В окупованому нацистами Києві 27 вересня 1941-го оприлюднили наказ коменданта: всім євреям з'явитися на збірний пункт у районі Бабиного Яру "для евакуації". За два дні почалися масові розстріли.
В окупованому німцями Києві 24 вересня 1941 року сталися вибухи замінованих радянськими диверсантами будинків на Хрещатику та сусідніх вулицях. Почалася пожежа, центр Києва майже повністю був знищений. Окупанти звинуватили у підриві диверсантів та євреїв.
26 вересня окупаційна влада влаштувала нараду, розглянувши заходи з "остаточного вирішення". Визначили місце знищення євреїв – Бабин Яр. Його території вистачило б для десятків тисяч трупів, адже має довжину 2,5 км при глибині до 50 м. Призначили розстрільну команду, окреслили район, який оточить поліція. Визначили кількість киян для сортування речей, грошей, коштовностей, вилучених у жертв перед смертю.
27 вересня з'явилися оголошення та листівки з підписом окупаційного коменданта генерал-майора Курта Еберхарда. Євреям наказали зібратися вранці 29 вересня біля вулиць Дехтярівська і Мельникова. Мати при собі документи та особисті речі. Тих, хто не прийде, погрожували розстріляти. "Хто не з'явиться – буде розстріляний", стверджувалося в оголошенні.
Коли київські євреї прибували на місце, їх роздягали, жорстоко били і гнали до місця розстрілу. За перші два дні в Бабиному Яру загинуло понад 30 тис. людей. Чимало євреїв не пішли до Бабиного Яру. На початку жовтня окупанти влаштували масовий обхід квартир. Виявлених євреїв звозили до гаражів. Потім вантажівками доправляли і вбивали.
Розстріли тривали до звільнення міста від окупантів. Останні вбивства відбулися 4 листопада 1943-го – за два дні до приходу в Київ військ 1-го Українського фронту Червоної армії. За цей період загинули майже 100 тис. людей.
Знищення євреїв не вписувалося у ідеологію "Великої вітчизняної війни". За нею, боротьбу вів та гинув "радянський народ". Влада намагалася замовчати трагедію у Бабиному Яру. Лише після стихійного мітингу з нагоди 25-х роковин трагедії 29 вересня 1966-го за участю письменників Івана Дзюби та Віктора Некрасова, про неї почали говорити на державному рівні. Пізніше встановили перший пам'ятник жертвам.
