За один день з-під її рук виходить іграшка, в якій можна впізнати людину з фотографії.
Волинська майстриня загортає теплі спогади у приємні на дотик ляльки: хлопець освідчується коханій, родина вітає тата з уродинами, чи закохані одружуються або народжують малюка…
Стилізованою лялею, як свої вироби називає дівчина, може стати кожен. Про це пише "Українська правда".
Її усміхнені іграшки подорожують не лише Україною. Вони уже є в більш ніж 20 країнах світу.
[caption id="attachment_55464" align="aligncenter" width="800"]
Іграшки Іванки є уже в понад 20 країнах світу. Фото надані майстринею[/caption]– Створюючи ляльку, найперше звертаю увагу на волосся і статуру, щоб зберегти пропорції. Є деталі, притаманні кожній людині, – розповідає дівчина.
Іванка дивиться на очі, перенісся, тип і колір волосся, відстань між лінією росту волосся та очима тощо.
– Хоча мої лялі стилізовані, завдяки деталям вони стають схожими на конкретних людей, – додає мисткиня.
Іванка може впізнати кожного, з кого робила іграшку, за фото, з якого списувала образ.
[caption id="attachment_55466" align="aligncenter" width="800"]
Фото з Facebook майстрині[/caption]– Я не малюю ескіз, бо в нього можна довго вносити правки і лялька вийде "несвіжою". Бачу перед собою фотографію і одразу роблю, – каже Іванка.
Буває, подивлюсь на знімок й уже бачу, яка тканина потрібна, й руки самі чешуться до роботи.
Для створення більш ніж двох поєднаних ляль потрібен спільний знімок, щоб зрозуміти пропорції людей один щодо одного.
Її ляль можна впізнати за фірмовою "доброю" усмішкою:
– Часом замовники питають: "А можете зробити злу ляльку?". Не роблю цього навмисно. У світі й так забагато болю та негативу.
А лялька має нести позитив. Чи вона буде у мене в майстерні, чи поїде до когось додому, не хочу, щоб на неї дивилися і відчували негатив, – пояснює мисткиня.
[caption id="attachment_55467" align="aligncenter" width="800"]
Фото з Facebook майстрині[/caption]***
Іванка вважає, що кожна лялька уособлює конкретну людину. Навіть заводські іграшки створювали за певним образом.
– Те, що людину можна уособити в маленькій копії, з дитинства вважала великим дивом. Лялька для мене – частинка душі, особливо створена руками, – розповідає.
Тож не дивно, що першу ляльку, у свої 15, дівчина створила для подруги, хоча спеціально ніде цьому не вчилась.
– Зараз дивлюся на неї – зовсім не схожа, а тоді: "Точно Марта!", – усміхається.
За 9 років 24-річна майстриня зробила близько 2 тисяч ляль.
[caption id="attachment_55470" align="aligncenter" width="800"]
За 9 років Іванка зробила близько 2000 ляль. Фото надане мисткинею[/caption]Зараз у зошиті – 1024 замовлення. Клієнти могли замовити як 1 ляльку, так і 50.
Хоча на початку лялькарства майстриня клієнтів не мала, а про пошук клієнтів й не думала:
– Я не мала де продавати ляльки, і впевненості не було, що їх хтось захоче купити.
Крім подруги, тоді майже ніхто її роботи не сприймав серйозно.
– Здається, я їх тоді робила всупереч всьому, а не завдяки. Стільки тиску було, що все це несерйозно. Мама завжди хвалила, тато називав ляльки "пилозбірниками". Було дуже образливо, – пригадує.
– Викладачі в інституті казали: "Визначся!", "Ти живопис на це проміняєш?". Але це нормально підлітку себе шукати.
Іванка вчилася в Інституті мистецтв за спеціальністю "образотворче мистецтво".
[caption id="attachment_55471" align="aligncenter" width="800"]
Мало хто сприймав Іванчині ляльки серйозно. Фото з Facebook майстрині[/caption]Завдяки курсам англійської мови познайомилася з дівчиною, яка робила прикраси з полімерної глини.
Та запропонувала вийти на вулицю зі своїми виробами. Так і зробили.
– У нас не було ні столика, ні красивого оформлення: на асфальті розстеляли картонку і тканину.
Пам'ятаю цей страх, коли одна дивилася в один бік, друга в інший – чи не йде міліція. Побачимо когось схожого на силует міліціонера – збирали все і бігли, – сміється лялькарка.
Її вироби не одразу стали популярними: трішки їх купували у мовній школі, на благодійному ярмарку, а згодом містяни самі почали знаходити контакти майстрині.
Через кілька років Іванка створила групу у "Вконтакті" для замовлень.
[caption id="attachment_55472" align="aligncenter" width="800"]
Свої лялі Іванка спершу продавала посеред вулиці. Світлина надана лялькаркою[/caption]Тоді у неї було близько трьох клієнтів на місяць:
– Багато ляль я дарувала, думки не було розширюватись чи робити на замовлення. Я так кайфувала від того, що їх роблю!
Спочатку робила іграшки за описами: блондинка, волосся по плечі, плаття червоного кольору.
Поки одного разу Іванку не запитали: "Можете відтворити з фотографії?"
"Давайте спробую", – відповіла дівчина. І зробила.
[caption id="attachment_55473" align="aligncenter" width="800"]
Раніше в Іванки було 2-3 замовлення на місяць. Фото надане лялькаркою[/caption]***
Руки і ноги ляль Іванка створює з фланелі українського виробництва: приємної на дотик й молочного кольору.
Але є проблема: з початком війни завод у Донецьку припинив роботу, тому цієї фланелі більше ніде немає.
В Іванки залишилося ще трішки запасів з довоєнних часів, але тепер доведеться шукати тканину деінде.
В одязі та деталях ляль майстриня намагається використовувати натуральні тканини: льон, коттон, трішки трикотажу.
Додає шерстяні, акрилові нитки, а також флористичний дріт – для стійкості іграшок.
[caption id="attachment_55473" align="aligncenter" width="800"]
Раніше в Іванки було 2-3 замовлення на місяць. Фото надане лялькаркою[/caption]З часом вироби дівчини дозволили їй зробити лялькарство повноцінним фахом.
Близько трьох років Іванка виходить зранку на горище і сідає за роботу.
Люди часто просять зробити їхні ляльки-портрети на весілля, дні народження чи просто особливі дати.
Останніми місяцями замовлення рясніють сім’ями: щоб разом були мама, тато і діти.
– Іноді думаю, як ляльки перевернули моє життя. І в школі, і в училищі була дуже закритою. Було важко спілкуватися, знайомитися, – ділиться мисткиня.
Завдяки лялькам я змінилася: стала усвідомлювати, що теж щось можу, вийти зі стану затурканості. Поїздками, знайомствам, досягненнями – я завдячую цьому ремеслу.
Завдяки лялям Іванка змогла звернути на себе увагу свого кумира Джареда Лето.
Зробила ляльками увесь гурт Thirty Seconds to Mars і затвітила фото з тегом гурту.
Офіційна сторінка групи майже одразу світлину ретвітнула.
Іванка святкувала цю подію з подругою як перемогу. Але подумала: де гарантія, що лялі бачив хтось з учасників гурту?
І почала постійно постити їх, з новими підписами, тегаючи гурт і Джареда Лето.
Минуло півроку – і він таки побачив це фото і перепостив собі на сторінку.
[caption id="attachment_55474" align="aligncenter" width="800"]
Ляльки Іванки помітив популярний Джаред Лето[/caption]– Ну, все! – сміється Іванка. – Мені почали писати незнайомці, яка я щаслива, що він ретвітнув, і я справді цим дуже пишалася.
Лялю уже замовляли й на подарунок Джамалі.
[caption id="attachment_55475" align="aligncenter" width="605"]
Фото: volyn24[/caption]Тепер дівчина мріє про те, щоб її іграшки стали повноцінним мультиком, про розширення свого асортименту і будівлю під Луцьком з табличкою "продається".
Її вона мріє перетворити на майстерню:
– Проходячи повз я уявляю як я ходжу поверхами і розмовляю з працівниками. І це моя фабрика одягу та лялечок.
***
Про своїх ляль, які уже помандрували до власників, дівчина не забуває.
Іванка збирає відгуки про свої вироби, скрінить їх і зберігає в спеціальній папці.
– Бо це тепло. Дуже рідко вдається побачити реакцію людини, для якої робили ляльку, на її копію. Коли бачу момент потрапляння лялі до власника – це переважно сльози.
Хочеться це збирати, колекціонувати, надихатися. Ти розумієш, що подарував людині теплий настрій. А що може бути важливішим за емоцію? Я нічого такого не зробила, а людина плаче.
[caption id="attachment_55476" align="aligncenter" width="800"]
Фото надані майстринею[/caption]Іванка повноцінно працює, намагається дотримуватись графіку роботи, але через те, що вона лялькарка, відчуває скепсис від багатьох сторонніх людей.
– Друзі реагують:"Класно, ти знайшла себе", мама теж спокійна, старші люди, викладачі радіють, що можна хоч трохи заробляти творчістю, а не йти будь-куди, аби заробити.
А багато сторонніх людей дійсно реагують скептично: доросла дівчина, а таким займається. Прямо в очі не чула, але таке бачу.
Тому іноді й думки на Іванку напливають: "Всі займаються чимось серйозним… Треба якусь офіційну роботу, як у більшості людей".
– А потім думаю: "Ну я теж серйозним займаюся – дарую настрій людям. Це моя повноцінна робота".
Ірина Андрейців
