаювання навіть залишилися ділянки в тому урочищі, де він хоче. А свідком ситуації, у якій принизили військовослужбовця, також не була, адже перебувала у той час із робочими питаннями у міськраді. У поліції ж підтвердили, що наряд правоохоронців із цього приводу днями таки викликали у Малу Глушу, є зареєстровані відповідні заяви. Однак усі обставини інциденту поки що з’ясовують.
