Завершується перший рік роботи Волинської обласної ради нової каденції. За зовнішнім фасадом офіціозу та позитивної публічності не помітно внутрішньої політичної кухні. Що ж насправді відбувається у стінах обласної ради і за її межами? Про це у розмові з головою фракції ВО «Свобода» Анатолієм Вітівим.
- Ви – депутат вже третьої каденції Волинської обласної ради. Можете порівняти їх діяльність?
- Так склалося, що мої три каденції обласної ради припали на період часу, коли Україну очолювали три різні президенти. За Януковича владу повністю узурпувала Партія регіонів та її сателіти. Режим Януковича нав’язував власні правила гри з тотальною корупцією та приниженням української нації. І отримав адекватну реакцію суспільства та був повалений внаслідок Революції гідності. Ви певно пам’ятаєте, з якою ганьбою тодішня обласна влада покинула будівлю ради, стоячи на колінах перед громадою.
Друга каденція обласної ради припала на часи президентства Порошенка. І він був далеко не безхмарним. Відносини між радою з одного боку та Волинською ОДА і Києвом з іншого, були дуже напружені. Спроби зірвати роботу комунального підприємства «Волиньприродресурс», обшуки та пресинг депутатів, допити у прокуратурі. Незважаючи на тиск, Волинська облрада не повернулася у статус придатку обласної адміністрації. Не допомогли ні зміни голів ОДА, ні візити силовиків. Рада пресинг витримала. Вона була досить монолітною, принаймні у частині роботи фракцій, які входили до складу більшості. Було непросто. Не все вдавалося. Але депутати вірили в те, що роблять. Розуміли, що обласна рада – самостійний орган, головне завдання якого – відстоювати інтереси волинян.
Третя каденція обласної ради працює вже майже рік. З одного боку, обласна рада працює без політичних потрясінь. Більш-менш налагодилася конструктивна співпраця між фракціями. Багато питань приймаються переважною більшістю голосів. Це значить, що у депутатів є спільне бачення важливих питань розвитку області. Але новій каденції не вистачає динамічності та ініціативності. У нас близько 80% директорів комунальних підприємств є виконуючими обов’язки. Дехто перебуває у статусі в.о. рік чи й більше. Це в принципі неправильно. Конкурс мали б оголошувати не пізніше завершення терміну перебування на посаді попереднього керівника. Коли на посаді директора комунальної установи людина із статусом виконуючого обов’язки, ефективність її роботи буде значно нижча. Не розумію, чому у нас затягуються конкурси. Неодноразово намагався з’ясувати це питання. Однак, чітку відповідь так і не отримав.
- А як щодо взаємодії між Волинською облрадою і Волинською ОДА. Вона взагалі існує?
- У нас дуже дивна ситуація з Волинською обласною адміністрацією. Ні війни, ні миру. Звісно, це не сприяє розвитку області. ОДА і обласна рада живуть окремим власним життям. А мали б спільно працювати задля розвитку краю.
У грудні минулого року рада висловила недовіру голові ОДА Юрію Погуляйку. Але Зеленський проігнорував рішення депутатів. Колись він сказав фразу: якщо я порушу закон, то піду у відставку. Він порушив закон, не звільнивши голову ОДА. Але у відставку йти не збирається. Це типовий приклад лицемірства і брудної політики.
- Але політика ніколи не була кришталево чистою справою…
- Дуже часто говорять, що політика – це брудна справа. З цією тезою можна погодитися лише частково. Насправді у кожній справі є люди, які роблять її з відкритим серцем і чистими руками. А є ті, які роблять з брудними руками. Останні й формують образ «брудної політики». Якщо розглядати депутатський мандат як засіб заробляння грошей – це брудна політика. Якщо служіння інтересам громади і відстоювання її інтересів – це чиста політика.
- Невже ситуація настільки погана, що навіть пандемія коронавірусу, яка охопила Волинь і всю Україну, не змусила владу схаменутися?
- Коли розпочиналася перша хвиля пандемії, сама обласна рада взяла на себе ініціативу з протидії хворобі. Ми збиралися, виділяли гроші з обласного бюджету на потреби медичних установ та медиків. Потім було скорочення кількості хворих. Але зараз ситуація знову стрімко погіршується. Щодня на COVID-19 хворіє кілька сот волинян. В окремі дні хворих більше пів тисячі. Кількість померлих від коронавірусу б’є рекорди. Лікарні переповнені. І Україна дійшла до того, що змушена купувати кисень для хворих у Польщі.
Нова хвиля пандемії застала владу зненацька. Воно й зрозуміло: у Зеленського замість масової вакцинації та підготовки до нової хвилі коронавірусу займалися піаром і «великим будівництвом». Це значно цікавіше, бо там можна отримати відкати чи виграти хороший тендер. Я не проти будівництва доріг. Але людське життя найцінніше. Не можна обмінювати життя людини на кілометри доріг. У Зеленського про це забули. Звідси й провал з вакцинацією на Волині. Якщо ситуація з вакцинацією у Луцьку відносно непогана, то за його межами – значно гірша. У лікарні ж потраплять саме ті люди, які не вакцинувалися.
- Стартував новий опалювальний сезон. Наскільки область готова до зими?
- Через ріст цін на газ утричі зросла вартість опалення для непобутових споживачів. Зараз вона наближається до 25 тисяч гривень. Бюджетні установи змушені платити майже 17000 гривень за тисячу кубів. Ринкова ж ціна газу на листопад становить взагалі 35000 гривень. Зараз для опалення обласних закладів освіти і медицини не вистачає близько 40 млн гривень. Де знайти ці гроші, якщо бюджет області і так ледве зводить кінці з кінцями?
- У чому причина важкої ситуації у сфері енергетики?
- Зеленський провалив політику держави у сфері енергетичної безпеки. Танцювати та корчити гримаси на сцені під час виступів Кварталу 95 – значно легше, ніж керувати державою. Вимагати від ЗЕ-влади чогось видатного було б смішно. Але від її провалів тепер страждають усі. Хоча за «слуг народу» голосувала лише частина суспільства.
Україна неготова до опалювального сезону. Газу у газосховищах не вистачає. Ринкові ціни на блакитне паливо б’ють рекорди. Програма із збільшення видобутку власного газу не діє. Штормить ринок електроенергії. Атомні станції працюють із збоями. Вугілля для теплових електростанцій обмаль. Олігархи шантажують державу підняттям цін на кіловати і наживаються на проблемах країни. Йде до того, що Україна буде змушена знову купувати електроенергію у Білорусі та Росії.
- Але ж Зеленський особисто заявляв про початок деолігархізації та рішучої боротьби з олігархами…
- Антиолігархічний закон Зеленського - це іграшка, якою влада буде тішити електорат до наступних виборів. Українцям пропонують нову серію серіалу «Слуги народу», яка називатиметься «Як Зеленський з олігархами боровся». Не потрібно бути видатним експертом, щоб зрозуміти: влада бреше. Закон проти олігархів від Зеленського настільки нікчемний і неефективний, що за нього масово голосували усі олігархи та їх представники у Верховній Раді. Статус олігарха у нас буде присвоювати і забирати підконтрольне Зеленському РНБО. Навіть якщо кількох осіб офіційно назвуть олігархами, боятися їм нічого. Монополії у певних сферах діяльності їх не позбавлять. Незаконно приватизовані підприємства не заберуть. Зате частина простодушних виборців, сидячи перед екранами телевізорів, радісно скаже: «Нарешті хоч хтось почав боротися з олігархами». Було б смішно, якби не було так сумно. Поки провідні олігархи України перебувають у списку «Форбс» - ніякою деолігархізацією в Україні навіть не пахне. Закон про деолігархізацію – це фейк ЗЕ-влади для простодушних довірливих виборців. Обманювати народ можна рік чи два. Але не постійно.
- Чому, незважаючи на гучні корупційні скандали і складну економічну ситуацію, рейтинг Зеленського, хоча і поступово падає, але все ще перебуває на досить високому рівні?
- Весь медіапростір контролюється олігархами, які обслуговують Офіс Президента. Тому на телеканалах ви не почуєте жорсткої критики влади. Замовчуються навіть очевидні речі: Вагнергейт, офшори Зеленського, корупція і масове порушення законів «слугами народу», неконтрольований ріст цін і криза на ринку енергоносіїв. Окремі інтернет-ресурси, соцмережі чи телеграм-канали не роблять погоди. Більшість населення, за винятком молодшого покоління, продовжує довіряти телебаченню і черпати інформацію звідти. А молодь на вибори ходити не любить. Якщо людям не сказати з екрану телевізора, що жити стало гірше, що зросли ціни, що корупція за часів ЗЕ лише зміцніла, вони в це не віритимуть. Навіть шалені платіжки за комуналку не здатні похитнути віри рядового виборця. І тільки коли телевізор скаже: ціни зросли у кілька раз, так далі жити не можна, - народ починає думати. На жаль, в Україні досі переважає суспільство телевізора. Дивуватися тут немає чому. У кого в руках найпотужніші засоби пропаганди і маніпуляції інформацією, у того і влада. Теза, не раз перевірена історією. У 2019 році 73% голосували не за курс України, не за ідеологію чи вектор розвитку. Вони голосували за образ ЗЕ.
- Однак, чи спроможна умовна проукраїнська опозиція висунути узгодженого кандитата на майбутніх президентських виборах?
- Зараз це нереально. По одній простій банальній причині. Колись я мав дискусію з одним із лідерів «Європейської Солідарності». Він агітував, що усі проукраїнські сили мають висунути єдиного кандидата на наступних президентських виборах. Звісно, мова йшла про Порошенка. Я відповів: висунення узгодженого кандидата можливе лише якщо Порошенко не буде балотуватися у президенти. А свій потужний фінансовий ресурс спрямує заради спільної справи – привести до влади проукраїнську команду та сформувати проукраїнський уряд. Кандидатом має бути людина, яка сповідує українські цінності. Для якої армія, мова, віра є не пір-технологією, як було у Порошенка, а світоглядним переконанням. Але, знаючи Порошенка, дуже сумніваюся, що він спроможний визнати, що немає шансів перемогти. Він до останнього буде переконувати себе, що здатний знову стати главою держави. Своїми безапеляційними претензіями на лідерство Порошенко робить радше антиукраїнську справу. Він не дозволяє сформуватися новим, більш перспективнішим політикам з українськими цінностями. Чим скоріше Порошенко зійде з арени в якості майбутнього кандидата у президенти, тим краще.
- Насамкінець не можу не згадати про одну історичну дату, до якої ви безпосередньо причетні. У жовтні «Свобода» святкувала свій 30-річний ювілей. Ви стояли біля витоків творення партії у 1991 році. У чому, на вашу думку, відмінність «Свободи» від інших політичних сил?
- Наша політична сила постала з ідеї. Ідеї українського соціал-націоналізму. У той час як більшість українських партій – типові політичні проєкти, «Свобода» збудована на світоглядних принципах і цінностях. Від самого початку заснування нами рухала велика мета – побудова могутньої соборної Української Держави. Колись до наших ідей ставилися скептично і обережно. Опоненти звинувачували нас у надмірному радикалізмі. Але час довів правоту «Свободи». Ми політична сила, яка, не пориваючи зв'язку з історичним минулим, дивиться у сучасне і спрямована у майбутнє. Віра в Україну та українську націю, щире бажання забезпечити її гідне та достойне існування та відповідну вагу на світовій арені, живить нас невичерпною енергією і змушує йти вперед.
Спілкувався Петро Герасименко
Інтерв'ю опубліковане в газеті "Твій вибір" від 4 листопада 2021 року.
