П’ятий рік триває військова агресія Росії проти України. Майже щодня на лінії фронту від рук російських загарбників гинуть українські воїни. А в цей час в Україні відбуваються дивні, дикі і позбавлені здорового глузду речі.
Проросійські сили знахабніли настільки, що ведуть відверту пропаганду в українських ЗМІ, купують телеканали та активно готуються до реваншу. Все це стало можливе через бездарну політику правлячої влади на чолі з Порошенком і Гройсманом. Бо на словах вона жонглює патріотичними гаслами, а на ділі створила тепличні умови для діяльності проросійської п’ятої колони Москви.
Свого часу, коли Гітлер напав на Польщу, західні держави наважилися оголосити війну Німеччині, але на цьому їхня сміливість вичерпалася. Історики назвали період з вересня 1930 по травень 1940 року на Західному фронті «дивною війною». Науковці майбутнього, які досліджуватимуть парадоксальні подвійні стандарти політики української влади у роки російської агресії, придумають своє визначення часу правління Порошенка. Можливо, зважаючи на масштабність симптомів подвійних стандартів, вважатимуть керманичів України хворими на політичну шизофренію.
В Україні відбуваються несусвітні речі, які не мають аналогів у світовій історії. В жодній країні світу, яка веде чи вела боротьбу з окупантами, пособники окупантів не почувалися настільки невимушено і комфортно. Ніколи ще у світовій історії сили, які агітують за союз з ворогом і не визнають факту агресії проти власної країни, могли б це робити відкрито і з трибуни парламенту. Ніде ще державна влада не ставилася настільки толерантно до політиків, які ведуть антидержавну діяльність в роки війни. І замість розриву дипломатичних відносин розвивала торгові стосунки з загарбниками.
Сьогодні в Україні, частину якої окупувала Росія, правоохоронні органи переслідують бійців добровольчих батальйонів, націоналістів, борців з корупцією. Кидають за грати тих, хто проливав кров за батьківщину. Заводять справи проти активістів-патріотів. Видають Росії представників інших народів, які пліч-о-пліч з українцями ведуть боротьбу з агресором на Донбасі. Однак і пальцем не чіпають колишніх регіоналів, комуністів та усіх, хто підтримує «рускій мір» і мріє про прихід окупанта на українські землі. Не чіпають навіть тих, хто воював проти українських солдат.
Склалася парадоксальна ситуація: в Україні значно безпечніше бути проросійським політиком і зрадником, ніж націоналістом. Націоналістів можуть в будь-який момент кинути у в’язницю. Звинуватити в тому, що вони боронили українську землю від ворога та його колаборантів. Назвати їх «рукою Москви» і іншими синонімами. А ось проросійські активісти можуть насолоджуватися спокоєм і безпекою. Та ще й вести пропаганду із зручних крісел у телестудіях. І чекати, коли нарешті прийде Путін.
Ні для кого не секрет, що успіх російської агресії в Криму і на Донбасі був зумовлений тривалою інформаційною політикою Кремля. Роки промивання мізків мешканців Криму і Донбасу не минули безслідно. «Рускій мір» міцно пустив свої отруйні метастази у свідомість великої частини населення цих територій. Перетворив у малоросів, посіяв страх та покору.
Окупація частини України – це завершальний етап агресії Москви. Спочатку була окупація свідомості. А вже потім прийшла фізична окупація. Але цей гіркий урок ні чому на навчив нашу владу. Вона злочинно бездіє і дозволяє Росії руками її пособників в Україні продовжувати вести підривну діяльність.
Це тільки у нас агітаторам капітуляції перед Москвою і навіть куму Путіна можна купувати телеканали. Відкрито, нагло і щоденно промивати свідомість населення ідеями капітуляції перед Росією. Заперечувати сам факт війни і називати агресію Кремля «внутрішнім громадянським конфліктом». Підступно маніпулювати фактами, спекулювати на мирі за будь-яку ціну. Оббріхувати українських патріотів і називати їх карателями. Волати про те, що російських військ на Донбасі немає. І навіть стверджувати про фашизм в Україні.
Рабінович, Добкін, Бойко, Кернес, Новинський та вся колишня «регіональна» рать не злазить з ефірів. Війна триває не лише в окопах. Війна триває на інформаційному полі. Ареною битви стала вся країна. Бо влада на чолі з Порошенком дозволяє цій війні існувати і поширюватися. Забуваючи про фатальні наслідки такого державного безглуздя.
Нещодавно українське суспільство сколихнула інформація про передачу російській стороні уродженця Інгушетії Тимура Тумгоєва, який брав участь у боротьбі з російськими загарбниками на Сході. Зроблено це було за сприяння Генпрокуратури. А Луценко навіть похвалився, що Україна щороку видає Росії близько сотні осіб, які та вважає злочинцями. В мене не вкладається в голові як можна при свідомості робити такі потворні речі. Адже той, хто віддає загарбнику його ворогів під час війни є типовим зрадником.
А де відповідь влади на заяву «Опозиційного блоку» про геноцид Криму через перекриття Україною дніпровського каналу? За такі слова потрібно заборонити діяльність політичної сили, яка не приховує свою васальну сутність і є одним з агентів Москви. А її лідерів негайно арештувати. І так би зробили у державі, влада якої щира у своїх патріотичних гаслах і вболіває за долю країни. Але не в Україні.
Боротьба з імперією зла триває. Її успіх залежить не тільки від боїв на лінії фронту. Не можна виграти, якщо всередині держави ворог веде відверту агітацію і захоплює інформаційні ресурси. Не можна здобути перемогу, якщо агентура ворога почувається у воюючій державі як у себе вдома і сидить у стінах парламенту. Не можна завдати поразку окупанту одночасно торгуючи з ним і переслідуючи патріотів. Це розуміємо ми, свободівці, українські націоналісти. Цього не розуміє або не хоче зрозуміти нинішня українська влада.
Анатолій Вітів, голова Волинської «Свободи», депутат Волинської облради
