У 2024 році політичне затишшя Волині було порушене низкою гучних скандалів. У фокус уваги також потрапили специфічні відносини між гілками обласної влади. Про те, що насправді відбувається, ми вирішили поговорити з головою фракції ВО «Свобода» у Волинській обласній раді Анатолієм Вітівим.
- У політичному середовищі Волині помітного резонансу наробила агресивна риторика голови Волинської ОВА Юрія Погуляйка у бік депутатів Волинської обласної ради, яка пролунала під час наради 28 березня. Прозвучало там і ваше ім’я. Що думаєте з цього приводу?
- 28 березня у стінах Волинської обласної адміністрації відбулася безпрецедентна подія. Голова Волинської ОВА Юрій Погуляйко заявив буквально таке: «Як мене за*бали ці депутати». На тій нараді були присутні близько сорока осіб. Також були люди, які долучилися через Zoom. Озвучене мною – лише мала частина того, що публічно говорив голова Волинської ОВА у бік депутатів та ради загалом.
Мене щиро дивує, що ніхто з учасників наради не вказав Юрію Погуляйку на його грубу, неприпустиму, хамську поведінку. Не зробив зауваження і не повернув його до реальності.
- Що могло, на вашу думку, спричинити спалах гніву в очільника Волинської ОВА?
- Це реакція голови Юрія Погуляйка на минулу сесію обласної ради. Під час останнього сесійного засідання депутати досить жорстко критикували бездіяльність обласної державної адміністрації. Мова йде про небажання Погуляйка та його підлеглих виконувати рішення обласної ради щодо заборони діяльності московської церкви на території Волині. Звісно, що це обурило депутатів. Але ніхто з обранців громади не дозволив собі під час сесії перейти певну межу. Дискусія велася у цивілізованому ключі. Я за цивілізовану дискусію і категорично не сприймаю хамство як стиль поведінки.
До речі, раніше вже були інциденти, коли підлеглі Погуляйка грубили людям. Особливо на цьому поприщі відзначилися Сергій Книш і Тетяна Щербак, яка колись була заступницею голови ОДА. У квітні 2020 року наша фракція оприлюднила спеціальну заяву з цього приводу. Та й сам Погуляйко не стримував себе у висловах, коли у грудні 2020 року йому висловили недовіру на сесії облради. Напевно ці люди просто забули, що приїхали на Волинь, де не прийнято спілкуватися у такій манері. Забули про людську гідність і елементарну повагу.
- Чи бувало колись щось подібне у історії взаємовідносин Волинської обласної державної адміністрації і Волинської обласної ради?
- За роки незалежності на Волині було багато різних голів обласних адміністрацій. Кожен з них мав різні відносини з радою. Були часи, коли обласна рада була інструментом в руках ОДА. Я пам’ятаю свою першу каденцію, яка розпочалася у 2010 році. Тоді кілька років фракція ВО «Свобода» боролася за те, щоб обласна рада стала самодостатнім органом, а не виконувала функцію структурного підрозділу голови ОДА. Це було важко. Адже більшість депутатів стали слухняними сателітами Партії регіонів та провладної групи «Рідна Волинь». Тим не менше, цей факт не заважав нашій політичній силі системно відстоювати право органу місцевого самоврядування самостійно приймати рішення, а не діяти по указці з кабінету голови обласної державної адміністрації.
За попередньої каденції, яка тривала з 2015 по 2020 рік, нам таки вдалося перетворити раду у самодостатній інститут. Депутати вибороли своє право самостійно ухвалювати рішення, на які не мали впливу посадовці ОДА. Завдяки цьому вдалося реалізувати кілька важливих проєктів для області. Проведено капітальний ремонт Волинської обласної інфекційної лікарні. Збудовано Волинський перинатальний центр. Запроваджено відкриті конкурси на посади керівників комунальних підприємств, закладів і тд. Не все було ідеально. З 2015 по 2019 рік, до призначення на посаду Юрія Погуляйка, змінилося два очільника ОДА. І Володимир Гунчик, і Олександр Савченко не змирилися із втратою контролю над радою. Кожен по-своєму намагався повернути вплив. Їм це не вдалося, хоча боротьба була доволі гострою. Однак, жоден з попередників Погуляйка не переходив межу людяності і поваги у спілкуванні. Навіть якщо іноді розмова велася на підвищених тонах, це була розмова дорослих з дорослими, рівних з рівними, чиновника поважного рангу та статусу з депутатами, наділеними певним статусом і мандатом. Ніхто не виходив за рамки вихованості і цивілізованої дискусії.
- Також голова Волинської ОВА дав вказівку своєму раднику підготувати на вас заяву у СБУ.
- Це його право. Якщо Погуляйку не подобається моя позиція як депутата обласної ради, якщо його дратує позиція фракції ВО «Свобода», він має право подавати заяву туди, кули хоче. Я все своє свідоме життя відстоював незалежність України, українську мову і українську церкву. Це базові речі для мене і для кожного українця. Тому ніхто не може мені закрити рота. Тим більше Юрій Погуляйко. Моя позиція була незмінна і за часів Партії регіонів. І залишилася такою ж зараз.
- Чи зреагував на нецензурні вислови у бік депутатів голова Волинської обласної ради Григорій Недопад?
- На жаль, я не почув і не побачив жодної реакції від керівництва обласної ради. Хоча Григорій Недопад мав би відреагувати. Бо мова йде про зневагу до усього депутатського корпусу та обласної ради як представницького інституту. Позиція страуса – точно не те, що мав би робити голова обласної ради в даній ситуації. Обласна рада, на мою думку, втрачає важелі впливу на ситуацію в області. І це тривожний сигнал для волинського краю.
- А чи відома позиція інших фракцій щодо цього інциденту?
- Думаю, журналістам варто поцікавитися у них самих. У приватних розмовах, звісно, депутати обурювалися поведінкою голови ОВА. Але депутати – це не ті люди, які мають обурюватися на кухні. Це особи, яким волиняни довірили представляти інтереси громади і наділили їх певними представницькими функціями. Якщо чиновник поводиться неадекватно, депутат не повинен боятися сказати про це публічно. Бо існують правила поведінки. Якщо ми перейдемо межу в цивілізованому спілкуванні, то скотимось до росії. Де мат є інструментом управління державою.
- На наступну сесію обласної ради винесено звіт голови Волинської ОВА. Якою буде позиція депутатів?
- Я не став би робити далекоглядних прогнозів. Однак, під час звіту кожна фракція отримає можливість показати свою істинну суть. Одна справа – говорити виборцям, як вони відстоюють їхні інтереси. Інша – наважитися публічно у сесійній залі сказати відверто в очі голові обласної адміністрації про те, що робиться неправильно і відповідно голосувати.
Пригадую, коли я на минулій сесії поставив пропозицію визнати незадовільною роботу Волинської ОВА в частині виконання рішення обласної ради про заборону діяльності церкви московського патріархату, не всі фракції проголосували за неї. Навіть ті, які б’ють себе в груди і апелюють до гасла «Армія. Мова. Віра». Це фарисейська позиція, яка не робить честі.
- А як щодо вашої політичної сили?
- Я не думаю, що фракція ВО «Свобода» буде підтримувати звіт голови ОВА. Тим більше, що ми фактично на кожній сесії обгрунтовано критикуємо обласну владу за нераціональне використання коштів, непрозорість і інші моменти. Не тому, що нам подобається чи не подобається Юрій Погуляйко. А тому, що ми переживаємо за стан справ в області. А він не самий хороший.
- Ще одна скандальна тема останніх місяців – приватизація лісомисливського господарства «Звірівське». З цього приводу ви навіть зверталися у правоохоронні органи. Чи є якась реакція?
- Лісомисливське господарство «Звірівське» – це візитка Волині, в яке держава вкладала великі кошти. Однак, у 2023 році, під час великої війни, воно було приватизоване. Я вважаю, що приватизація відбулася незаконно. З цього приводу я звертався до прокуратури, Бюро економічної безпеки та Антимонопольний комітет. Волинські журналісти зробили якісне розслідування з цього приводу і вказали на можливі ознаки корупційної схеми під час приватизації. Але наша правоохоронна система не здивувала: вона нічого не побачила. Хоча вкрай сумнівні речі помітні там неозброєним оком.
- Що саме мається на увазі?
- Ще улітку 2023 року я казав: мисливське господарство не цікаве ділкам, якщо вони не отримають під свій контроль ліси навколо нього. Проблема полягала у тому, що ці ліси входять до складу природно-заповідного фонду – заказника «Зубр». Та господарство приватизували не задля благородної мети: охорони лісу та тваринного світу. А задля полювання і мисливських розваг. І ось у головах осіб, які прокрутили цю схему, виникла геніальна ідея: позбавити статусу заповідника частину території навколо лісомисливського господарства. А щоб так відверто не палитися, приєднати до складу заповідника інші території. Те, що там ведуться суцільні рубки і поруч розташовані населені пункти, нікого не хвилювало. Аби винести питання на сесію про зміну меж заказника, ділки заручилися підтримкою різних установ, у тому числі науковців та Міністерства захисту довкілля. Однак, дякуючи суспільному розголосу у медіа, сумнівну схему вдалося призупинити. Міндовкілля навіть відкликало свій лист-погодження про зміну кордонів природно-заповідного фонду, що є рідкісним прецедентом. Це реальна маленька перемога. Але на цьому справа не завершиться. Комбінатори від лісу шукатимуть інші хитрі схеми. Вони не зупиняться. Хоча проєкт рішення наразі відкликаний. Також я не вірю, що такого роду складна і продумана схема могла відбутися без сприяння начальника Поліського офісу ДП «Ліси України» Олександра Кватирка.
- До речі, щодо Кватирка. Нещодавно ЗМІ опублікували інформацію про його доходи. Виявляється, навіть мери міст-мільйонників на його фоні отримують дуже скромні зарплати.
- Коли щодня привозять воїнів з фронту, які загинули, а українці збирають гроші на дрони, автомобілі, обмундирування, тепловізори, у нас є посадовці, які отримують захмарні зарплати. Зарплата Олександра Кватирка у 9 тисяч доларів за місяць – це шок для суспільства. І це ще я не кажу про різні тіньові схеми, які напевно мають місце у лісовому господарстві. Тобто, влада вирішила, що воїн на передовій може отримувати 100 тисяч гривень на місяць. Або й не отримувати навіть ці кошти. А такі посадові особи як Кватирко заслуговують на зарплату в середньому 345 тисяч гривень на місяць, що еквівалентно майже 9 тисячам доларів. То що для нас важливіше? Життя воїна чи казкове благополуччя окремого чиновника? Ось у нас Зеленський бідкається, що немає грошей в казні. То може нехай зверне увагу, хто скільки отримує серед державних чиновників, членів наглядових рад державних підприємств, митників, суддів, топових правоохоронців, борців з корупцією та інших посадових осіб?
- Чому взагалі можливі такі дикі речі під час війни?
- Основна внутрішня проблема України – це корупція. Про це свідчать результати останнього соціологічного опитування. Зрозуміло, що корупція в Україні неможлива без Офісу президента, який перебрав на себе всю повноту влади в державі. Єрмак, Татаров та інші сумнівні особи серед найближчого оточення Зеленського – це фактор, який дуже насторожує західні країни. І не стимулює їх відправляти сюди кошти своїх платників податків.
- Ситуація на фронті складна. Західні союзники не поспішають допомагати Україні і демонструють дивний страх перед москвою. Може українській владі потрібно більше уваги приділяти розбудові власного ВПК?
- Україна з 2014 року мала вісім років для розбудови військово-промислової бази та зміцнення армії. Цього часу було цілком достатньо для того, аби підготуватися до нападу росії. Але українська влада бездарно його втратила. За Порошенка масово горіли склади з боєприпасами і не було збудовано жодного військового заводу. Зате, як гриби після дощу, по всій країн росли магазини «Рошен». Потім прийшов Зеленьський, який критикував Порошенка за корупцію. Однак, затіяв «велике будівництво», яке у народі охрестили як «велике крадівництво». Заяви «Слуг народу» про те, що можна звісно збільшити армію, але за що тоді будувати дороги, відображали пріоритети влади напередодні великого вторгнення москви. Однак, боротьба триває. Українці воюють не за Зеленського і не за Порошенка. А за свою країну.
- Якою ви бачите українську перемогу у війні?
- Єдина запорука тривалого миру – це повний параліч та розвал російської імперії. Він може розпочатися навіть до того як російські окупати покинуть усі українські території. Над цим потрібно цілеспрямовано працювати нашим спецслужбам. На жаль, ні США, ні Європа зараз не готові до розвалу росії. Як не були раніше готові до розпаду СРСР. Але ж ми розуміли, що незалежною Україна може стати не тоді, коли вона вийде зі складу СРСР, а коли розпадеться совєтська імперія. Розвалився СРСР – і Україна здобула незалежність. Зараз ситуація ідентична. Нашою стратегічною метою у цій війні має стати розвал росії. Допоки існуватиме росія як цілісна імперія, доти вона завжди загрожуватиме нашому існуванню. Неважливо, хто там буде при владі. Ми ж воюємо не з путіним, а з росіянами. Так, наші плани розвалити росію можуть не сподобатися багато кому. Як не подобаються і українські удари по російським нафтопереробним заводам. Але в України мають бути свої національні інтереси. Нам треба ставати сильними і суб’єктними, якщо хочемо вижити як нація. Бо у світі рахуються і поважають тільки сильних.
Спілкувався Петро Герасименко
