Нещодавня аварія на трасі між Володимиром-Волинським та Ковелем знову підняла хвилю розмов про кладовище, по якому нібито проходить ця дорога.
В публікаціях часто виринала і назва місцевості, де сталась аварія – Степанівка. Часом навіть вказують, що це село. Утім, в офіційному списку сіл Володимир-Волинського району такої назви немає.
Що ж то за Степанівка?
Історія цього колишнього села не написана. На поверхні лежить лише кілька фактів.
Наразі найбільше відомо про трагедію села на початку 1944 р. Маємо доволі детальні спогади уродженки Стефанівки Альбіни Ковальської. З них випливає, що польське населення села було частково знищене 13 лютого 1944 р. Частині мешканців вдалось врятуватись, а згодом виїхати до Польщі.
Історик Владислав Філяр пише, що напад на Стефанівку стався 25 січня і вчинив його підрозділ УПА з Гнійного.
Отже, люди у селі зникли у 1944 р.
Довідник адміністративно територіального устрою за 1947 р. уже не містить згадок про Стефанівку. Хоча Білозовщина і Ганнусин ще є.
Найімовірніше, що у радянський час територія Стефанівки та сусідніх сіл була віддана у відання військових. Вони й перетворили цю землю на полігон. Деякі будівлі, напевно, збереглись. З часом у них поселились військовослужбовці з родинами.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Писарева Воля й ті, хто тримає небо над зникаючим селом
З часу Другої світової війни маємо ще одну цікаву згадку. Яніна Топольська згадує, що «більшість євреїв загинула в П’ятиднях, а іншу частину німці закопували біля військових казарм, на луках, в такій долині, зі сторони села Стефанівка». Тож цілком можливо, що десь у тій місцині лежать тіла жертв Голокосту.
Що ж було до 1944 р.?
На щастя, частково збереглись метричні книги Володимирського костелу. Вони оцифровані та викладені у вільний доступ. Будь-хто може подивитись.
Так от, у цих книгах є записи про смерть, шлюби та народження прихожан володимирського костелу. У цих записах зустрічаються і мешканці Стефанівки!
І усі померлі зі Стефанівки були поховані на володимирському римо-католицькому приходському кладовищі.
Отже, у Стефанівці кладовища не було. Сусідні села Андресувка, Геленівка та Борек обслуговувались теж у володимирському костелі і хоронили своїх померлих на володимирському кладовищі.
Найдавніша згадка про Стефанівку у метричних книгах – 1885 р. Але, ця дата не може вважатися датою заснування села. Бо йдеться про те, що цього року у Стефанівці померли Ян Пузьо, Францішек, Пузьо, Вероніка Лоєвська та Францішек Подгурський. При цьому частина з них були підданими Австро-Угорської імперії.
Село ж виникло раніше.
Географічний словник Королівства Польського та інших слов'янських країн (15 тт., 1880-1902) пише, що Стефанівка є колонією гміни Верба Володимирського повіту, розташована за 16 верст від міста, має 22 будинки та 163 мешканці. «Список населенніх мест Волінской губернии » (1906) говорить про ті самі 22 будинки, але уже 168 жителів.
Гелена Захарчук, уродженка Стефанівки, пригадує також, що її тато отримав землю у цьому селі за участь у війні проти більшовиків. Він був нагороджений Хрестом Virtuti Militari. Пізніше, за першої радянської окупації ту нагороду закопали «під кущем троянд».
Отож, Стефанівка. Найдавніша відома нам згадка – 1885 р. Проживали там римо-католики та колоністи з Австро-Угорської імперії. На початку ХХ ст. у селі було понад 20 будинків та проживало понад півтори сотні мешканців.
У міжвоєнний час село належало до гімни Верба Володимирського повіту.
У ході польсько-українського міжетнічного конфлікту в часі Другої світової війни мешканці села були або убиті або виїхали. Відомо про щонайменше одну людину, що зі Стефанівки опинилась аж у Боснії.
По тому, радянська влада викреслила село зі списків населених пунктів, а на землі створила військовий полігон.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Людмильполь – волинська домівка для чотирьох націй
Після 2014 р. полігон знову стали активно використовувати, а у вцілілих та новозбудованих будівлях поселились військовослужбовці. Статус окремого населеного пункту це поселення, колишня колонія і село Стефанівка, не мають.
Не дивно, що поселення відродилось. Дивно, що збереглась назва. І, схоже, повертається до активного вжитку.
Віталій Скальський, кандидат історичних наук
