На Волині дев'ять територіальних виборчих комісій станом на 1 грудня зареєстрували 1 133 кандидати у депутати до відповідних рад та 32 кандидати на посади голів об'єднаних територіальних громад. Таку інформацію повідомляє громадська мережа ОПОРА. Липинська громадаНа Волині Липинська сільська виборча комісія об’єднаної територіальної громади зареєструвала 116 кандидатів у депутати до відповідної сільської ради та трьох кандидатів на посаду сільського голови. На посаду сільського голови Липинської сільської ради об’єднаної територіальної громади зареєструвалися 3 кандидати, усі троє – самовисуванці. Так, на посаду претендують: Богдан Гусак, Андрій Корнелюк та Олег Повстанський.Брати участь у перших виборах до Липинської сільської ради об`єднаної громади, які відбудуться 23 грудня, виявили бажання 99 кандидатів у депутати, яких висунули політичні сили – «Українське об’єднання патріотів - УКРОП», Радикальна партія Олега Ляшка, Аграрна партія України, Всеукраїнське об’єднання «Свобода», Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», «Блок Петра Порошенка «Солідарність», «Громадянська позиція» та «Національний Корпус». Ще 17 кандидатів у депутати беруть участь у виборах як самовисуванці.Гіркополонківська громадаГіркополонківська сільська виборча комісія об’єднаної територіальної громади зареєструвала 114 кандидатів у депутати та трьох кандидатів на посаду сільського голови на виборах 23 грудня. Відповідне рішення прийняли 29 листопада. На посаду сільського голови Гіркополонківської сільської ради об’єднаної територіальної громади претендує троє кандидатів: двоє самовисуванців та один від політичної партії.Зокрема, для участі у виборах Гіркополонківського сільського голови об’єднаної територіальної громади зареєстрували:• Вадима Веремчука (висунутий шляхом самовисування);• Миколу Собуцького (висунутий «Об’єднання «Самопоміч»);• Ніну Симонович (висунута шляхом самовисування).Для участі у перших виборах до Гіркополонківської сільської ради сільська територіальна виборча комісія зареєструвала 95 кандидатів у депутати, яких висунули партії: «Українське об’єднання патріотів – УКРОП», «Блок Пера Порошенка «Солідарність», ВО «Свобода», ВО «Батьківщина», «Об’єднання «Самопоміч», «Громадянська позиція», Аграрна партія України, «Національний Корпус» та Радикальна партія Олега Ляшка. Ще 19 претендентів на здобуття депутатського мандата балотуються шляхом самовисування.Підгайцівська громадаПідгайцівська сільська виборча комісія об’єднаної територіальної громади під час засідання 29 листопада зареєструвала 138 кандидатів у депутати та 3 кандидати на посаду сільського голови на виборах 23 грудня. Відповідно до постанови №147 Підгайцівської ТВК «Про реєстрацію кандидатів на посаду Підгайцівського сільського голови на виборах 23 грудня 2018 року» зареєстровано трьох кандидатів на посаду сільського голови Підгайцівської сільської ради об’єднаної територіальної громади: одного – від партії та двох шляхом самовисування.Так, на посаду Підгайцівського сільського голови об’єднаної територіальної громади претендують:• Юрій Семенюк (висунутий шляхом самовисування);• Валентин Приходько (висунутий партією «Українське об’єднання патріотів – УКРОП»);• Віктор Мельничук (висунутий шляхом самовисування)Для участі у перших виборах до Підгайцівської сільської ради громади виборча комісія зареєструвала 86 кандидати від партій: «УКРОП», Аграрна партія України, ВО «Свобода», ВО «Батьківщина», «Громадянська позиція», «БПП «Солідарність» та Радикальна партія Олега Ляшка, «Національний корпус» та Соціалістична партія України. Ще 52 претенденти на здобуття депутатського зареєстрували шляхом самовисування.Привітненська громадаПривітненська сільська виборча комісія об’єднаної територіальної громади зареєструвала 65 кандидатів у депутати до відповідної сільської ради та 2 кандидатів на посаду голови громади. На посаду сільського голови Привітненської сільської ради об’єднаної територіальної громади зареєстровано 2 кандидата, які є висуванцями від політичних партій.На посаду Привітненського сільського голови об’єднаної громади претендують:• Василь Гошій (висунутий ВО «Батьківщина»);• Ігор Красовський (висунутий від «Блоку Петра Порошенка «Солідарність»).Брати участь у перших виборах до Привітненської сільської ради ОТГ, які відбудуться 23 грудня, виявили бажання 63 кандидати у депутати – від політичних сил «Українське об’єднання патріотів – УКРОП», Радикальна партія Олега Ляшка, Аграрна партія України, ВО «Батьківщина», «Блок Петра Порошенка «Солідарність», «Народний фронт», ВО «Свобода». Ще 2 кандидатів зареєструвалися шляхом самовисування.Війницька громадаВійницька сільська виборча комісія об’єднаної територіальної громади під час засідання 29 листопада зареєструвала 68 кандидатів у депутати та 4 кандидати на посаду сільського голови на виборах 23 грудня. За посаду сільського голови Війницької сільської ради об’єднаної територіальної громади виявили бажання поборотись 4 кандидати: один самовисуванець та три – від політичних партій.На посаду Війницького сільського голови об’єднаної територіальної громади претендують:• Сергій Вербицький (висунутий від партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП»);• Оксана Нерода (висунута від «Блоку Петра Порошенка «Солідарність»);• Людмила Таровська (висунута шляхом самовисування)• Юрій Прокуда (висунутий від ВО «Батьківщина»).Для участі у перших виборах до Війницької сільської ради виборча комісія зареєструвала 62 кандидати від партій: «УКРОП», Аграрна партія України, ВО «Свобода», ВО «Батьківщина», «Народний фронт», «БПП «Солідарність» та Радикальна партія Олега Ляшка. Ще 6 претендентів на здобуття депутатського зареєстрували шляхом самовисування.Ківерцівська громадаКіверцівська міська виборча комісія об’єднаної територіальної громади зареєструвала 271 кандидата у депутати до відповідної міської ради, висунутих 12 політичними партіями, та 6 кандидатів на посаду Ківерцівського міського голови ОТГ. На посаду міського голови Ківерцівської міської ради об’єднаної територіальної громади зареєстровано шестеро кандидатів:1. Володимир Жгутов (висунутий шляхом самовисування);2. Анатолій Грицюк (висунутий Радикальною партією Олега Ляшка);3. Ірина Куцик (висунута шляхом самовисування);4. Юрій Тананайський (висунутий шляхом самовисування);5. Анатолій Король (висунутий шляхом самовисування);6. Андрій Медведь (висунутий партією «Громадський Рух «Народний Контроль»).Для участі у перших виборах до Ківерцівської міської ради ОТГ, які відбудуться 23 грудня 2018 року, 12 місцевих осередків політичних партій висунули 271 кандидата у депутати. Зокрема, по 27 претендентів висунули ВО «Батьківщина», Радикальна партія Олега Ляшка, «Українське об’єднання патріотів – УКРОП», «Блок Петра Порошенка «Солідарність», Аграрна партія України, «Громадянська позиція», та «Народний Рух України», по 26, 23 та 21 претендентів висунули ВО «Свобода», «Громадський рух «Народний контроль» та «Об’єднання «Самопоміч» відповідно, Соціалістична партія України – 10, «Соціалісти» – 2.Тростянецька громадаТростянецька сільська виборча комісія об’єднаної територіальної громади зареєструвала 107 кандидатів у депутати до відповідної сільської ради та 2 кандидати на посаду голови ОТГ. За посаду сільського голови Тростянецької сільської ради об’єднаної територіальної громади загалом виявили бажання поборотись 2 кандидати – обидва самовисуванці.Так, на посаду Тростянецького сільського голови об’єднаної територіальної громади претендують:• Зінчук Василь Федорович (висунутий шляхом самовисування);• Ковальчук Олександр Миколайович (висунутий шляхом самовисування).Для участі у перших виборах до Тростянецької сільської ради ОТГ виборча комісія зареєструвала 107 кандидатів у депутати від партій: «УКРОП», Аграрна партія України, ВО «Свобода», ВО «Батьківщина», «Народний фронт», БПП «Солідарність», «Громадянська позиція», Радикальна партія Олега Ляшка та шляхом самовисування.Старовижівська громадаСтаровижівська селищна виборча комісія об’єднаної територіальної громади під час засідання 29 листопада зареєструвала 142 кандидати у депутати та 5 кандидатів на посаду селищного голови на виборах 23 грудня. За посаду селищного голови Старої Вижівки об’єднаної територіальної громади виявили бажання поборотись 5 кандидатів: один самовисуванець та чотири – від політичних партій.Так, на посаду Старовижівського селищного голови об’єднаної територіальної громади претендують:• Бабич Андрій Антонович (висунутий Старовижівською районною організацією Всеукраїнське об‘єднання «Батьківщина»);• Камінський Василь Федорович (висунутий Старовижівською районною організацією ПП «Українське об‘єднання патріотів – УКРОП»:);• Корець Лариса Стахівна (висунута Старовижівською районною організацією політичної партії «Громадянська позиція»);• Лавринюк Анатолій Петрович (висунутий Старовижівською районною організацією Всеукраїнське об‘єднання «Свобода»).• Семенюк Володимир Іванович (висунутий шляхом самовисування).Для участі у перших виборах до Старовижівської селищної ради ОТГ виборча комісія зареєструвала 113 кандидатів від партій: «Українське об’єднання патріотів - УКРОП», Аграрна партія України, ВО «Свобода», ВО «Батьківщина», «Народний фронт», БПП «Солідарність», «Громадянська позиція» та Радикальна партія Олега Ляшка. Ще 29 претендентів на здобуття депутатського мандата зареєстрували шляхом самовисування. Гуто-Боровенська громадаГуто-Боровенська сільська виборча комісія об’єднаної територіальної громади під час засідання 29 листопада зареєструвала 112 кандидатів у депутати та 4 кандидати на посаду сільського голови для участі у виборах 23 грудня. За посаду сільського голови Гуто-Боровенської об’єднаної територіальної громади виявили бажання поборотись 4 кандидати: двоє самовисуванців та двоє – від політичних партій.Так, на посаду сільського голови об’єднаної територіальної громади претендують:• Оліферчук Михайло Іванович (висунутий шляхом самовисування);• Вовк Сергій Іванович (висунутий районною організацією Аграрної партії України);• Пилипчук Віктор Васильович (висунутий районною організацією політичної партії «Українське об’єднання патріотів – УКРОП»);• Балик Олександр Олексійович (висунутий шляхом самовисування).Для участі у перших виборах до Гуто-Боровенської сільської ради ОТГ виборча комісія зареєструвала 112 кандидатів від партій: «Українське об’єднання патріотів - УКРОП», Аграрна партія України, ВО «Батьківщина», «Народний фронт», БПП «Солідарність», «Громадянська позиція», Радикальна партія Олега Ляшка, «Об’єднання «Самопоміч» та шляхом самовисування.

З першого листопада 2018 року українці змушені купувати 1 кубічний метр газу за 8,55 грн. Рішення про підвищення ціни на 23% ухвалив уряд 19 жовтня. Опісля пообіцяли, що під час опалювального сезону ціну більше не підвищуватимуть. Проте скоро в ЗМІ повідомили, що Міжнародний валютний фонд нібито вимагає підвищити ціну ще на 40%. Тобто, на 1 січня 2020 року газ може коштувати 12,3 грн. Водночас влада намагається апелювати до вимог МВФ, хоча Фонд вимагає, в першу чергу, балансування бюджету, а як це робити, це вже питання нашої влади.Уряд вважає, що українці повинні сплачувати за газ вітчизняного видобутку стільки ж, як, до прикладу, мешканці Німеччини, в якій весь газ імпортують. Все через так званий «імпортний паритет», згідно з яким, споживачі повинні сплачувати за український газ як за імпортний, якою б не була його собівартість. Низка місцевих рад вже звернулася до уряду з вимогою скасувати підняття ціни. Одна з головних мотивацій влади для такого кроку – це необхідність повертати борги перед МВФ та отримати новий транш у майже 4 млрд доларів США. Отже, підвищується ціна на газ, щоб отримати можливість взяти нові кредити на повернення старих. Нова-стара історія українських державних фінансів. Читайте також: «Луцьктепло» планує підвищити тарифи для населенняНевдоволення підвищенням ціни на газ зіштовхнулося зі стандартними звинуваченнями в “популізмі”, хоча критики не витримує навіть економічне підґрунтя. Провладні коментатори на телебаченні люблять нагадувати, що газ в Україні все одно залишається дешевшим, ніж в країнах ЄС. Щоправда, вони забувають додати, що рівень життя і доходів українців є набагато нижчим ніж в цих країнах. «Україна є найбіднішою країною в Європі і порівнювати ціни для населення в ЄС та Україні є несправедливо ані економічно, ані соціально, – пише в статті для DT.UA Алла Єрьоменко спільно з експертами в енергетичній галузі. Читайте також: Українська політика перенасичена лукавством і обманомМінімальна зарплата в Україні є найнижчою в Європі, вона навіть втричі нижча, ніж у Сербії. Тож для кожного українця природний газ виявляється найдорожчим у Європі, адже в співвідношенні до нашого прибутку ця ціна є захмарною. В Україні у 2017 році мінімальна зарплата за Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", становила 3200 грн на місяць. Тобто мінімальна зарплата в Україні з жовтня по грудень 2017-го за тодішнім курсом НБУ в 31,77 грн була 101 євро. На перший квартал 2018 року мінімальна зарплата складає 111 євро. Тобто підвищення зарплати було мізерне. Кількість газу, яку можна придбати в Україні за «мінімалку», становить 459 кубометрів і цей об’єм не дотягує навіть до середнього рівня споживання газу населенням в ЄС (525–5250 кубометрів на рік)». Читайте також: Волиняни боргують за газ «кругленьку суму»Отже, зарплата в Україні втричі нижча, ніж в Сербії, але газ в Сербії дорожчий в півтора рази, а не в три. Подібні факти влада воліє замовчувати. Так само їй незручно згадувати й про те, що потреби населення можна легко забезпечити лише одним вітчизняним газом, реальна вартість якого нижча не менше ніж в чотири рази за вартість імпортного. Щороку «Укргазвидобування» та приватні компанії видобувають в Україні понад 20 млрд кубометрів газу. В той же час населення України споживає усього 17 млрд кубометрів. Це дуже цікавий аргумент. Втім, ні про паритет купівельної спроможності, ні про згадані вище речі влада чомусь говорити не любить.На кінець липня 2018 року заборгованість населення за газ становила 16,7 мільярдів гривень, за опалення та гарячу воду – ще 10,8, за електроенергію – ще 3,9, за утримання будинків, холодну воду, вивезення сміття тощо – ще плюс 7,3 мільярдів гривень. Здається, та сама купівельна спроможність остаточно вичерпується.Читайте також: Корупційні схеми у лісовій сфері штовхають країну до катастрофи, – експертиЩо ж буде, коли ціни будуть підвищені ще на 40% (такі зобов’язання на себе влада вже взяла)? Чим будуть платити громадяни з новими тарифами, якщо вони вже й так по шию в боргах?Міністр соціальної політики Андрій Рева заявив, що слідом за газом з 1 грудня варто очікувати підвищення і тарифів на послуги ЖКГ – орієнтовно на 16%. Тобто процес, як завжди, набуває ефекту доміно. Здорожчає все. При цьому доходи українців не встигають за інфляцією, а отже отримуємо подальше зниження купівельної спроможності більшості громадян.Читайте також: У 2019 році внутрішньобудинкові газові системи будуть обслуговувати на підставі договорівНБУ вже погіршив остаточний прогноз підвищення індексу споживчих цін на 2018 рік з 8,9% до 10,1%.Не варто також забувати, що в проекті Бюджету на 2019 рік третина витрат піде на погашення боргів, а про дохід до бюджету уряд не турбується. Навіть субсидії, які у їх сьогоднішньому вигляді є черговою схемою збагачення олігархів під виглядом допомоги населенню, і ті скорочуються: людям ускладнили процедуру їх оформлення.Все це на фоні певно найбруднішої виборчої кампанії в історії незалежної України наштовхує на дуже негативні прогнози щодо соціального стану в країні.

Луцьк посів лише 24-те місце в рейтингу «найпрозоріших міст» України. Про це йдеться у рейтингу прозорості міст на сайті «Transparency International Україна». Станом на 11 листопада 2018 року обласний центр Волині отримав лише 45,66 бала зі ста і посів 24-те місце в рейтингу, хоча у 2017 році місто перебувало на сходинку вище. Найвищий рівень прозорості серед 103 міст України – у Дрогобичі (86,9 зі 100 балів), Маріуполі (81,1), Вінниці (75,03), Дніпрі (70,26) і Житомирі (67,83). Рейтинг прозорості муніципалітетів, укладений «Transparency International Україна» разом з «Інститутом політичної освіти», оцінює прозорість, кількість наданої інформації громадянам, якість заходів запобігання і боротьби з корупцією та відкритість до громадян, коли вони хочуть знати інформацію. Інтегрований показник укладачі рейтингу виводили на підставі оцінки роботи влади міста у 13 напрямах: відкритість роботи органів місцевого самоврядування, доступ та участь громадськості в роботі владних інституцій, прозорість закупівель, відкритість житлової політики, інформування про видатки бюджету, прозорість в наданні матеріальної допомоги чи освоєнні грантових коштів, доступність соціальних послуг, відкритість конкурсів на заміщення вакантних посад, інформування про можливий конфлікт інтересів посадовців, доступ населення до інформації про вільні земельні ділянки і наміри майбутнього будівництва, підзвітність громаді комунальних підприємств, прозорість у використанні комунального майна, рівні можливості доступу до освітніх послуг. Нижче подаємо, скільки ж балів отримав Луцьк у кожному з напрямів. РОБОТА ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ – 4 бали з 10-ти можливих У цьому пункті проаналізували: оприлюднення чи відсутність на сайті міської ради протоколів засідань; інформації про детальний робочий план виконкому на тиждень/день; проектів рішень за 20 робочих днів до їх розгляду на засіданні виконавчого комітету; оголошень, анонсів, повідомлень від ради, виконкому, комунальних підприємств, установ та організацій, імен та контактних даних депутатів тощо. ДОСТУП ТА УЧАСТЬ – 6 балів із 10-ти можливих У цьому пункті проаналізували: чи може громадськість бути присутньою на засіданнях депутатських комісій ради без дозволу депутатів; наскільки активно лучани користуються офіційним сайтом міської ради; чи оприлюднено на веб-сайті інформацію про бюджет участі, проекти рішень ради за 20 робочих днів до розгляду на пленарному засіданні, повний порядок денний сесій із переліком всіх назв проектів рішень, які планують розглянути, за 10 днів до проведення першого пленарного засідання чергової сесії ради тощо.  ЗАКУПІВЛІ – 1,5 бала з 7-ми можливих У цьому пункті проаналізували: чи використовується спеціальний публічний сервіс з питань закупівель, на якому можна вільно ознайомитися зі скаргами, пропозиціями та зверненнями; доступ до інформації про всі закупівлі, здійснені підпорядкованими комунальними органами, установами та підприємствами на суму до 50 тисяч; зберігання на офіційному сайті архівів закупівель за останні 3 роки, річних планів закупівель або ж наявне посилання на портал уповноваженого органу, де можна знайти цю інформацію; доступ на сайті інформації про актуальні закупівлі міста; доступ на сайті інформації про результати закупівель за попередні 3 роки. ЖИТЛОВА ПОЛІТИКА – 0 балів з 7-ми можливих У цьому пункті проаналізували: наявність у місті системи електронної реєстрації заяв на житло та онлайн-черги, яка дозволяє заявникам відстежувати їхній статус; доступної на офіційному сайті інформації про способи та критерії розподілу житла; анонсів про майбутні засідання громадської комісії з житлових питань; протоколів засідань громадської комісії з житлових питань; наявність в онлайн-доступі черги здійснення капітального та поточного ремонтів житлових будинків.  БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС – 3,7 бала з 8-ми можливих У цьому пункті проаналізували: чи оприлюднюють інформацію про розподіл видатків бюджету пооб’єктно; зміни до бюджету на офіційному веб-сайті за 20 робочих днів, щоб дозволити громадськості вносити пропозиції; чи доступний на офіційному сайті міста поточний кошторис утримання міської ради та її органів; бюджети за три останні роки; чи відбуваються бюджетні слухання із залученням різних соціально-демографічних групи: осіб з інвалідністю, пенсіонерів тощо. ФІНАНСОВА ТА МАТЕРІАЛЬНА ДОПОМОГА, ГРАНТИ – 3,5 бала з 9-ти можливих У цьому пункті проаналізували: чи доступні на офіційному сайті міської ради рішення про надання фінансування/про відмову в наданні фінансування; інформації щодо оцінки чи моніторингу окремих проектів/заходів тощо, на які було надано фінансову підтримку по кожному з виконавчих органів; чи може громадськість бути присутньою на засіданнях з обговорення надання фінансування фізичним або юридичним особам тощо. СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ – 1,5 бала з 4-х можливих У цьому пункті проаналізували: доступність на офіційному сайті міської ради інформації про вакансії в кожній установі соціального захисту; можливість на сайті мерії подати онлайн-заяву на отримання місця або послуги в міських установах соціальної допомоги та відстежити заяву тощо. КАДРОВІ ПИТАННЯ – 4 бали з 5-ти можливих У цьому пункті проаналізували: доступність на офіційному сайті Луцької міської ради оголошень про процедури відбору претендентів в виконавчі органи, опису вакантної посади та дати оприлюднення інформації щодо вакантної посади; наявної на сайті біографії мера (інформації про освіту, роботу тощо), про зв’язки мера з комерційними і некомерційними організаціями перед вступом на посаду тощо. ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ТА КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ – 3,16 бала з 6-ти можливих У цьому пункті проаналізували: чи ухвалено «Кодекс депутатської етики», етики службовців, співробітників комунальних підприємств, установ та організацій, а також товариств, заснованих громадою або в яких частка громади становить 50% і більше, а також організацій, які частково фінансуються громадою, або інший документ на рівні міста; чи містять ці документ принципи недискримінації та гендерної рівності; чи існує спеціальний інструмент для повідомлення про неетичну поведінку, дискримінацію або конфлікт інтересів службовців, а також співробітників комунальних підприємств, установ та організацій, а також товариств, заснованих громадою або в яких частка громади становить 50% і більше, а також організацій, які частково фінансуються громадою. ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ ТА БУДІВЕЛЬНА ПОЛІТИКА – 6,7 бала з 10-ти можливих У цьому пункті проаналізували: оприлюднення на офіційному сайті переліку незадіяних земельних ділянок, а також пропозицій для інвесторів; планів зонування; детальних планів територій; генеральних планів; інформації про ставки плати за землю та даних про встановлені радою пільги зі сплати земельного податку за поточний період; чи проводяться публічні конкурси (аукціони) щодо відчуження земельних ділянок власності громади тощо. КОМУНАЛЬНІ ПІДПРИЄМСТВА – 2,3 бала з 10-ти можливих У цьому пункті проаналізували: чи оприлюднено звіт за результатами зовнішнього незалежного аудиту консолідованої фінансової звітності хоча б одного комунального підприємства (або господарського товариства, де частка міської ради перевищує 50%); біографії керівників комунальних підприємств та товариств, у яких 50% та більше належать громаді; чи зареєстровані комунальні підприємства на e-data; чи проводився зовнішній незалежний аудит консолідованої фінансової звітності комунальних підприємств тощо. КОМУНАЛЬНЕ МАЙНО – 2,8 бала з 8-ми можливих У цьому пункті проаналізували: чи використовувала мерія систему електронних аукціонів для продажу або оренди майна принаймні один раз із 1 січня 2016 року до цього часу; доступ до інформації про актуальні результати і протоколи продажу або оренди майна громади; доступ до переліку всіх об’єктів та приміщень комунальної власності; оприлюдення переліку майна, що може бути передано в оренду або іншу форму користування тощо. ОСВІТА – 4,5 бала із 7-ми можливих У цьому пункті проаналізували: чи доступні на офіційному або спеціалізованому веб-сайті правила прийому дітей до дитячих дошкільних закладів; можливість на офіційному сайті подати онлайн-заяву на отримання місця в закладах освіти (дитсадки, школи, тощо); наявність на сайті системи електронного відстеження заяв в установах освіти або інший інструмент, що дозволяє заявникам відстежувати їхній статус та перевіряти списки очікування онлайн; наявність на сайті Луцької міськради інформації про місце розташування закладів позашкільної освіти, музичних та художніх шкіл, графік роботи та види пропонованих гуртків, секцій тощо, а також можливості зареєструвати дитину тощо.  ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пустовіт не економить світло в місті (ФОТО)         

Вкотре у цьому довелося переконатися після нападу російських кораблів на українські судна поблизу Керченської протоки.Запровадження воєнного стану на п’ятому році війни стало справжнім шоу у виконанні відомих країні виконавців. Поведінка політиків чудово продемонструвала подвійні стандарти, фальш та патологічну нещирість більшості українського правлячого бомонду. Показала глибину морального падіння і ціну слова багатьох відомих представників політичного класу, які дуже хочуть й далі керувати Україною.Біда України в тому, що нею керують особи, які звикли не нести жодну відповідальність за власні слова і вчинки. Які мають дуже коротку пам’ять, позбавлені совісті і будь-яких ідейних принципів. Які ставлять долю країни і нації в залежність від власних егоїстичних кон’юнктурних потреб. Вчора ці політики називали росіян «братнім народом», говорили про стратегічне партнерство з Москвою. Сьогодні вони вже стали великими патріотами і змагаються, хто голосніше крикне «Слава Україні!» чи одіне розкішнішу вишиванку. Але від того їх внутрішня сутність не змінилася. Вона як і була, так і лишилася оманлива, брехлива і лукава…«Свобода» з самого початку російської агресії у 2014 році заявляла про необхідність запровадження воєнного стану, розірвання дипломатичних стосунків з агресором та апеляції до країн-гарантів Будапештського меморандуму США та Великобританії. Пригадую: це дуже не подобалося тодішній владі. Вона мало не бісилася віл того, що націоналісти називають окупанта і агресора окупантом і агресором, а війну – війною. Але ми називаємо речі своїми іменами, подобається це комусь чи ні.Наша позиція не змінюється у зв’язку із зміною політичної конфігурації, міжнародної обстановки чи пори року. Ворог є ворогом і діяти проти нього потрібно відповідним чином. Так було у 2014 році. Так є зараз. І так буде в майбутньому. Тому, коли 26 листопада Верховна Рада голосувала за запровадження воєнного стану, усі нардепи-свободівці підтримали таку ініціативу. Але мене дивує критично високий рівень хамелеонства, продемонстрований іншими відомими політиками. І Порошенко, і Тимошенко, і Ляшко є нещирими і непослідовними у питанні введення воєнного стану. Для того, аби зробити такі висновки, не потрібно бути великим експертом. Достатньо просто пригадати їхню поведінку починаючи з 2014 року.Президент України Петро Порошенко, який останнім часом грає роль великого патріота, у 2014 році зовсім не поспішав вводити воєнний стан. Для більшості українців важко зрозуміти, чому окупація Криму, вторгнення російських військ на Донбас, обстріли української території з боку Росії, битва під Іловайськом з регулярними частинами російської армії не стали приводом запровадити воєнний стан. А от події 25 листопада біля Керченської протоки підштовхнули Порошенка до такого кроку. Де тут послідовність, відповідальність чи елементарна здорова логіка? Адже відверте вторгнення окупантів в Україну відбулося ще у 2014 році. Але тоді в Порошенка чомусь не вистачило бажання чи мужності відповісти на це воєнним станом.Поведінка Юлії Тимошенко свідчить про аналогічну непослідовність, мінливість та часом відверте лукавство, коли мова заходить про воєнний стан. У розпал політичної дискусії наприкінці листопада цього року ця політична діячка заявила, що буцімто була за воєнний стан ще з самого початку агресії Росії.Але Юлія Тимошенко каже неправду. Бо, будучи присутньою на засіданні РНБО наприкінці лютого 2014 року, категорично заявила:«Жоден танк не повинен вийти з казарми, жоден солдат не повинен підняти зброю, бо це означатиме програш. Ніякого воєнного стану й активізації наших військ! Ми маємо стати найбільш мирною нацією, просто поводитися, як голуби миру… Я не можу голосувати, бо не є членом Ради нацбезпеки, але прошу почути мене, почути все і в жодному разі не запроваджувати воєнний стан та не потрапити до пастки Путіна».Замість введення воєнного стану Тимошенко пропонувала проводити мирні конференції, запрошувати послів та апелювати до світу. Як покажуть подальші події, її розрахунок виявився цілковито провальним.У 2014 році саме активний без докорів сумління піар Олега Ляшка у воєнній формі допоміг йому потрапити у Верховну Раду. Його ж галаслива позиція 26 листопада цього року у стінах парламенту слугує доказом лукавства цього персонажа українського політикуму. Не так давно Ляшко з трибуни кричав про те, щоб розірвати усі відносини з Росією. Однак, коли справа дійшла до голосування за запровадження воєнного стану, його думка змінилася. І він почав кричати не про загрозу з боку Росії, а про вибори.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Максим Морозов: Система, яка загрожує існуванню нації, має бути демонтованаСпостерігаючи за бедламом, який коїться у нашому парламенті та у середовищі політичної еліти, мимохіть проводиш паралелі з добою УНР початку 20-го століття. У той час як над Україною нависла смертельна небезпека, її політичний провід свою енергію витрачав не на організацію боротьби з московськими окупантами, а на взаємні чвари і суперечки. Діячі Центральної Ради і Директорії все ніяк не наважувалися визнати факт збройної агресії Москви і витрачали дорогоцінний час у пустих балачках. До думки націоналістів сто років тому воліли не дослухатися. Коли російські окупанти повним ходом захоплювали українську землю, серед вождів УНР точилися дискусії про те, чи можна домовитися з російським урядом. А коли нарешті факт агресії визнали, майже половину України вже втратили. Щось подібне відбувається і тепер.Правлячий політичний бомонд України далекий не тільки від ідеї розбудови Української держави, а й від здорового глузду. Поведінка політиків під час голосування за воєнний стан 26 листопада схожа на колотнечу павуків у банці, яких хвилює багато що за винятком долі української нації. Огидно було спостерігати цей театр популізму, самопіару і фальші на фоні неприхованої російської агресії. Сподіваюся, українці зроблять правильні висновки і більше не довірятимуть своє майбутнє нещирим, лукавим особам з подвійними стандартами і провалами у пам’яті.Анатолій Вітів,голова Волинської «Свободи»,голова фракції ВО “Свобода» в облраді

Лідер "Самопомочі" Андрій Садовий робить вигляд, ніби й не помітив сканжальних походеньок свого соратника в Грузії. Звісно, можна відмовчатися, проте йому цю історію нагадуватимуть протягом усієї кампанії.До такого висновку приходять автори аналітичного дослідження у "Депо. Влада".У Грузії затримали українських громадян. Разом із ними був нардеп із "Самопомочі" Семен Семенченко. Блогер і активіст Андрій Дзиндзя повідомив, що українському політику вдалося уникнути затримання через наявність у нього дипломатичного паспорта.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Серед затриманих зі зброєю українців у Грузії був нардеп від «Самопомічі» Семен СеменченкоПро неприємну подію повідомив і радник президента Юрій Бірюков."Семенченко втравив нас в дипломатичний скандал, підставив "своїх" людей і в останній момент втік", - написав він у Facebook.Нардеп оперативно відреагував на пост Бірюкова, звинувативши того у поширенні фейків.Історія отримала продовження на засіданні погоджувальної ради. Віце-спікер парламенту Ірина Геращенко звернулася до присутніх представників "Самопомочі" з проханням прокоментувати надзвичайну подію, до якої причетний їхній колега по фракції. Відгукнувся депутат Руслан Сидорович. Проте якось дивно.З його слів, Семенченка не затримували, єдиний стосунок депутата до затриманих – спільна участь в АТО. І, взагалі, він допомагає організовувати адвокатський і юридичний захист своїх бойових товаришів. Тут варто згадати, що Семенченко не є юристом. Більш того, у нього взагалі немає вищої освіти. То ж кого і як він організовує для захисту затриманих у Грузії, велике питання.Згодом в українському МЗС повідомили, що громадянам України, які втрапили в халепу, призначили адвокатів, а наш консул проводить зустрічі з представниками МВС Грузії з цього питання. Тобто, є надія, що затриманих просто депортують, а не судитимуть за незаконне зберігання зброї, і, що може бути ще гіршим, за спробу замаху на державний лад. Бо у такому випадку вони можуть отримати серйозні терміни ув'язнення.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Садовий заявив, що його колишній соратник Саакашвілі є російським агентомТа все ж, повернемося до Семенченка. Останнім часом цього депутата не було видно, він іноді щось коментував телеканалам і пописував у Facebook. Пік його активності був ще наприкінці минулого року. Тоді Семенченко та його товариш Єгор Соболєв оголосили, що їхній рух "Визволення" починає блокувати підприємства Roshen та інший бізнес, пов'язаний із президентом.Проте нічого з цього блокування не вийшло. А після того, як Саакашвілі видворили з України, Семенченко і Соболєв разом фігурували, коли брали на поруки учасників сутичок у Солом'янському суді, де відбувалося засідання у справі одеського мера Геннадія Труханова. У лютому цього року військовий прокурор Анатолій Матіос назвав Соболєва і Семенченка "швондерами", у чиїх головах - "розруха". Та наголошував: вони зайшли до парламенту за списками. З огляду на затримання українців у Грузії, це дуже важливий момент, адже за діяльність свого депутата безпосередню відповідальність несе лідер "Самопомочі" Андрій Садовий. На його сторінці у Facebook про "подвиги" Семенченка – жодного слова. У соцмережах багато реклами Садового, в якій він говорить про низький рівень довіри суспільства до президента і влади в цілому, та мовчить, що думає про грузинські "гастролі" свого однопартійця. А те, що на погоджувальній раді казав пан Сидорович, - це ще не позиція всієї політсили. Таку позицію має озвучити її лідер. Адже звинувачення, висунуті затриманим українцям, з якими був Семенченко, більш ніж серйозні. Грузія – наш партнер і втручання у вибори в цій країні шкодить взаємовідносинам Києва і Тбілісі. На грузинські вибори в якості спостерігачів їздило декілька наших депутатів, цілком можливо, вони мали симпатії до висуванця партії Саакашвілі Григола Вашадзе. Але симпатії – це одне, а участь у мітингах на боці однієї зі сторін – зовсім інше. Варто зауважити, що львівський міський голова і раніше не особливо охоче коментував поведінку двох найрадикальніших своїх соратників. Мабуть, саме час визначитися – або взяти на себе відповідальність за Семенченка, або ж готуватися до того, що ця та інші історії з цією особою використовуватимуться проти Садового протягом всієї виборчої кампанії.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Оприлюднили аудіо, у якому Садовий обзиває Гандзюк стервою

В першій декаді грудня відзначають міжнародний день людей з інвалідністю.  Журналісти «ВолиньUA» вирішили дізнатися у служб причетних до надання послуг у сфері транспорту про готовність до перевезення людей з обмеженими можливостями, зокрема людей на візках.Міський громадський транспортУ коментарі для «ВолиньUA» начальник управління транспорту і зв’язку Луцької міськради Володимир Степанов повідомив, що коли підписують договори на перевезення з перевізниками, то в них передбачають вимоги, зокрема і в середині салону для людей з особливими потребами. Також проінформував, що містом курсують автобуси для осіб з обмеженими фізичними можливостями, в цих автобусах широкі двері і є можливість потрапити в салон людям на візочку. Правда, яка кількість цих автобусів? Яким чином люди мають потрапляти в середину автобуса? Схоже, що Володимир Степанов не сильно замислюється над цим питанням, тому теорію знає, але як все відбувається на практиці – слід припустити, що ні.«Коли ми підписуємо договори з перевізниками, то в них зазначена вимога озвучення зупинок транспорту як всередині салону, так і зовні. Це передусім потрібно для людей з вадами зору. Також містом курсують автобуси для осіб з обмеженими фізичними можливостями. В таких автобусах є широкі двері і можливість потрапити у салон тим, хто пересувається на візочках», - коментує Степанов. Головний транспортник Луцька навіть впевнений, що у Луцьку є автобуси з підйомниками. «Наразі закон передбачає, що 35% усіх автобусів, які курсують містом, мають мати такі пристосування. З 2020 року їх вже має бути 50%», - розповідає посадовець.Ситуація в тролейбусах теж плачевна, адже зі слів Степанова не всі тролейбуси мають озвучку зупинок, адже не всі «рогаті» мають таку можливість.Однак, посадовець впевнений, що запровадження електронного квитка вирішить ряд потреб людей з обмеженими можливостями.«Хочу наголосити, що запровадження електронного квитка дасть можливість встановити програмне забезпечення, підлаштоване під потреби осіб з обмеженими фізичними можливостями», - зауважує головний транспортник Луцька.Також Володимир Степанов розповів, що управління транспорту Луцької міської ради здійснює перевірку роботи автобусів. На даний час понад 160 автобусів їздить з увімкненою GPS-навігацією. Якщо вона не працює, то перевізникам виписують штрафи. Отож, стверджувати про те, що громадський транспорт нашого міста на 100% відсотків готовий до перевезення людей з обмеженими можливостями - не можна. І тим більше, коли відсутня турбота влади про цих людей, яких лишили на одинці зі своїми проблемами. Та й, здебільшого, не всі водії готові перевозити пасажира з пільгами.Служби таксі Промоніторили найбільш відомі служби таксі у нашому місті. Ситуація в приватному перевезенні набагато краща, ніж в громадському транспорті, хоча велика різниця у вартості проїзду. І так, журналісти зателефонували в диспетчерські пункти аби замовити таксі для людини з обмеженими можливостями. Серед них: «Люкс таксі», «Оптимальне», «Морячок», «Радіо таксі», «Козачок» та «Євро таксі».Радує те, що з усіх вищезгаданих службах усі готові надавати свої послуги по перевезенню пасажирів з обмеженими можливостями. Диспетчери уточнювали чи складається візок, щоб знати яке саме авто по габаритам надіслати за викликом. У випадку, якщо коляска не складається, то служби пропонують надати мінівен чи більш габаритну автівку.  Це вже від бажання клієнта.У більшості є такі послуги, як забронювати таксі, як наприклад в службі «Оптимальне» або «Радіо таксі». Єдине - попереджають, що замовляти авто бажано за 15 хвилин до зазначеного часу. В цілому тарифи в цих службах таксі становлять: посадка - 25 гривень, по міста - 5 гривень та за межами міста - 8 гривень за кілометр.Отож, сьогодні в міжнародний день людей з інвалідністю ми хочемо привернути увагу місцевої влади, перевізників, суспільства до людей, які потребують особливої уваги до однієї із щоденних перепон з якими стикаються ці люди, а це - подорожі по власних справах, до друзів, до рідних тощо. Для людей з обмеженими можливостями реалії у сфері міського транспорту – це справжні пригоди. У багатьох випадках людям лишається орієнтуватися на власні сили.

За личиною євангеліста-проповідника, який влаштував у Ковелі смертельну «бойню», розстрілявши двох чоловік та поранивши ще одного, приховувалось кримінальне минуле.Про це пише Район.Ковель.Майже десять років тому, якщо точніше, то наприкінці січня 2009 року, популярний на той час сайт «Ковельська правда» опублікував журналістське розслідування під назвою «Олег Кононенко і гроші церкви «Слово життя». Приводом стало те, що з ковельської церкви «Слово життя» (колись було «Нове покоління») вийшло 110 членів, які звинуватили пастора Олега Кононенка у марнотратстві та інших гріхах. Втім, через кілька років нові власники видання знищили резонансну публікацію.Олег Кононенко родом із міста Любомль, що на Волині, народився у 1972 році в сім’ї військового прапорщика. Коли він був у восьмому класі, батько вийшов на пенсію і сім’я переїхала до Ковеля. Кононенки проживали у місті залізничників на вулиці Володимирській. Тут Олег потрапив до компанії однолітків з «крутим» характером, дехто з них у подальшому був засуджений. Після закінчення ковельської школи № 5 Олега Кононенка призвали до лав Радянської армії. Служив у Казахстані. Прийшов на «дембель», влаштувався у Палац культури і техніки імені Тараса Шевченка оператором світлотехніки і навіть займався організацією концертів «зірок» естради. Там познайомився із тезкою – Олегом на прізвисько «Чорний», який і відкрив йому дорогу за «грати». Наприкінці 1991 року Кононенко одружився і буквально через три місяці (у 1992 році) потрапив до слідчого ізолятора за те, що у Палаці, де працював, вкрав музичну аппаратуру. У камері він познайомився з відомим кримінальним авторитетом Валерієм Пікульським з Любомля. Коли обох було звільнено, Пікульський взяв Кононенка у свою «бригаду». Але через деякий час Кононенка звідти витурили за те, що він «крисятничав», тобто приховав від «своїх» чималу суму грошей. У 1993 році Олег Кононенко вдруге потрапляє до ізолятора, цього разу – за викрадення автомобіля разом із своїм напарником Романом на прізвисько «Малий». Але і вдруге йому вдається відкупитися. Наприкінці 90-х років Кононенко втретє потрапляє до слідчого ізолятора. Коли наш «герой» перебував у Любомлі, міліціонери вилучили з багажника автомобіля, на якому він приїхав з Сергієм Т., не зареєстрований вінчестер з патронами та іншу зброю. Кононенко слізно просив свого приятеля (за віком – меншого на кілька років), щоб той взяв усю вину на себе. Це й не дивно, бо Сергій Т. не мав жодної судимості, а Кононенку загрожував реальний строк позбавлення волі – 8 років. Сергія Т. засудили, але всього за кілька місяців його звільнили за «пом’якшуючими обставинами». А тим часом Олег Кононенко займався дрібним злодійством: викрадав у спиртовиків і валютчиків гроші та спирт, крав у Ратнівському районі із трубопроводу солярку. Кажуть, ніби він учетверте потрапив до ізолятора за вчинення злісного опору працівникам міліції. Переломним в долі Кононенка став 1999 рік, коли він звернувся до правоохоронних органів, щоб з нього зняли підписку про невиїзд, так як почав відвідувати церкву «Нове покоління» та виявив бажання їхати у Ригу (Латвія) вчитися на… богослова і стати у подальшому пастором церкви. Правоохоронці, які стільки натерпілися від Кононенка, з великою радістю відпускають його, і той їде у біблійну школу відомого проповідника Олексія Лєдяєва (на фото). Потім протягом трьох років відвідує у Ковелі церкву «Нове покоління». Його сім’я жила за рахунок того, що дружина Ольга нібито їздила по базарах і продавала гуманітарку. Пастором церкви «Нове покоління» у Ковелі тоді був Іван Вальтер. У 2003 році духовна рада церкви (щось на зразок церковної двадцятки у православному храмі) почала висловлювала своє невдоволення Вальтеру, мовляв він проявляє мало ініціативи, хоча всі відзначали його порядність та здібності проповідника. На думку духовної ради, пастор мав бути більш рішучим та енергійним. Після розмови з духовною радою Іван Вальтер погодився залишити у Ковелі служіння і невдовзі переїхав до Німеччини із дружиною та трьома дітьми. Духовна рада «Нового покоління» прийняла рішення, що пастором має стати Олег Кононенко, якого відразу ж благословили на пасторство Іван Вальтер та пастор Анатолій Білоножко з «Посольства Божого» (м. Київ) за підтримки Сандея Аделаджи. Проте, не всі члени церкви погодились з цим вибором і говорили, що новонавернений (до того ж із такою «строкатою» біографією) не може бути пастором або просвітерем. Але Олег Кононенко навчився переконувати не тільки кулаками. Він обіцяє прозору бухгалтерію, необмежений доступ рядових членів церкви до бухгалтерських книг. І починає пасторувати.Кононенко відразу змінив назву церкви з «Нового покоління» на «Слово життя». Через рік свого пасторства він купує в одному з автосалонів Луцька новий автомобіль Mitsubishi Lancer за 34 тисячі доларів, причому в кредит на підставну особу з числа членів церкви.«Моя мама поїхала до Італії і буде мені надсилати гроші, щоб я виплачував кредит», – казав він громаді.У той же час близько двадцяти членів церкви звинуватили його у крадіжці церковних грошей та брехні. Відбулися членські збори. Але довести факти крадіжки коштів скаржникам не вдалось. Брехню вони частково довели і навіть поїхали до Києва скаржитись на Кононенка самому Сандею Аделаджи. Тоді у Ковель приїхав пастор Анатолій Білоножко.«Кого не влаштовує Кононенко, тому краще вийти з членів церкви», – запропонував він.Одним словом, представник Сандея Аделаджи захистив Олега Кононенка. Таким чином, близько двадцяти чоловік «відкололись» від церкви.Наприкінці 2006 року пастор дочірньої церкви у селищі Луків Петро Федорук звинуватив Олега Кононенка в тому, що він – «аферист» і «злодій», який «користується церковними грошима».Саме тоді до церкви «Слово життя» звернувся мешканець Львова, віком до 40 років, із діловою пропозицією, начебто він може допомогти ковельчанам з будівництвом церковного приміщення за гроші Євросоюзу. Кононенко познайомився з цим ділком за більярдом у ковельському готельно-ресторанному комплексі «Наше місто», де любив проводити свій вільний час. Більярд – улюблена гра Кононенка. Хоча йому неодноразово члени церкви вказували на те, що не личить пастору проводити час у барах та більярдних клубах Луцька та Ковеля і носити масивні золоті ланцюжки.Пастори Віктор Щукін, Олег Кононенко та Сергій МакаренкоМова із львів’янином йшла про суму в 3 мільйона євро, яка нібито надійде ковельчанам, але для цього, за його словами, потрібно зробити «відкат». Аферист сказав, що ковельській церкві треба буде заплатити за роботу з документами «потрібним» людям з українсько-польського представництва у Львові, які займаються грантами з Євросоюзу. Сума «відкату» не називалась. Олег Кононенко погодився на запропоновану аферу. Втім, тут на його шляху став пастор Петро Федорук. Львів’янина було затримано співробітниками УБОЗу, але через брак доказів його відпустили.Після цих «гучних» подій пастор Петро Федорук та невелика частина членів церкви «Слово життя» залишили Кононенка і створили нову церкву – «Ноєв ковчег», мотивуючи тим, що вони не можуть слухати такого пастора, як Кононенко, який на проповіді говорить одне, а у житті робить зовсім протилежне. Цей був другий «розкол» церкви «Слово життя».Свого часу Олег Кононенко казав, що будуватиме церкву за власні кошти. Було отримано дозвіл та виготовлено всю необхідну технічну документацію. На будівницво нової церкви у 2007 році її члени та прихожани зібрали близько 60 тисяч доларів. Будівництво розпочалось. Тоді Кононенка відвідувало багато відомих у Ковелі бізнесменів – Юрій Кисіль, Роман Ляшук (тодішній депутат Ковельської міської ради від НУ-НС), Ігор Ясашний, Сергій Макаренко (згодом переїхав у Житомир) та інші, які пожертвували свої кошти на будову. Але за чотири роки ніхто не перевіряв надходженя до церковної каси грошей.Зібраних грошей вистачає, аби закінчити цокольний цикл. Хоча за цей час Олег Кононенко робить у своїй квартирі на вулиці Володимирській євроремонт за 15 тисяч доларів, знову пояснюючи всім, що гроші він взяв у кредит. За два роки будівництва церковній громаді вдається зібрати ще близько 100 тисяч доларів на будову. Кононенко теж активно збирає гроші нібито на будівництво церкви, пропонуючи людям 3 відсотки щомісяця. Частину зібраних грошей, приблизно 50-70 тисяч доларів, він віддає на будівництво, розповідаючи всім, що це є гроші, які пожертвували інші церкви та люди, які не є членами церкви.Втім, переважна більшість членів церкви бачила зовсім інше: Кононенко витрачає на свої потреби щомісяця по декілька тисяч доларів, живе як вареник у маслі, основний час проводить у більярдних і боулінг-клубах, на полюванні, купує для себе золоті прикраси по кількасох грамів. Вдома у нього – хороший арсенал зброї: самозарядна рушниця «Сайга 410К», розроблена на базі автомата Калашникова, ще кілька рушниць. Пастор також придбав для власних потреб водного скутера, моторного човна, дошку для серфінгу. Відносно відпочинку за кордоном, то Кононенко лише за один рік відвідав Єгипет, Турцію, Литву, Німеччину, Італію.Зрозуміло, що довго так тривати не могло. На засіданні духовної ради церкви «Слово життя», до якої входило 7 чоловік, пастору-марнотратнику запропонували надати звіт про фінансовий стан церкви за останні роки.«Тільки через мій труп!» – зухвало відповів Олег Кононенко.Після тижня словесних перепалок між пастором і основною частиною церкви, Кононенко таки змушений був надати бухгалтерські книги для перевірки. Спеціально створена церковна комісія виявила у документах численні виправлення, були видатки, походження яких Кононенко так і не зміг пояснити. Для багатьох це вже була «крапка».У церкві відбулися збори. 110 чоловік (з 160-ти) своїми підписами запропонували Олегу Кононенку звільнити місце пастора через марнотратство. Обов’язки касира виконувала Наталія Наконечна, яку теж дуже серйозно критикували. Кононенка також звинуватили в тому, що він своєю брехнею розбивав подружні пари… Олег Кононенко спершу казав, що він кається перед усіма і готовий частково визнати свої провини, але, коли виходив перед громадою на сцену, то про все це «забував» і знову починав виправдовуватися.Олег Кононенко та справа від нього – Наталія НаконечнаДо Ковеля були запрошені представники «Посольства Божого» із Києва. Приїхала група пасторів від Сандея Аделаджи – все той же Анатолій Білоножко, Олександр Маломедов, Павло Федоров (на фото) і Роман Трохін. Знову ж таки, вони приїхали, аби захистити Олега Кононенка.«Хто не згідний, що Кононенко – пастор, просимо залишити церкву. Навіть якщо залишиться за ним двадцять чоловік, то він все-одно буде пастором», – оголосили «вердикт» кияни на сцені Народного дому «Просвіта».Основна частина церкви, а це – 110 чоловік, була проголомшена і обурена такою «розв’язкою». Адже, церкву треба зберегти для громади, а не пастора – для церкви.На зборах стали відомі факти, які давали відповідь на запитання: чому так діяли пастори з Києва? За підрахунками громади церкви, Олег Кононенко зібрав близько 230-250 тисяч доларів нібито на будівництво церкви. Частину від цієї суми, начебто, завіз до Києва для того, щоб вкласти їх у компанію, подібну до сумнівної «Кінгс Кепітал», яка була у середовищі церкви «Посольство Боже», під 3-5 відсотків щомісяця. За словами Кононенка, він передав безпосередньо через пастора Анатолія Білоножка приблизно 60 тисяч доларів. Інша, дуже велика сума коштів, просто витрачалася ним для власних потреб.Наслідуючи «приклад» Кононенка, кілька членів церкви «Слово життя» взяли у банках великі кредити (під заставу віддавали навіть свої квартири) та вклали ці кошти, за його ж порадою, в «Кінгс Кепітал». Деякі з них особисто давали гроші Кононенку. Після численних усних звернень своїх прохожан, Кононенко коротко відповідав: «Я вам поверну!» І обіцянки тягнулися місяцями, але не виконувалися. З усіх тих кредиторів розписку від Кононенка отримав тільки один чоловік, який не є членом церкви, що він надав йому, Кононенку, 30 тисяч доларів. Пастор із Любомля Віктор Щукін (на фото) був одним із найкращих друзів Олега Кононенка, але теж піддався на його агітацію і напозичав нібито близько 70 тисяч доларів.Стає зрозуміло, чому Київ так завзято підтримував Олега Кононенка. Гроші, гроші й ще раз гроші…Якби «Посольство Боже» у Києві визнало, що Кононенко був неправий, тоді похитнулася сама думка про непогрішність самого пастора, хто б це не був – якийсь там Кононенко чи Сандей Аделаджа.У січні 2009 року із Кононенком залишилось близько 40 чоловік, деякі з них не втрачали надії, що він все-таки поверне їм кошти, бо під заставою у банках перебували квартири. Інших 110 членів церкви вийшли з церковної громади під «головуванням» Кононенка.Такий ось «портрет» колишнього бандита і вчорашнього пастора церкви на прізвисько «Йожик», який у чужому помешканні безжально розстріляв людей, вбивши двох та поранивши одного чоловіка.Як же тут не згадати колишнє кононенкове: «Тільки через мій труп!»?…

Починаючи з 2014 року, а особливо останні події на Азові, назавжди змінили відносини України з Росією, а також і ставлення українців до багатьох російських явищ. З початку анексії Криму «зеленими чоловічками» набув широкого загалу бойкот російських товарів, активісти вимагали позначати товар в магазинах, щоб люди знали, що вони купують. Однак із часом цей запал протестів товарів країни-агресора – зник. А такі магазини, як «Ельдорадо», не приховують, що торгують товарами, виробленими в Російській Федерації.Сьогодні вже мало хто звертає на полиці магазинів, на власне, виробника.Читайте також: У луцьких супермаркетах продають російський хліб за акційною ціною  Не оминула хвиля бойкоту і банки з російським капіталом, які зазнали, свого часу, акцій щодо їх функціонування на території України. Але менше з тим, ці компанії продовжують сьогодні проводити свою діяльність на фінансовому ринку України. Так, у Луцьку ще на початку 2017 року працювали банки з російським капіталом, як от: «Банк Русский Стандарт», «VS Bank» (Фольксбанк), «БМ БАНК», «ВТБ Банк», «Промінвестбанк», «Сбербанк Росії» та банк російського олігарха Михайла Фрідмана - «Альфа Банк». В Україні «Петрокоммерц-Україна», «Банк Траст», «ЕНЕРГОБАНК».З травня місяця цього року Національний банк України (НБУ) знову заявив про необхідність обмеження роботи банків з російським капіталом в Україні, тому відповідне рішення прийнали в РНБО.Зараз в Україні працює шість банків із російським державним капіталом: «Промінвестбанк» (належить «Зовнішекономбанку»), «Сбербанк» і «VS Bank» (належить «Сбербанку Росії»), «ВТБ Банк» і «БМ Банк» (належить Банку ВТБ). В 2015-2016 роках акціонери загалом влили в них біля 2,3 мільярда доларів.Деякі із цих банків умудряються утримувати свої відділення на окупованих Росією територіях, як банк «Петрокоммерц-Україна».Більшість цих російських банків закривають майже всі відділення по Україні, як, до прикладу, «Банк ВТБ». Голова якого заявив, що до літа 2018 року банк закриє майже всі відділення в Україні. Також банк попередив своїх клієнтів про те, що з 21 лютого завершує роботу з платіжною системою VISA. Присутність банків із російським держкапіталом в Україні, за останні два роки, скорочується в банківському секторі практично за всіма показниками.За минулий із моменту введення санкцій (березень 2017 року) час змінити власника вдалося тільки «VS Bank», проданому російським «Ощадбанком» групі «ТАС» Сергія Тігіпка.Сьогодні в Луцьку продовжують працювати відділення «Промінвестбанк» (належить уряду РФ через «Зовнішекономбанк») та «Альфа Банк» (належить російському олігарху Михайлу Фрідману, другу мера міста Львова Андрія Садового). Приміщення «Альфа Банку» у Луцьку,  на проспекті Волі. Нині в Луцьку діє два відділення.Та припинили свою діяльність «VS Bank», «Сбербанк Росії» (який тепер клієнтів з волині обслуговує у  Рівному), «ВТБ Банк» та «Банк Русский Стандарт».Приміщення у Луцьку в якому донедавна діяв «Сбербанк Росії», тепер здається в оренду.Більшість банків із російським капіталом закрили свої відділення по Україні і залишили свої представництва в столиці чи містах мільйонниках. Так от, «БМ Банк» обслуговує своїх клієнтів лише у Києві, а в інших регіонах його відділень немає.Нагадаємо, що НБУ у 2017 році ввели санкцій російським банкам на рік, тоді обмеження торкнулися «Ощадбанку», «VS Bank», «Промінвестбанку», «ВТБ Банку», «БМ Банку». Їм заборонили виводити капітал за межі України на користь пов'язаних із ними осіб.Читайте також: У Львові палали два відділення банку, який належить російському олігарху, приятелю Садового У березні 2018 року РНБО України продовжила санкції проти російських банків, як ми бачимо, такі санкції є ефективними. Бо зараз ці установи згортають свій бізнес в Україні.Вчора, 27 листопада, Нацбанк визнав «ВТБ Банк» неплатоспроможним. У фінустанові ввели тимчасову адміністрацію.Також із прийняттям Закону про воєнний стан в 10-ти областях України, деякі банки з російським капіталом припинили свою роботу, зокрема банк «VS Bank». Нагадаємо, що сьогодні цей банк попадає під сфери впливу Сергія Тігіпка.Інформація з сайту «VS Bank». В свою чергу, хотілось би повідомити, що значна кількість банкоматів українських банків  продовжують працювати в анексованому Криму. Це зокрема «Укргазбанк» та «Ощадбанк», і це пов’язано із виплатою пенсій громадянам України, які живуть на території анексованого Криму.Як повідомлялось у Пенсійному фонді України, громадяни України, які живуть на території АРК і Севастополя, які не отримали громадянство Росії і не одержують пенсії та соціальні послуги від органів пенсійного забезпечення Росії, мають право на отримання виплат, згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в порядку, визначеному Кабінетом міністрів України.Однак діяльність українських банкоматів на території анексованого Криму – це зрозуміла ситуація, адже це – частина України, анексована Кремлем. І функціонування цих місць видачі готівки – чи не єдиний привід підтримки громадян України.Інша ситуація, коли банки з російським капіталом розкинули павутину своєї банківської системи всередині нашої країни й до останнього часу себе почували досить безпечно та з мінімальними ризиками.Утім, за останні два роки ситуація суттєво змінилась – і банки країни-окупанта потрохи згортають свої відділення та філіали в Україні.

Під час голосування за воєнний стан 26 листопада лідери всіх політсил, за винятком хіба екс-"регіоналів", наввипередки заявляли, що запровадити воєнний стан в Україні слід було ще на початку російського вторгнення, й всі вони як один нагадували, що вимагали це рішення з 2014 року.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Верховна Рада ввела воєнний стан в 10 областях УкраїниЧи справді це так? Журналісти «Вголосу» вирішили пересвідчитися в щирості заяв теперішніх ревних адептів воєнного стану і без особливих труднощів спіймали більшість із них на відвертій брехні.Петро Порошенко і БППТеперішній ініціатор цього кроку Президент Порошенко впродовж чотирьох років війни вперто ігнорував свій конституційний обов’язок і всіляко обґрунтовував «шкідливість» впровадження воєнного стану в Україні. Під час зустрічі з керівниками парламентських фракцій і груп 22 липня 2014 року Порошенко зазначив, що ухвалення рішення про введення воєнного стану «несе тяжкі наслідки для країни». Тоді Порошенко заявляв, що Україна перебуває у стані бойових дій, мусить боронити свою територію, забезпечувати свою армію, а це, мовляв, неможливо під час воєнного стану. Так само Порошенко застерігав, що під час воєнного стану стає неможливою підтримка держави міжнародними фінансовими інституціями.“Країнам у стані війни МВФ не дає грошей. Про це ніхто не думає, коли ставить сьогодні питання про воєнний стан”, — запевняв Президент. Свою позицію Порошенко обґрунтовував навіть тим, що впровадження воєнного стану в Україні «захистить міжнародним правом Росію». Таких поглядів і Порошенко, і члени його БПП дотримувалися протягом чотирьох років аж до 26 листопада 2018 року. З цього дня спікери Порошенка почали заявляти, що, мовляв, воєнний стан не створить для українців проблем, не означатиме оголошення війни, не перешкодить співпраці з МВФ і найголовніше — дасть захист українському воїну. Врешті «за» запровадження воєнного стану проголосували 120 із 134 нардепів від БПП.Юлія Тимошенко і «Батьківщина»Водночас Юлія Тимошенко, найзапекліша конкурентка Петра Порошенка, котра тільки-но вчора звинувачувала його в махінаціях, на початку московського вторгнення в лютому 2014-го чи не найбільше доклалася до того, щоб воєнного стану впроваджено не було. Виступ Юлії Тимошенко на засіданні РНБО 28 лютого 2014 року: “Путін хоче реалізувати абхазький сценарій і тільки чекає, аби ми дали йому привід. Ви пригадуєте, як тоді повівся на його провокацію Саакашвілі, і програв! Ми не маємо права повторювати його помилок… Тому ми маємо сьогодні благати все міжнародне товариство стати на захист України. Це наша єдина надія. Жоден танк не повинен виїхати з казарми, жоден солдат не повинен підняти зброю, бо це означатиме програш… Ніякого воєнного стану і активізації наших військ!”Щоправда, згодом позиція Тимошенко щодо запровадження воєнного стану вже не була такою категоричною. «Ми знаходимося в стані війни. На нас була здійснена абсолютно агресивна атака. Країна-агресор Російська Федерація атакувала нас ще раз. Ми зобов’язані реагувати. Але в той же час я хочу нагадати ще раз: фракція «Батьківщина» з перших днів, коли Росія почала проти нас війну, вимагала введення воєнного стану. І ми сьогодні — за воєнний стан», — сказала Тимошенко з трибуни ВРУ 26 листопада, немов забула, як і вона, і тодішній член «Батьківщини» Арсеній Яценюк (див. нижче) на початку російської агресії обіцяли Україні повну катастрофу в разі запровадження воєнного стану. Після цього 13 із 20 її депутатів підтримали воєнний стан. Арсеній Яценюк і «Народний фронт»На тому ж засіданні РНБО 28 лютого 2014 року ще один теперішній адепт воєнного стану, очільник «Народного фронту» Арсеній Яценюк заявляв, що «оголошення воєнного стану в Україні — це сценарій, який написали росіяни». А за чотири роки його фракція у ВР віддала 64 голоси з 81 «за» воєнний стан.Олег Ляшко та «Радикальна партія»Водночас голову Радикальної партії Олега Ляшка воєнний стан в Україні зацікавив щойно 26 листопада, коли можливе впровадження цього рішення мало шанси «посунути» президентські вибори. Єдине, що турбувало Олега Валерійовича в ніч, коли вся країна прилипла до новинної стрічки, — негайна зміна Закону про воєнний стан, що передбачала б дозвіл на вибори. Усі попередні роки позиція щодо воєнного стану головного радикала була таємниче-невідомою.Саме про вибори Ляшко говорив і впродовж усього дня 26 листопада, блокуючи разом із фракцією президію ВРУ та вимагаючи змінити Указ Президента. Зрештою, 16 із 21 нардепів-радикалів підтримали відповідний законопроект.Андрій Садовий і «Самопоміч» Лідер партії «Самопоміч» Андрій Садовий, чия фракція у Верховній Раді разом із іншими ратувала за впровадження воєнного стану як «над необхідного» кроку у воюючій Україні, 2014-го не думав про це взагалі. У лютому з подачі Садового «Львов загаваріл па рускі», а вже у березні 2014-го (коли Донбас ще був українським, а Крим ще до кінця не забрали), лідер «Самопомочі» пішов здаватися московитам: «Правда є такою: ми зазнали вторгнення і програли війну. Першу війну в історії незалежної України. Давайте не вдаватись в ілюзії і самозаспокоєння. Це поразка… Не соромно програвати набагато сильнішому ворогу».«Збройний напад на країну є очевидним приводом для введення воєнного стану. Так мало статись ще 2014 року. Правда робить людей сильними. Брехня — слабкими. Брехня за останні 4,5 роки залишила нас без головнокомандувача з безумовною довірою громадян… «Якось минеться» — це не вихід, бо не минеться. «Не розхитуйте човен, бо Путін нападе» — це не вихід. Наш шлях — це тиск, активність, самоорганізація і нульова толеранція до брехунів», — каже Андрій Садовий сьогодні.Під час голосування за впровадження воєнного стану 23 з 25 депутатів «Самопомочі» підтримали відповідний законопроект.ВО «Свобода» і «Правий сектор»У жовтні 2014 року напередодні парламентських виборів в Україні журналісти Бі-Бі-Сі писали, що «майже всі партії записали у програми обіцянки миру на Донбасі та повернення Криму, але запровадження воєнного стану хочуть одиниці». Цими одиницями, як зазначено у публікації, 2014-го були ВО «Свобода» та «Правий сектор».Позиція націоналістів щодо запровадження воєнного стану була незмінною упродовж 2014-2018 років.На виборах 2014 року ВО «Свобода» не подолала виборчого бар’єру у 5 %, утім зуміла делегувати до ВРУ своїх п’ятьох нардепів-мажоритарників. Під час голосування за впровадження воєнного стану 26 листопада 2018-го кожен із них віддав голос «за».  Цього ж дня представники «Свободи» та «Правого сектору» прийшли із пікетом під ВРУ, вимагаючи проголосувати «за» воєнний стан, а разом із ним вжити й інші необхідні для відбиття агресії заходи, зокрема розірвати дипломатичні стосунки та всі договори з агресором, закрити кордон і припинити торгівлю з ним, провести люстрацію в керівництві Збройних сил, закрити російський бізнес в Україні та позбутися московської “п’ятої колони” в Українській державі.Як то кажуть, рукописи не горять. А з існуванням Інтернету — тим паче.Яна Федора, "Вголос".ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нардеп Іллєнко розповів, які заходи в Україні слід ввести разом із воєнним станом

Ще якихось 80 років тому у селі Людмильполь Володимир-Волинського району на вулицях можна було почути польську, українську, єврейську та німецьку мови. Це село було домівкою для чотирьох націй, але безжальні війни розвіяли по світах цілі родини, а майбутнє загрожує зникненням цьому уже напівпорожньому селу.  І розділив батько землі між трьома дітьми…Уже минули ті часи, коли дітям дарували цілі села та хутори. Епоха колоністів на Волині закінчилася так само швидко, як і почалась, але все таки залишила на карті поодинокі сліди – маленькі села.Так і з Людмильполем. Не знати імені того колонізатора, який купив землі у Володимирському повіті і за легендою розділив їх між своїми трьома дітьми – Єлизаветою, Людмилою і Миколаєм. І на їх честь постали села-колонії: Єлизаветполь, Людмильполь та Миколайполь.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Писарева Воля й ті, хто тримає небо над зникаючим селом Час невпинно зривав роки з календаря і лише Людмильполь вижив, але вже без грайливості, вдивляється у поля, де якихось 80 років тому були його споріднені села. Нині тут 10 хат в яких мешкають більше 30 людей. Та багато хто пригадує колишні колонії, а люди старші, живучи самотою і спогадами, певно бачать їх у снах… Повернувся відроджувати дідівське селоПершими в цьому селі нас зустрічає жінка по обличчю якої видно, що любить прикластися до чарчини. Вона про село мало знає, але намагається порахувати скільки ж їх тут мешкає. Та згодом дає годі і ми тихою вулицею Людмильполя прямуємо до обійстя, де чути людські голоси.На подвір`ї зустрічаємо Ігоря Кулю. Він переїхав до Людмильполя в оселю діда з сім’єю: дружиною та двома дітьми. Помалу господарюють, тримають корову та телицю. Молоко по 4.20 грн. за літру здає на переробку. Обробляють і чималий шмат городу. - У селі інакше не виживеш - мусиш тримати, - каже господар та додає, що у селі корів мають мало людей.Його дружина працює на птахофабриці, а він раніше їздив в Росію на заробітки та з початком війни облишив цю справу. - Раніше тут жити було бомба! І народу було повно, і хатів-пусток не було. Зараз всі вибираються звідси. Моя сім’я наймолодша у Людмильполі. Гарно тут жити, але що маємо – те маємо. Дітей возить шкільний автобус до школи у Галинівці, продукти купують у Красноставі, а в Людмильполь лише раз на тиждень привозять хліб. Прямого автобусного сполучення з райцентром немає вже років з двадцять. Клуб та магазин розвалилися під плином часу. Є у селі кілька покинутих хат. В одній з них життя зупинилось, судячи з календаря, у 2003 році. Самотність утрьох90-річна баба Ліда, 92-річний дід Євген та їхня 65-річна донька Ніна живуть у столітній дерев’яній хаті, яку придбали у німців. Баба Ліда народилася у Жовтневому тепер це Сусваль, а дід Євген у Почекайці – тепер це вулиця Польова села Людмильполь. Вони навідріз відмовилися фотографуватися, хоча розмовляли з журналістами охоче. Через їхнє життя проколися усі біди української нації: війна, виселення, поділ кордонів. Вони так часто в дитинстві вимушено змінювали місце приживання, що тепер, коли пам'ять уже підводить, то й толком не пам’ятають де жили і чому їх виселяли та переселяли. Пригадують, що раніше у Людмильполі жили німці, поляки, євреї та українці. - Всі нації жили до війни мирно, так як має бути. А як почалася війна, то почали один одного вбивати, - каже дід Євген, а його дружина додає, що її маму і брата забили поляки. Їй тоді виповнилося лише 16 років. - Мій тато попав під аварію у млині. Восени похоронили тата, а 7 лютого 1943 року забили маму. Я тоді була у Красноставі у тітки, - розповідає про особисту трагедію баба Ліда.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поляк, кішка Гандзя та медові луки – чим живе волинське село Заболоття До школи Ліда не ходила, тож ні читати, ні писати не уміє. Натомість, дід Євген ходив до польської школи і грамоті навчився. Його батьки ще малим віддали на виховання до дядька у Польщу, а коли по війні він повернувся до рідного села, то родини не застав – матір та сестру вбили як він каже «свої люди». Його батько покинув матір та виїхав до Америки, але ніколи не спілкувався з рідним сином. Дід Євген трохи з ностальгією пригадує той час, коли у селі діяла ферма і всі люди мали роботу в тому числі і він, бо все життя пропрацював трактористом.- Немає держави у нас такої як потрібно. І влади немає як потрібно. Хіба то влада?- спересердя каже старенький. Його роздуми підхоплює баба Ліда та розповідає, що коли почалося АТО вона отримала опікуна. - Щоб не йти в армію взявся один за опікунство. А тепер покинув. Спочатку то і підлогу мив, і воду носив, і їсти варив. Нині родина тримає кілька курей, пса та козу. Подружжя Цуцьких в парі прожило 72 роки. На питання чи було кохання, баба Ліда чесно відповіла: - Яка любов була! Він сирота – я сирота. Так нас оженили, повінчали, розписали і так жили. На усю трагічність епохи, червоною ниткою наклалися особисті, дрібні для історії, але масштабні для них трагедії. Хоч подружжя разом народило двох дітей та донька заміж не вийшла, має інвалідність, хворіє, а сина ось уже 35 років як немає - втопився. І лише з портрета з-під рушника його молоде обличчя дивиться на стареньких, сивочолих батьків застиглим поглядом…Як би там не було та прожити разом 72 роки - це свідчення хоча б гармонії. А зберегти у 90 років світлий розум – свідчення Божої ласки. Та все ж, залишаючи оселю Цуцьких не полишало відчуття, яке навіть описати важко. От прожили люди цілу епоху і віком Бог наділив, а щастя ніби і не сповна дав…Така любов буває раз на все життя…«Можливо на цьому світі ти – лише людина, але для когось – ти цілий світ». Цей вислів Габріеля Гарсія Маркеса абсолютно точно описує подружжя Олексія та Євдокію Селещук. Їм обом уже за 70, але чистоті їхньої любові позаздрить сучасна молодь. Розмовляємо у теплій літній кухні. Пан Олексій уродженець Людмильполя, пам’ятає кожну хату, яка була і зникла у селі та тих, хто в них жив. Пригадує подружжя ще й таке село як Осередок, що було сусіднім до Людмильполя, але у 70-х роках щезнуло. - Була у нашому селі й школа. Ще під соломою. Я у ній вчився. Закінчив початкових чотири класи, - каже пан Олексій. Він 10 років присвятив службі в армії, а решту життя працював у колгоспі. Спочатку служив у Жовтневому, а коли частину перевели у Вінницьку область та народились малі дітки – службу покинув. Народило подружжя 5 діток, з них 2 померло. Син та донька мешкають неподалік у сусідніх селах, а ще одна донька у Луцьку.- Ми дітей не експлуатували. Сказали їм: «діти, вам буде добре раз, а нам сто раз. Кого зустрінете, полюбите і з тим і живіть». Дізнавшись, що Олексію Селещуку 70 років із здивуванням запитуємо, де його сивина. А її немає. Він та його дружина в парі 45 років, виглядають молодшими за свій вік, а все тому, що люблять один одного щирими, відкритими серцями. - Ми три з половиною роки зустрічалися для того, щоб одружитися. У мене такий характер, що маю дізнатися про людину на всі випадки життя: як ми сваримося, як уміємо прощати, які ми добрі, наскільки щирі один до одного, - пояснює чоловік.Як вперше зустрілися Олексію було 26 років, Євдокії 20 років. Він був хлопець красивий, підтягнутий, бо в армії займався спортом. Якось, після випровадин сусіда до армії, разом з друзями вирішили піти до сусіднього села Красностава, як жартома вирішили, - шукати дівчат. Друг пішов до своєї дівчини, а Олексій зі ще одним хлопцем присіли його чекати. Аж раптом на дорозі побачили дівчину та почали до неї залицятися. Нею виявилася Євдокія. Олексій визвався її провести. - Довів до хати, а з неї вийшла мама. Я й кажу – ой теща. А вона питає, а чого теща. Відповідаю, раз дівчина сподобалася, то і її мама має подобатися. Заради своєї Євдокій він відмовився від кар’єри, квартири та доньки командира полку. Останній дуже хотів, щоб Олексій на ній одружився. Пропонував командир чорну «Волгу» та роботу водієм у начальника КДБ в іншій області, бо все думав, що вмовить Олексія одружитися на своїй доньці. А ще пан Олексій зізнався, що не лежить у нього душа до життя в місті. Нещодавно ледь витерпів кілька днів у лікарні – впав з велосипеда, отримав струс мозку та забої обличчя. - Тиждень відлежав і кажу додому хочу. Дружині тут теж важко: коні, корова. Я нічого не роблю, але хоч присутністю допоможу. Тримають Селещуки пару коників та дві корови. Кажуть, змушені, бо чоловік має хворобу серця, яка вимагає постійного лікування, тож уся пенсія йде на ліки, а жити за щось треба. А оскільки село не газифіковане, то пара коників дуже допомагає при заготівлі дров. Після щирої розмови виходимо на вулицю аби зробити фото. Під ногами крутяться трійко котів. - 20 котів було у нас одного року. Чотири кішки народили, то я їх по всьому Красноставу розвозив, - сміється пан Олексій. Така любов буває раз на все життя… Подумалось мені, коли подружжя провело нас до воріт свого обійстя.Ось таке воно село колишніх колоністів. На перший погляд самотнє, а на другий – спокійне і розмірене. Вірю, що лелеки закружляють над Людмильполем і це село не зникне з карти Волині…Ярослава Вознюк

Фаховий аналіз статистичних даних та існуючих корупційних «схем» у лісовій галузі України, яку нині очолює депутат Волинської обласної ради від БПП «Солідарність» Володимир Бондар, призводить до невтішного висновку: це – бізнес на межі катастрофи!Про це зокрема йдеться в системній аналітичній публікації видання «Вголос», в основі якої – коментарі експертів.Нещодавно у Держслужбі статистики України повідомили: «За три квартали 2018 року з України експортували 1,57 млн ​​тонн паливної деревини на 115,7 млн ​​доларів».Натомість екологи вкотре б’ють на сполох: в Україні нещадно та масово, збільшуючи темпи, рубають ліс. Як законним, так і незаконним способом.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Масштаби вивезення лісу з України під виглядом дров катастрофічно зростаютьЗа даними британської організації Earthsight, Україна щорічно продає іншим країнам 1,2 млн кубометрів пиломатеріалів, які не існують в жодному офіційному документі. Причому такими чином в українських Карпатах знищили величезні ділянки лісу. Взялися навіть за праліси, які вирубувати взагалі не можна.Також у Earthsight зробили далеко невтішний для нас висновок: Україна — лідер із експорту незаконної деревини до Євросоюзу. За 2013-2017 рр. експорт ділової української деревини в ЄС зріс на 75 % і досяг показника в мільярд євро 2017-го.Ба більше: у тому, скільки в Україні заготували лісу, не можуть погодитися навіть державні структури. У своєму річному звіті за 2017 рік Держлісагентство вказує 15,95 млн кубометрів заготовленого лісу, Держстатистики — 21,9 млрд кубометрів, із яких 18,9 млрд — ліквідної.До слова, загальна площа лісових масивів України становить близько 10 мільйонів гектарів.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Британців шокує корупція довкола українського лісуВідтак активісти самотужки беруться виявляти незаконні факти рубок лісу. Та порушників не лякають навіть штрафи чи передбачена кримінальна відповідальність за незаконні рубки. Адже більшість справ до суду не потрапляє. Та й чи зміниться ситуація з 1 січня 2019 року, коли відповідно до погодженого Президентом Закону штрафи за незаконну вирубку зростуть у кілька разів?Відтак про масштаби рубок лісу в Україні, його контрабанду за кордон і що у подальшому чекає на наші лісові масиви, «Вголос» питав у екс-міністра екології та природних ресурсів України Сергія Курикіна, координатора проекту «Лісова варта» Дмитра Карабчука й еколога, представника організації «Екологія-Право-Людина» Петра Тєстова.Наскільки масштабними є рубки лісу в Україні?Дмитро Карабчук:З 1990-го по 2017 рік обсяг лісозаготівель в Україні зріс майже удвічі — на 73 %. І це офіційна кількість вирубки деревини у лісах України. 2017-го кількість вирубаної деревини склала 22 млн кубометрів. Тоді як 1990 року становила лише 13 млн кубометрів. Темпи ж рубок лісу у країні зростають. Причому непокоїть екологів не так збільшення кількості заготівлі деревини, як те, що у Карпатах концентровано та великими масштабами рубають ліс на окремих площах. Адже такого раніше не було. І ця екологічна проблема спричиняє паводки, зміни мікроклімату тощо.У середньому щороку в Карпатах вирубують 1 % усієї території. Якщо наприкінці 1980-х рр. на території Карпат щороку вирубували приблизно 0,6 %, то вже з 2010-го середні темпи вирубки лісів сягнули 1 %, або й більше. При цьому кількість рубок зростає щороку. А близько половини території Карпат виключили з так званих рубок головного користування, господарських рубок. І до цього, на території України близько 20 % усіх лісів мають заповідний статус. Такі ліси можна вирубувати раз у 70 років.«Чим більше розмов про мінімізацію обсягів лісозаготівлі, тим більше в Україні здійснюють рубок: як законних, так і незаконних»Сергій Курикін:За даними Державної агенції лісового господарства, торік обсяги незаконної вирубки в Україні склали 24 тисячі кубометрів. Але, гадаю, що це лише зафіксовані випадки. Та, відповідно до доповіді британської організації Earthsight, яка порівнювала обсяги експорту лісу з України та обсяги надходжень лісу до ЄС, там є величезна розбіжність: понад 500 тисяч тонн лісу. Від нас, вочевидь, його вивозили як дрова, а вже в ЄС приймали як кругляк, який із України вивозити заборонили. При цьому навіть фахівцеві доволі важко порівняти обсяг вивезеного лісу, оскільки в одних випадках використовують метри кубічні, в інших — тонни.Та найголовніше те, що фактом є незаконна вирубка лісу. Ліс рубають як на територіях лісгоспів, так і за їхніми межами. І незаконну вирубку здійснюють не якісь заслані агенти, а самі місцеві мешканці. А ліс же має величезне значення для збереження екосистеми, біорізноманіття лісу, впливає на рівень ґрунтових вод, чистоту атмосфери тощо. І, на жаль, чим більше розмов у країні щодо того, як треба всю цю ситуацію контролювати та мінімізувати обсяги лісозаготівлі, тим більше в Україні здійснюють рубок: як законних, так і незаконних.Де найбільші незаконні рубки?Дмитро Карабчук: За неповні два роки роботи «Лісової варти» ми виявили на території Карпат на 149 ділянках понад 4 тисячі кубометрів нелегально зрубаної деревини. Збитки, завдані державі, склали понад 14 млн грн. І це лише те, що виявили ми. З тих 14 млн грн, розрахованих нашими експертами, правоохоронні органи нарахували офіційно завданих збитків на суму понад 11 млн грн. Лише 70 % підтвердила Держекоінспекція. Але це ж вибірково. Адже представники «Лісової варти» виїжджають лише тоді, коли є повідомлення від місцевих мешканців про можливу нелегальну рубку лісу.При цьому загрозливими є тенденції масштабних «санітарних» рубок лісу в одному місці. У нас же часто вирубують здорові дерева, а у документах пишуть, що вони хворі, щоби отримати офіційний дозвіл. Ми заявляємо, що це підробка документів і такі вирубки є незаконними. Нам же у відповідь кажуть, що мають усі офіційні дозволи, а ви, мовляв, не маєте офіційного статусу їх перевіряти.Але масові санітарні рубки лісу, до яких є багато запитань щодо доцільності їхнього проведення, відбуваються на території Закарпаття, Чернівецької області. Ми вважаємо, що є всі ознаки маніпуляцій законодавством щодо підробки документів стосовно видачі дозволів для санітарних рубок. А якщо говорити про природоохоронну зону, то в ній навіть хворий ліс вирубувати не можна. Особливо праліси, які мають унікальні цінності. А їх є загалом близько 1…2 % від усіх лісів у Карпатах. Але є лісгоспи та лісокористувачі, які цим цинічно нехтують заради наживи.Петро Тєстов:Рубки можна поділити на дві категорії: я їх називаю «чорні» та «сірі». «Чорні» — коли рубки проводять без жодних документів. Зазвичай, це невеликі обсяги, які зосереджені на цінних породах деревини, як-от дуб. Приїжджає уночі бригада з 3…4 осіб, спилюють дуб, вантажать у мікроавтобус і вивозять. А поліція здебільшого їх не ловить, а якщо й ловить, до суду така справа не потрапляє. Хоча на сайті кожного обласного управління лісового господарства висвітлюють статистику: кількість тих, кого зловили, тих, чию справу передали до суду тощо.Проте більшою проблемою є «сірі» рубки. Їх здійснюють самі представники лісгоспів, при цьому вони мають всі необхідні документи. А оскільки у лісовій галузі немає незалежного контролю, то самі лісники і перевіряють правильність призначення рубки. Прикладами таких «сірих» рубок є масові санітарні рубки.Так, цього року під виглядом санітарних здійснили рубки у заказнику «Савранський ліс» на Одещині та в національному парку «Цуманська пуща» у Волинській області. Хоча за фактом цих рубок і відкрили карні справи, але поки що нікого не покарали. А керівництво Держлісагенції взагалі не визнає своїх «помилок».ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна щорічно продає більше 1,2 мільйона кубометрів нелегальної деревини, - британські дослідникиЯким чином, навіть попри заборону експорту, та куди вивозять український ліс?Дмитро Карабчук: З України під виглядом дров вивозять технологічну деревину. При цьому країна втрачає значні кошти. А ці зловживання хтось робить спеціально, бо вже впродовж років такий експорт комусь вигідний. Адже ту деревину, яку використовують у промисловості, вивозять із України під виглядом дров. Цінними деревами, які спрямовують на експорт, є зокрема такі: сосна, ялина, ялиця, дуб, бук, береза. Є ознаки, що цю деревину вивозять контрабандним способом. Проте при перетині кордоні з ЄС такі «дрова» отримують інший статус — технологічної деревини. А наші представники держорганів, які відповідають за ліси, кажуть, що формально тут немає порушення закону. Бо, мовляв, відповідно до нашого законодавства технологічну сировину можна називати дровами. А в Європі — інший закон, тому при перетині кордону змінюють назву деревини. Але ніхто ж не забороняв нашим державним інституціям й її представникам гармонізувати законодавство України відповідно до ЄС. При цьому Україна отримувала б більше надходжень за ці так звані дрова. Адже технологічна сировина — це низькоякісна деревина, яку використовують для виробництва тирси, паперу, фанери — тобто допоміжних продуктів для промисловості. Й у цьому — ознаки корупційності тих посадових осіб, котрі гальмують цей процес. Так, експорт потрібен, адже ми в Україні не маємо достатньо виробничих потужностей, аби переробити всю лісову сировину, яку потрібно. Принаймні, доки держава не почне субсидіювати розвиток і створення деревообробних підприємств. Проте держава має чітко контролювати процес створення таких підприємств, аби в Україні не вирубали весь ліс задля задоволення потреб бізнесу. Адже саме недостатня кількість сировини для потреб бізнесу і спричиняє незаконні рубки. Або так звані офіційні нелегальні рубки. Бо якщо представники бізнесу куплять лісничого, поліцейського, суддю та вирубуватимуть стільки лісу, скільки захочуть, то в Україні лісу за кілька років взагалі не стане. Тому й потрібні втручання та відповідна політика держави. «Аби система нелегальної лісозаготівлі і торгівлі функціонувала, треба мати розгалужену систему «кришування» у різних органах»ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Контрабанда лісу з України під виглядом дров. Волинь – не винятокСергій Курикін:Цю деревину вивозять просто на територію ЄС. Організація Earthsight навіть розробила мапу, відповідно до якої вздовж українського кордону у Словаччині, Польщі, Румунії, навіть в Угорщині розташовані деревообробні підприємства. І ці підприємства належать великим міжнародним компаніям. Саме там приймають українську деревину для переробки. І фактично імпортний папір, який ми купуємо, виготовлений із української деревини за кордоном, яка туди потрапила як дрова. І це абсолютно абсурдна ситуація. Зацікавлення партнерів України щодо отримання цієї сировини можна зрозуміти. Але експортувати ліс із України — це ніби експортувати воду з Сахари. Бо не можна торгувати тим, чого нам самим катастрофічно бракує. При цьому ще й змушувати нас через низький рівень життя вчиняти злочин щодо наступних поколінь. І взагалі: з України ліс взагалі експортувати не можна. Адже ми — малолісиста країна. За даними тієї ж Держлісагенції, 16 % території України складають ліси. А дані міжнародних експертів свідчать про те, що ці 16 % — це число, яке була актуальним ще у середині 1990-х рр. 20 років тому! Відтоді обсяги лісозаготівлі значно перевищували обсяги лісовідновлення. І сьогодні, за даними, міжнародних експертів, лісистість України складає не більше 11 % від території країни. Тому будь-які розмови про те, що треба збільшувати експорт лісу, є не просто необґрунтованими, це екологічний злочин. Корупціонери нам пояснюють, чому не можна заборонити вивезення дров, бо це нібито суперечить правилам СОТ. Це дурня. У правилах СОТ є такий пункт: «Якщо у країни певний природний ресурс є обмеженим, і там здійснюють заходи мінімізації використання цього ресурсу, тоді вона може обмежити чи припинити торгівлю цим ресурсом на міжнародному ринку». І цей аргумент — на нашу користь. Якщо ми, звісно, хочемо зменшити обсяги вирубки лісу. Але це питання оминають як народні депутати, так і представники лісового господарства й юристи.Якщо говорити про рубку та контрабанду лісу, якби ми знали конкретні прізвища та числа (хто і скільки вивозить), це було б підставою для позову до суду. І можна було б ставити питання про відкриття кримінальної справи. А так зрозуміло лише те, що ліс безбожно рубають, але при цьому за руку нікого не схопили. Якщо ж таки і ловлять когось на місці рубки, ця людина сплачує штраф і продовжує займатися тим самим.. А потім цей штраф собі компенсує з гігантськими бонусами. До речі, і штрафи невеликі.Для того, аби система нелегальної лісозаготівлі та торгівлі функціонувала, треба мати розгалужену систему «кришування» у різних органах. Тому ми і не знаємо конкретних чисел і прізвищ. Мафіозний закон мовчанки.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Лісова мафія» в Україні: Гройсман «проснувся»? Волинський зрізЯкщо проблему не вирішать, що буде з українськими лісами? Сергій Курикін: Стоятимуть голі гори. Буде ще більше повеней. І при цьому страждатимуть місцеві мешканці. Ті ж самі, котрі безпосередньо беруть участь у вирубці лісу. Бо, до прикладу, у сусідній Румунії, ситуація з вирубкою лісів ще гірша, ніж в Україні. Наші сусіди також стали жертвою масштабної лісозаготівлі. Там заготували стільки деревини, що половина румунських Карпат стоїть голою. І тепер румуни змушені докладати шалених зусиль для збереження пралісів. Як змінити цю всю ситуацію? Сергій Курикін: Потрібна політична воля влади. Нещодавно Президент наклав вето на Закон, що посилює відповідальність за контрабанду через присутність у тексті заборони на експорт дров. (На початку вересня цього року Верховна Рада підтримала законопроект № 5495 «Про збереження українських лісів і запобігання неналежному переміщенню необроблених лісоматеріалів» із поправками Президента, котрий у липні наклав вето на цей законопроект, а потім подав свої пропозиції. — Ред.). А заборона експорту дров, вважаю, дуже серйозно вдарила б по нелегальному ринку. Бо хоча в Україні й існує заборона на експорт кругляка, але дрова — це ж і є шматки того ж таки кругляка. І, на превеликий жаль, ні у Президента не вистачило політичної волі на серйозний радикальний крок, ні у депутатів, котрі проголосували за поправку Президента, виключивши заборону експорту з тексту закону. У підсумку маємо незмінну ситуацію. Хоча за явну контрабанду лісу і збільшили покарання, але питання у тому, що ці чинники, які стимулюють цю контрабанду, продовжують діяти.ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: А що, вас «жаба давить», що в парку бізнес починає господарювати? - Савченко шацьким депутатам

21 листопада в Україні відзначають День Гідності та Свободи - як данину початку двох революцій – Помаранчевої та Революції Гідності. П’ять років пройшло з того часу, як розпочався «Євромайдан» і серця мільйонів українців по майданах в усіх містах України билися в унісон. Волинь не стала винятком. Щодня у Луцьку на Театральному майдані відбувалися події, які вже стали історією. А, як відомо, історію творять реальні люди.Видання «ВолиньUA» пропонує пригадати активних учасників волинського «Євромайдану». Ми не лише їх пригадаємо, але й покажемо, хто і де опинився нині, яку посаду отримав і чи веде активне громадське життя. Анатолій Вітів – голова Волинської обласної організації ВО «Свобода».У 2013 році був народним депутатом України, з перших днів перебував як на Майдані у Києві, так і на майдані в Луцьку. Єдиний із нардепів не пропустив практичного жодного народного віче у Луцьку і завжди перебував у вирі подій. Один із основних спікерів Луцького Євромайдану. Ні під час, ні після Майдану жодних посад не отримав. Нині він – депутат Волинської обласної ради, очолює фракцію ВО «Свобода».Григорій Пустовіт – в.о. мера Луцька. У дні Майдану був головою Волинської обласної організації «Батьківщина», секретарем Луцької міської ради. 2 березня 2014 року указом виконувача обов`язків Президента України Олександра Турчинова призначений на посаду голови Волинської ОДА. На цій посаді працював до липня 2014 року. Після смерті луцького міського голови Миколи Романюка перейшов до табору опонентів, у якому і збулася його мрія – знову стати секретарем міської ради та в.о. обов’язків міського голови.Олександр Пирожик – перший заступник голови Волинської обласної ради.У дні Революції гідності був одним зі спікерів луцького Майдану, один зі співголів Волинської обласної Народної ради. Після переформатування обласної ради 20 лютого 2014 року обраний першим заступником голови Волинської обласної ради. Будучи заступником голови Волинської «Свободи», у листопаді 2015 року вдруге поспіль обраний депутатом облради та першим заступником голови ради від цієї політсили.Ігор Гузь – народний депутат України від партії Яценюка «Народний фронт». На момент Євромайдану був заступником голови Волинської обласної організації ВО «Батьківщина». Після перемоги Революції гідності став заступником голови Волинської обласної ради. Згодом виграв вибори у Верховну Раду у 19-му мажоритарному окрузі, щоправда, балотувався на цих виборах уже від «Народного фронту» Арсенія Яценюка і під час виборчої кампанії позиціонував себе його великим другом. На сьогодні тісно співпрацює з УКРОПом і фондом «Тільки разом».Микола Федік – депутат Луцької міської ради. За час, що минув встиг зробити партійну кар’єру у ВО «Свобода», ставши головою Луцької міської організації цієї політичної сили. Був помічником народного депутата України Анатолія Вітіва. У нинішній Луцькій міській раді є одним із очільників опозиції та головою фракції у ВО «Свобода» у Луцькій міській раді.Ігор Алєксєєв – підприємець, голова ГО «Спілка власників зброї Волині», член виконавчого комітету Луцької міськради. У дні революції був головою обласного виконкому і заступником голови обласної організації партії «УДАР» Віталія Кличка. Продовжив активну діяльність у громадському житті, в результаті чого у 2017 році обраний членом виконавчого комітету міської ради.Павло Данильчук – депутат Луцької міської ради.Під час Революції гідності був депутатом Луцької міської ради, одним із активістів «Самооборони Майдану», під час подій Революції гідності переважно перебував у Києві, хоча встиг проявити себе і в Луцьку. Після початку російської агресії проти України записався добровольцем на фронт, згодом очолив «Правий сектор» на Волині. Після звільнення від головування в осередку «Правого сектора» очолив обласну організації «Народного контролю». Вдруге обраний депутатом Луцької міської ради від цієї політсили.Володимир Бондар – в.о. обов’язки голови Держлісагентства України. На момент Майдану очолював Громадський рух «Третя Українська Республіка». Кар’єру в Держлісагентстві розпочав із 2016 року. Під час його головування галузь потрясають постійні скандали, від яких йому доводиться «відбілюватися». Не останнім чином – завдяки покриванню скандального очільника ВОУЛГ Олександра Кватирка. Є чинним депутатом Волинської обласної ради від БПП "Солідарність".Майя Москвич – доброволець, боєць російсько-української війни. Єдина та перша жінка у складі збірної команди України, яка взяла участь у змаганнях «Ігри Нескорених», де виборола одразу дві золоті нагороди. У 2009 році долучилася до організації «Національний альянс», у 2013 році очолила організацію і на момент Майдану теж керувала нею. Після початку російської агресії Майя воювала на сході України протягом трьох років у складі кількох батальйонів. Звільнилася з армії лише через стан власного здоров’я. Як активістка Євромайдану, жодних посад не отримала. Сергій Григоренко – заступник голови Волинської обласної організації партії «Солідарність», співзасновник ГО «Волинський Центр Розвитку Урядування». Під час революції Сергій Григоренко був головою Луцької міської організації ВО «Батьківщина» та депутатом Луцької міської ради. 26 березня 2014 року обраний на посаду секретаря Луцької міської ради та введений до складу міськвиконкому. У 2015 році знову був обраний депутатом, але Микола Романюк вирішив призначити його заступником міського голови. Після його смерті звільнився з посади, нині є заступником голови Волинської обласної організації БПП «Солідарність». Собуцький Микола Тихонович і Микола Миколайович – батько та син. Батько – голова Асоціації фермерів Волині, а син – депутат Луцької міської ради від партії «Самопоміч». Микола Тихонович у 2014 році отримав посаду заступника голови Волинської ОДА з питань агропромислового комплексу, але згодом звільнився і продовжує займатися фермерством.Його син Микола з початком війни став учасником місії «Чорний тюльпан», яка займається пошуком тіл військовослужбовців в зоні АТО. Місія працювала більше двох років і вивезли понад 800 тіл. У 2015 році Миколу-молодшого обрали депутатом Луцької міської ради за списком об`єднання «Самопоміч».Марія Доманська – журналіст, учасник театру «Гармидер».З перших днів активно включилася в процеси Євромайдану. Згодом від громадськості стала членом комісії, яка проводила атестацію волинських поліцейських. Жодних посад не отримала і продовжує працювати на ниві журналістики.Володимир Бут-Гусаїм – помічник-консультант заступника голови Волинської обласної ради. Представляв громадський сектор Євромайдану. Очолював Луцьку районну організацію ВМГО «Батьківщина Молода». Активно займається волонтерством, зокрема благодійною акцією «Миколай про тебе не забуде», завданням якої є зібрати та роздати подарунки для тих діток, які могли би залишитися без нашої або батьківської уваги. Активно підтримує акції водіїв на європейській реєстрації. Богдан Шиба – екс-мер Луцька, керівник ДП «Волиньстандартметрологія». Коли розпочався Майдан, Богдан Шиба був звичайним громадським діячем. Згодом після революційних подій про нього, ніби забули. Та з 16 січня 2017 року він став виконуючий обов'язки ДП «Волиньстандартметрологія», а з грудня 2017 року - повноцінним керівником. Володимир Пащенко – підприємець, засновник «ВолиньPost» та «12 каналу». У дні революції став своєрідним голосом Луцького Майдану, ведучим на сцені під час народних віче. Забезпечував ряд поточних потреб мешканців наметового містечка, спільно з "автомайданівцями" організував не один автопробіг. Не отримав жодних владних посад, проте залишається активним у громадському житті Волині. Андрій Козюра – депутат Луцької міської ради від ВО «Батьківщина».Під час подій Євромайдану і донині є депутатом. Зараз входить у провладну більшість у міській раді, впливає на прийняття владни рішень і періодично потрапляє у конфліктні ситуації, пов’язані з розподілом земельних ділянок.У різні моменти до «Євромайдану» долучалося чимало людей, які згодом полишили активне громадське життя, як Роман Перванчук, Володимир Карпук, Михайло Бабенчук, Володимир Банада та ряд інших. Проте кожен із них зробив свій реальний посильний внесок у перемогу над режимом Януковича.