За чотири місяці до 140-ї річниці з дня народження В’ячеслава Липинського, яка припадає на квітень 2022 року, недавній завідувач меморіального музею у Затурцях Віталій Кушнір та провідний науковий співробітник Наталія Гатальська-Кушнір (вони брат і сестра — авт.) отримали з Волинського краєзнавчого музею... попередження. У ньому їх ставили до відома, що «у зв’язку зі змінами в організації виробництва та штатному розписі» їхні посади з 1 лютого 2022 року скорочують. Інших посад для них не має. Тому можуть допрацювати ще лише два місяці і будуть звільнені.
«ВІДМОВИЛИСЬ ВІД ДОСВІДУ І ЗНАНЬ»
Якщо врахувати, що наразі у музеї залишається лише один науковий працівник — нинішня завідувачка Віра Чопко, то ліквідація посад працівників, дослідження яких і лягли в основу створення музею Липинського в Затурцях, виглядає щонайменше незрозумілою. У штаті залишилися, крім завідувачки, лише сторожі, прибиральниця та інший обслуговуючий персонал.
Відповідно, «попередження» шокувало не лише Кушніра та Гатальську. Можливо, їх навіть менше, бо наміри, врешті, звільнитися були і у них, зважаючи на вже пенсійний вік, проте хотіли б допрацювати до ювілею у квітні 2022 року. Звільнення шокувало істориків, краєзнавців, музейних працівників, які знають ціну людям, котрих звільняють.
Юрій ТЕРЕЩЕНКО, український історик, дослідник історії України XX століття, доктор історичних наук, якого з Віталієм Кушнірем свого часу поєднали спільні дослідження про епоху гетьмана Скоропадського, свій пост у соцмережі назвав «Ціна невдячності».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В музеї Липинського в Затурцях відкрили виставку родини Скоропадських
«Протягом кількох десятиліть з день у день Віталій Кушнір і Наталя Гатальська-Кушнір збирали матеріали та документи родини Липинських, створювали неповторну скабницю українського консерватизму, яким став Затурцівський меморіальний музей Липинського, — пише Терещенко. — Це найбільша в Україні колекція, яка висвітлює життєвий шлях і творчий доробок видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча, ідеолога модерного українського консерватизму В’ячеслава Липинського. Кожні п’ять років у стінах музею збираються науковці, які досліджують наукову спадщину вченого, теорію еліт, розроблену Липинським, державницьку концепцію української історіографії, новітню консервативну ідеологію та інші важливі для сучасного процесу державотворення питання.
Сподівалися, що наступного року, коли в Україні святкуватимуть 140 років від дня народження В’ячеслава Липинського, влада нарешті знайде кошти для реставрації музею та реконструкції пам’ятника на могилі Апостола української державності. Сподівалися, що науковці знову зберуться в оселі Липинських на міжнародну наукову конференцію.
Та сподівання виявляють марними. Адже місцева влада вирішила відмовитися від досвіду та знань Віталія Григоровича Кушніра та Наталі Гатальської-Кушнір. Можливо, розраховуючи на велику лаву запасних. Очевидно, пригадалися старі лозунги «незамінних людей немає», або «потрібні нові обличчя». Та чи мають право на вдячність у майбутньому ті, хто не соромиться своєї невдячності сьогодні?»
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У волинському музеї скорочують працівників
«Отак відзначимо 140-річчя від дня народження В’ячеслава Липинського? Це замість реставрації та гідного пам’ятника, добиваємо остаточно музей та позбуваємося фахівців? В Україні фахівців, які серйозно займаються вивченням життя та творчості В’ячеслава Липинського, можемо порахувати по пальцях. І хто ж тепер буде працювати в музеї, якщо найбільш кваліфіковані кадри, які стояли біля витоків його створення, «скорочують»?» — думка не менш відомого в Україні історика Тетяни Осташко.
«Тетяна Осташко та Юрій Терещенко опікуються нашим музеєм з 2004 року, — розповідав мені влітку, напередодні 10-річного ювілею музею Липинського, Віталій КУШНІР. — Коли в Україну приїжджала гетьманівна Олена Скоропадська, Терещенко запросив мене на з’їзд гетьманців-державників. Знав мене як дослідника спадщини Липинського (Липинський — активний учасник національно-визвольних змагань українського народу в 1917-1921 роках, у 1918 р. повноважний міністр і посол Гетьманської держави Павла Скоропадського — авт.). Ці науковці видають багато літератури, дотичної до епохи Липинського, до історії України тієї доби, вони бували у нас не один раз, переймалися руйнуванням приміщення музею, навіть привозили в останній свій візит архітектора з Києва, аби він професійно оцінив стан приміщення і дав свої поради...».
Київський архітектор, між іншим, висловив побоювання, що приміщення музею дуже швидко, якщо його не рятувати, розсиплеться. Але ця проблема, як бачимо, для влади менш важлива, ніж потреба враз скоротити дві посади наукових працівників. У плані дотримання законності все, треба розуміти, дотримано, бо претензій до роботи Кушніра і Гатальської-Кушнір не висловлювали, вік не перешкода для насиченої роботи. Тому ліквідувати — і крапка? А як же Липинський? Хто враховував інтереси музею, справи саме з цієї точки зору?..
Показовий факт: на 10-річному ювілеї музею не було нікого з місцевої влади, та і області також не було. Відзначили, як кажуть, у колі однодумців. Але Липинський, вважаю, на таке ставлення не заслужив. Його слова «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути», так люблять повторювати з високих трибун. Тільки й всього...
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Скандал навколо музею Липинського: позиція директора та депутата Волиньради
«НЕ ЙДЕТЬСЯ ПРО НАШІ ПОСАДИ»
«22 серпня 2011 року на високому ганку садиби родини Липинських грав академічний камерний оркестр «Кантабіле»: у селі Затурці відкривали меморіальний музей В’ячеслава Липинського. До 2010 року на ремонт використали 1,4 мільйона гривень, а завершити роботи на пам’ятці історії національного значення допомогла субвенція з державного бюджету (2,4 мільйона гривень).Унікальну подію допомагали наблизити нащадки В’ячеслава Липинського — донька Липинського Єва Ліпінська-Сендзеловська з Лондона, його племінники Ян та Казимір Ліпінські з Кракова та Єжи Ліпінський з Ґданьська», — згадував мій колега журналіст Василь Ворон із нагоди ювілею музею.
За 10 років музей у волинському селищі Затурці відвідали понад 20 тисяч чоловік, побували екскурсанти із країн Балтії, Молдови, Росії, Польщі, Австрії, США, Швеції та навіть Кувейту. Але починався музей значно і значно раніше, і, до речі, родичі В ячеслава Липинського, буваючи на запрошення Віталія Кушніра у Затурцях, знаходили ночівлю і прихисток у його домі...
Це Віталій Григорович і Наталія Григорівна ще до початку української незалежності разом з однодумцями відновлювали поховання Липинського, яке було знищене невдячними земляками, по фотографії і папірцю документів збирали, готували експозицію майбутнього музею, налагоджувати контакти з родичами Липинського у Польщі, Британії... Завдяки їхній небайдужості родичі віддали у музей цінні документи. І багато років, власне, до літа цього року, музей був центром культурного життя Затурець та округи, тут проводили різні заходи, зустрічі, наукові конференції, запровадили навіть фестиваль «Над королівським шляхом»...
ТО ЧОМУ СКОРОТИЛИ ПОСАДИ?
Директор Волинського краєзнавчого музею (чиїм підрозділом є затурцівський) Оксана ВАЖАТКО пояснює скорочення посад фінансовим становищем. Минулого літа у коментарі «Дню» з нагоди затурцівського ювілею вона говорила мені про те, що у сучасних умовах актуальність музейної експозиції стає менш важливою, ніж інтеграція в суспільство, співпраця з громадою, на території якої діє музейна у станова. Інтеграція і співпраця — важливіші через відсутність фінансування, бо комунальна культурна установа наразі отримує кошти лише на захищені статті, а для свого розвитку мусить шукати кошти і шляхи для їх отримання. Іншими словами, хочеш існування музею — дружи з владою, яка може виділити кошти.
А ось якраз співпраці в музею з керівництвом Затурцівської громади і не вийшло. Все було, в принципі, добре, доки і Віталій Григорович, і Наталія Григорівна не почали виступати як громадяни, як мешканці селища, і зайшли у протистояння з керівництвом громади. Віталій Кушнір звертався із заявами щодо збереження природного заповідника «Затурцівські джерела», з якими пов’язана історія родини Липинських. Схвилювало музейних працівників і те, що у парку біля родинної садиби Липинських готувалися вирізати старі дерева.
«Я проводила екскурсію, коли у музей зайшли невідомі люди, я запитала їх, хто вони? Відповіли, що електрики, що знімають лінію електропередач, котра може заважати при вирізанні дерев у парку, — розказує Наталія Гатальська-Кушнір. — Розказали, які саме дерева. Це наші паркові дерева! Це великі старі дерева, котрі можуть пам’ятати Липинських. Але коли огороджували парк, то огорожу треба було виносити геть на дорогу, тому її трохи посунули і кілька дерев опинилося як за огорожею, але від того вони не перестали були парковими. Огорожа символічна, бо через парк і тракторами їздили, і худобу гонили. Наша завідувачка музеєм Віра Чопко ще змушена була доводити голові громади, що ці дерева не можна різати. Потім чоловік, які виграв тендер на вирізання дерев, обурювався перед нами, що вклав багато коштів у підготовку, а отримати деревину не зміг...». Музейників навіть звинувачували, що у парку не завжди прибрано, нема лавочок... Хоча його територія аж чотири гектари, окремого паркового працівника у штаті, ясна річ, немає, і що завідувач, що наукові працівники брали коси і мітли та лопати так само, як і технічні працівники.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Поблизу Затурець руйнують заповідні джерела, які дають початок річці Турія (ФОТО)
Звільнили за громадянську позицію, незгоду з рішеннями керівництва громади. Так вважають і Наталія Гатальська, і Віталій Кушнір. Вони не сприймають пояснень директора Волинського краєзнавчого музею Оксани Важатко, що причиною ліквідації двох (із трьох) окладів наукових працівників стали фінансові проблеми.
«Ну хай вже скорочують нас з нашими мізерними зарплатами, заради економії, — каже Наталія Григорівна. — Не йдеться про наші посади, ми з Віталієм спокійно підемо. Бо один науковий працівник, він же завідувач, він же збирає експонати, працює з фондами, веде екскурсії і т.п. — це нереально, це означає, що робота музею загалом приречена на занепад».
«НЕ МАЮ ІНФОРМАЦІЇ»
Знаючи, що 140-річну річницю з дня народження В’ячеслава Липинського планують відзначити на державному рівні, звернулася із питанням про ситуацію у затурцівському музеї до Ірини КОНСТАНКЕВИЧ, вона перший заступник голови Комітету, голова підкомітету з питань національної та культурної пам’яті Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики.
«Я не маю інформації про причини кадрових змін. Щодо Липинського, то він буде в постанові про відзначення на державному рівні. Як тільки ми проголосуємо, то я розкажу про своє бачення і організаційні дії», — повідомила народний депутат.
«СКОРОЧУВАТИ ФІНАНСУВАННЯ ТАКОГО МУЗЕЮ — ЗЛОЧИН ПРОТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ»
Володимир ПРИШЛЯК, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України та археології Волинського національного університету імені Лесі Українки:
— Музей у Затурцях має статус історико-меморіального. На такий кшталт маємо музей Грушевського у Києві, дім Івана Франка у Львові... Це місця, де не тільки дух і сліди цих людей, це територія, де вони жили, писали, творили, це місце, яке має велике значення для історії, для культури. На Волині ми маємо унікальний музей, садибу Липинських у Затурцях. І втрачати його, чи скорочувати його фінансування, це злочин проти національної культури.
Цей музей створено душею, руками, інтелектом Віталія Кушніра, Наталії Гатальської, працівників Волинського краєзнавчого музею. І треба віддати їм належне за цю подвижницьку працю. У музеї проводилися наукові конференції, які мали статус всеукраїнських, міжнародних, я був їхнім учасником. Виступали фахівці з Києва, Львова, Луцька, Чернівців, Полтави, з Польщі... Це та робота, яку треба цінувати. І варто сказати, що одна справа — розказувати про діяча, політика, і інша, коли ми студентів, учнів завеземо в меморіальний музей, вони походять тими стежками-доріжками, якими ходив В’ячеслав Липинський, куди він завжди повертався. Це набагато переконливіше для формування громадянської позиції і національної ідентичності.
«ЗМІНА ШТАТНОГО РОЗПИСУ МОЖЕ БУТИ ПРИХОВАНОЮ СХЕМОЮ»
Олександр АЛФЬОРОВ, кандидат історичних наук, теле- і радіоведучий:
— Затурцівський меморіальний музей В’ячеслава Липинського — одна з перлин України. Збереження музейного комплексу — це не лише побілка стін, а це, у першу чергу, збереження духу та сакрального простору. А це виникає лише внаслідок колосального подвижництва колективу та його очільника. Я знайомий з паном Віталієм Кушніром та його колективом вже 20 років. І для мене це був завжди приклад наукової та патріотичної діяльності, що збагачувала нашу культуру та давала приклад, справжньої опіки над Музеєм та щиросердної любові до самої справи.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Музей В'ячеслава Липинського у жахливому стані і може закритися за рік-два без капітального ремонту
Новина про скорочення мене глибоко вразила. А привід — зміна штатного розкладу — це ляпас в цілому музейній справі. За такими визначеннями, переважно, криється прихована схема. І справа тут не у відсутності коштів. Проблема криється на більш глибинному рівні. Можливо йдеться про не розуміння ситуації загалом
Музей Липинського — це один з ментальних та історичних якорів в Україні, яких не так багато. І виключно силами Віталія Кушніра та його колективу ми отримали унікальну пам’ятку! Це не лише яскравий приклад маєтку шляхти середньої руки, а це один з небагатьох комплексів, що відновлює знищену совєтчиною аристократичну Україну. Це демонстрація високої культури, яку ми втратили, коли ламали хребет нашої Нації голодоморами, війнами та репресіями.
Поготів, колектив музею долучився до відновлення імені українського генія В’ячеслава Липинського, спадок якого в сіромі посткомуністичної дійсності було виштовхнуто на маргінес. Постать, що вражає своїми філософськими, релігіознавчими та ідеологічними працями. А головне — засновник державницького напрямку в дослідженні української історії. Неймовірно прикро, що при зміні штатного розпису не врахували ці обставини. Хочеться вірити, що це прикра бюрократична помилка, яка буде невдовзі виправлена, а не свідоме знищення, у час війни, підґрунтя української державності.
***
До 140-річчя В'ячеслава Липинського — якихось чотири місяці. Досі нема постанови про відзначення на державному рівні. Тобто приміщення меморіального музею руйнується, а фахівців скорочують. Чи заслужив В’ячеслав Липинський, якого називали «поляком з українською групою крові», на таке ставлення?
Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
