«Усі верещали на Майдані, що змінять закон про вибори. Потім стали владою і подумали: а навіщо?» - Олег Тягнибок

Після Революції гідності першим на стіл нашим партнерам по Майдану я поклав законопроект про люстрацію та оприлюднення списків агентів КДБ СССР, які були чи є на державних посадах. Він передбачав, що чиновники режиму Януковича, Партії регіонів, комуністів 5 років не зможуть займати посади у владі.
Але партнери сказали, що це - занадто. З'явився пом'якшений закон про люстрацію. Назва "Про очищення влади" залишилася, але суть виявилася зовсім іншою.

Ми брали за основу польський закон. Там люстрація відбувалася успішно, в кілька етапів. Під неї підпадали навіть нотаріуси, викладачі вузів, вищі ієрархи церкви. Враховували досвід чеського закону, ідеї Вацлава Гавела (перший президент Чехії, який привів країну в Євросоюз і НАТО. – Gazeta.ua). Брали приклади балтійських країн.
Люстрація не передбачає кримінального переслідування. Це позбавлення можливості бути у владі. Всі, хто працював учора, - до побачення. Без винятків.
Закон ухвалили у серпні 2014-го. Міністерство юстиції звітує, що під люстрацію потрапили 700 чи навіть 1000 осіб. Але це - діловоди, які переносили папери. А причетні до знищення української нації, доведення людей до зубожіння залишилися на посадах.

Ми пропонували закони про розірвання дипломатичних відносин із Російською Федерацією. Про припинення торговельних відносин. Введення візового режиму, перекриття кордону.

Коли ми ще повністю контролювали Донецьку й Луганську області, ми подали законопроект, щоб вивезти звідти підприємства військово-промислового комплексу. Наприклад, донецький завод "Топаз", луганський патронний. Їх було 42 у переліку.
Не зробили цього. Потім Путін "гумконвоями" завозив туди десантників і зброю. А вивозив підприємства, які зараз стоять десь на Байкалі та в Комі. Україна п'ятий рік веде війну і не має патронного заводу. А наш луганський виготовляє кулі для окупанта.

Ми не проти, хай використовують. Для нас важливий факт реалізації ідей.
Сепаратюги зараз співають: "До чого тут "Слава Україні"? Треба нагодувати офіцерів, захистити їхні сім'ї". Звичайно, забезпечити потрібно. Принаймні виконати обіцянку, яку дав Порошенко, що кожен день платитиме по 1000 гривень солдатам і на мільйон застрахує їхні родини. Але є поняття бойового духу. Українська армія донедавна була наповнена радянськими стереотипами - формою, званнями, звертаннями.
"Свобода" пропонувала змінити звернення "товариш" на "пан". І старший по званню має вітатися "Слава Україні", молодший відповідати "Героям слава". Наші депутати в нинішньому скликанні перереєстрували цей проект. Торік Пашинський, який належить до коаліції, і секретар оборонного комітету Вінник із БПП, відхилили. Мовляв, закон не актуальний. А тепер президент доручив розробити законопроект. Навіщо, якщо він зареєстрований? Але їм треба попіаритися.

Цей парламент - типово олігархічний. Олігархи впихали своїх людей у списки, давали гроші на мажоритарні округи. Тепер ці політики повинні віддавати - ухваленням лобістських рішень або неприйняттям важливих для України законів.
Олігархи - це зрощення державної влади, великих грошей і криміналу.
"Свобода" з партнерами запропонували ухвалити антиолігархічний пакет докорінних перетворень. Це більш як 10 законопроектів економічного і політичного характеру. 6 вересня виводимо людей під стіни Верховної Ради і будемо тиснути, щоб депутати прийняли цей пакет.
200 місцевих рад, із яких 10 обласних і київська міська, ухвалили рішення про якнайшвидше голосування у парламенті за цей пакет. Це не якісь наші "хотілки" - це вимога нації. 200 рад - це понад третина України.

Закон про повернення коштів з офшорів. За найскромнішими підрахунками, це понад 150 мільярдів доларів.
Другий законопроект - демонополізація. Суть олігарха в тому, що він - монополіст. Ви приходите влаштуватися на роботу, а він встановлює низьку зарплату. Йдете на інше підприємство. А воно теж належить йому. Маючи вплив на владу, він встановлює тарифи на житлово-комунальні послуги за схемою "Роттердам+" (формула ціноутворення на вугілля для потреб енергетики. Включає ринкову ціну на європейських ринках і вартість транспортування. - Gazeta.ua).
Третій законопроект - прогресивна шкала оподаткування. Великий бізнес - великі податки, малий - малі податки. Введення податку на розкіш.

Також треба заборонити приватизацію під час війни взагалі і стратегічних підприємств зокрема. Добрий господар не продаватиме такий завод, як Одеський припортовий. Це можливість для України зміцнювати нашу незалежність. Бізнес-партнери з Перської затоки нам давно пропонують скраплений газ в обмін на карбамід. Вони танкерами постачають нам паливо через Чорне море. А ми їм - міндобрива, аміак, без якого в їхній пустелі ніяка пальма не росте.
За роки незалежності Україна продала 29 тисяч підприємств. Якби ці гроші вклали в економіку, ми в золоті купалися б. Зараз виставляють на продаж ще 3,5 тисячі. Це зроблять ефективніше, ніж із попередніми 29 тисячами? Ні. Знову буде обман.

Земля сільськогосподарського призначення не може бути товаром. Її залишилося мало - 26 відсотків. Пропонуємо: ці паї селянин може продати тільки державі. Після того, як запрацює державний земельний банк. І створять земельний кадастр і проведуть оцінку землі.

Не може українська земля коштувати в сотні разів дешевше за менш родючу німецьку. Мають встановити конкретну ціну: на Поліссі стільки-то коштує, у Криму - стільки-то. Це повинно бути вказано у законі.
Присадибну ділянку можна продавати кому завгодно. Землю сільсьгосппризначення - здавати в оренду, навіть довгострокову, із правом родинної спадщини. Але не продавати.
У Канаді 93 відсотки землі належить державі. У Німеччині, Бельгії, Данії - майже 60 відсотків. У США запустили процес купівлі землі назад у державну власність. Розуміють, що забагато продали.

Може, він буде і кращий. Але не відображатиме реальні очікування людей. Мають пройти ще двоє-троє виборів. Цього не варто боятися. Кошти, які держава витрачає на переобрання депутатів - ніщо порівняно з тими, які крадуть.

Парламентські вибори 2019 року відбуватимуться за старим законом. Його ще Медведчук придумав для Кучми, а потім Клюєв використовував для Януковича. Усі верещали на Майдані, що змінять його. Потім стали владою і подумали: а навіщо?
"Свобода" пропонувала заборонити в Україні платну політичну рекламу - за три місяці до виборів. Давайте проводити дебати, як у цивілізованому світі. Бо у нас конкурують не ідеологія, не справи, а грошові мішки: хто виставить більше красивіших бігбордів.

Він уже відбувся. Уся ця братія, яка мала потрапити під люстрацію, зараз суперактивна в політиці.
Люди незадоволені бездіяльністю теперішньої влади. Через розчарування і біди, які впали на нас у результаті війни, частина голосуватиме за реваншистські сили.
Росія як ніколи активно втручатиметься у ці вибори, фінансуватиме політичні проекти. Вони матимуть серйозне представництво в парламенті.

Є рішення партії: вибори президентські, потім - парламентські і місцеві 2020 року відбуватимуться за участі "Свободи". Який це буде формат - визначатимемося пізніше. Зараз важливо зберегти координацію з націоналістичними силами. Було б правильно, якби націоналісти виставили єдиного кандидата в президенти. Тоді українці матимуть свого кандидата на цих виборах.

Консультації тривають постійно. Ми на зв'язку з побратимами з "Національного корпусу", із "Правого сектора", Конгресу українських націоналістів, Організації українських націоналістів. Конкретики поки що немає. Хоча внутрішня атмосфера стосунків позитивна.

Реформ немає. Це імітація. Влада робить гучні заяви, а потім усе завершується нічим. Розраховує на коротку політичну пам'ять українців.
У мене медична освіта, можу порівняти це з організмом людини. Тобі пропонують хірургічне лікування - швидко, боляче, але ефективно. Або можна консервативне - примочки, пігулки. Часом це дає результат, але коли рана не загноїлася. В України вона загноїлася. А влада нагадує шарлатанів, які з телевізора розказують: "Байдуже, що там гній. Ми продамо вам таблетку і ви вилікуєтеся". Насправді давно треба різати.

Розумію тих, хто говорить: реформи йдуть, хоч і короткими кроками. Вони вірили в цю владу. І не хочуть визнати свою помилку. Але вже пішов п'ятий рік. Хваляться реформою поліції? Смішно. Боротьба з корупцією? Пенсійна, медична, судова реформа? Пам'ятаю, як президент у червні 2016-го бравурно заявив: "Ми провели судову реформу". Нам американці кажуть: створюйте антикорупційний суд, бо вашим судам немає віри.

Це була моя перша вища освіта. Я закінчував інститут, ішов в інтернатуру в період національно-визвольної революції 1988-1991 років. Постійно відпрошувався у наставників. А коли вчишся на хірурга, маєш днювати й ночувати там. Коли я вчергове прийшов відпрошуватися, уже покійний професор Орест Фільц сказав: "Сину, медицина почекає. А Україна потребує тебе саме зараз. Їдь, страйкуй, борися".

Дуже подобалася. Я народився у медичній родині. Батько був спортивним лікарем. Мама - фармацевтом, завідувачем аптеки. Вступав до медінституту за рік після смерті батька. Казав мамі: тато хотів, щоб я був у медицині, то я піду. З першого курсу хотів бути хірургом. Почав ходити на гуртки, де треба було препарувати тварин, проводити медичні досліди. Працював санітаром у хірургічному відділенні Львівської обласної лікарні. Потім - медбратом у нейрохірургії, урології, загальній хірургії. Як молодший медичний працівник пройшов усі щаблі.

Але я народився ще й у патріотичній родині. Маму в 4-річному віці вислали на Сибір. Бо була донькою священика Артемія Цегельського, який не захотів перейти на московське православ'я. Потрапив у в'язницю на Воркуту. Вісім років провів на лісоповалі в Томській області. Мамина баба сиділа у в'язниці у Львові за боротьбу за Україну. Її брат Петро Скобельський загинув від рук НКВДистів у травні 1945 року. Був лікарем в Українській повстанській армії. Виходжував у криївці пораненого бійця. Місцеві сексоти здали. Його застрелили. Тіло кинули в центрі села, щоб люди дивилися. Один із прадідів - Льонгин Цегельський - був міністром внутрішніх справ Західноукраїнської Народної Республіки. Потім - заступником міністра закордонних справ Української Народної Республіки, послом віденського Сейму. Був автором тексту і проголошував Акт злуки.
Коли постав вибір: медицина чи повалення радянської комуністичної імперії і створення незалежної держави, я його зробив.
Згодом очолював Студентське братство в медінституті, потім - у місті Львові. Далі - партія "Свобода". Це були постійні поїздки по Україні, пікети, протести, студентське голодування. Я почав розуміти, що медиком не буду.
Але як для політика мені було недостатньо знань. Тому вступив на юридичний факультет Львівського університету.

Ні. Але іноді заходжу в лікарню, відчуваю запах - є ностальгія. Та я мав продовжувати справу батьків, щоб наше покоління було останнім, яке бореться за Україну.

Це була патріотична організація, яка об'єднувала студентів-державників, антикомуністів. Її створили 1988 року - ще за Радянського Союзу. Перших студентів переслідували. Зокрема, ми добивалися, щоб студенти, яких призивають у військо, служили на території України.
Перше студентське голодування 1990 року - це було "ні" Союзному договору. Ті дві акції голодування були серйозним зрушенням для українців.
Ми проводили величезну кількість спортивних, культурних акцій, відроджували традиції. Встановлювали моду на вишиті сорочки. Я в інститут ходив у гуцульському капелюсі й бордовому сардаку з кольоровими помпонами.
На початку 1990-х брав участь не в одному поваленні пам'ятників Леніну. Усюди він стоячий чи сидячий, а у Львові, навпроти Оперного театру - за трибуною. Коли цей пам'ятник завалили, то з'ясувалось, що його фундамент - це хрести з Янівського цвинтаря, з могил січових стрільців. Уявляєте, як працювала радянська пропаганда? Щоб поставити пам'ятник своєму вождеві, використовували могильні плити патріотів, які боролися за Україну.
До речі, зі своєю дружиною познайомився під час відновлення одного з цвинтарів у Львові. У Боязках, районі міста, 1973 року більшовики бульдозерами зрівняли цвинтар. Там були козацькі могили, січових стрільців. І ми те все викопували.

Я звернув на неї увагу. Усі в тому середовищі були патріотичні люди. А для мене цей фактор і тоді, та й по життю - важливий. Ми відчули щось взаємне. Згодом познайомилися, зустрічалися, а потім узяли шлюб. Усім раджу: одружуватися з людьми зі свого середовища. Мені було легко. Її виховували у такій самій родині, як наша. У якій теж були священики. Коли ми брали шлюб, нас четверо священиків видавали. Бо було незручно тому вуйкові відмовити, тому. У нас ніколи не виникало питання, як виховувати дітей, які свята відзначати, як одягатися, які стосунки між дітьми мають бути, між чоловіком і жінкою, між нами і батьками.

27 квітня 1991-го ми одружилися. На зборах Студентського братства медінституту - а нас там було майже 300 осіб - щоб нікого не образити, я всіх запросив на весілля. Брали шлюб у Шевченківському гаю, ми були в українських строях. І всі мали бути у вишиванках. Але то і так було зрозуміло. Власне, цей етап - це наша боротьба, постійні поїздки до Києва, по Україні.
Потім родилася старша доня Яринка. Після Яринки була Даринка, потім - Гордій. Другий етап - це народження дітей.
Я був депутатом Львівської обласної ради. 1998-го, після народження сина, став народним депутатом. Переїхав до Києва, а дружина з дітьми залишилися у Львові. Це наступний етап - коли ми на відстані. Повертався на суботу-неділю.
2004 року став головою ВО "Свобода". І, мабуть, до того часу, коли почали родитися внуки. Перша Юстина з'явилася на світ 27 квітня - у день 25 років нашого шлюбу, о 17:20.
Ми завжди розуміли одне одного. Була не просто підтримка, а 100-відсоткова підтримка. В усьому.

Традиції. Продовження цінностей, які ми отримали від діда-прадіда і маємо обов'язок передати дітям і внукам. Традиція передбачає і любов, і ведення господарства, і повагу до старших. Це християнські цінності, національні ідеали та їхнє шанування. Виховую своїх дітей, як виховували мене батьки й діди. Якщо мої діти і внуки те саме передаватимуть наступним поколінням - буду щасливий.

До дітей було більше відповідальності. Хоча, що гріха таїти, я не такий частий гість був у хаті. Раз на тиждень, як правило.
А внучки - це радість життя. Друга в червні народилася, вже скоро можна буде з нею бавитися. Якщо діти попросять, щоб я внучку погодував, малинки позбирав чи намалював їй, мультфільм показав - я, звичайно, це зроблю. Але є тато й мама, які відповідають за них.

Нема жодної праці, якої цураюся: на роботі чи вдома, чи на дачі, куди переїхали на літо. Дрова поколоти, сміття вивозити.

Цього року вперше зробили ящики, в які посадили зеленину, буряки, моркву, помідори. Огірків невелику грядку. Звечора огірок маленький, на ранок - уже чималий. Тішусь, що є все на місці, аби супу зварити чи гарнір зробити.

Україна має утвердитися як держава, де пануватиме справедливість. Ми правонаступники не лише Української Народної Республіки. А й княжої доби, періоду гетьманщини, козацької держави, УНР, ЗУНР, Холодноярської Республіки, Карпатської України, держави 30 червня 1941 року. Маємо розуміти: хто ми є, чиї ми діти і заради чого живемо.
Національна справедливість - коли українець почуватиметься господарем на своїй землі. Ми не виступаємо проти інших націй. В українській національній державі буде жити добре всім. Але: прошу - зводьте дім, однак за українськими правилами.
І соціальна справедливість - держава без олігархії і злиднів.

А в геополітичному значенні маємо розуміти: доки існуватиме московська імперія, нависатиме, матиме з нами величезний спільний кордон - Україна не зможе почуватися безпечно. Маємо спричинитися, разом з іншими країнами, друзями України й ворогами Москви, до розвалу цієї імперії. Буду щасливий, коли відкрию "Газету по-українськи" вранці за філіжанкою кави, і прочитаю: "На тій великій території, яка називалася Росія, створено 30 національних держав: Башкортостан, Татарстан, Комі і так дал".

Я оптиміст. Україну чекає процвітання. Усі ці випробування, війна з Московією - це певний етап, який повинна була пройти нація заради досягнення справедливості і розвитку. Вірю, що нас чекає небачений прорив.

Терпіння й не опускати руки. Віри в те, що маємо перспективу та майбутнє. Основне завдання нашого покоління - побачити щастя наших дітей, які вже не борються за Україну, а користуються плодами Української держави.