Початок 2020 року в Україні відзначився високим рівнем політичної активності. Державу лихоманить від скандалів у вищих ешелонах влади. У бюджеті країни утворилася величезна діра. Кілька місяців падає промислове виробництво та сповільнюється економіка. Ми спробували знайти відповіді на питання, що відбувається і куди рухається країна, – у розмові з головою фракції ВО «Свобода» у Волинській облраді Анатолієм Вітівим.
– Анатолію Миколайовичу, почнімо з обласних питань. Реформа децентралізації наближається до фінішу. Але не всі новостворені ОТГ зможуть пережити цей рік. Яка позиція «Свободи» з цього питання?
– Наша позиція – незмінна. Ми завжди виступали за формування і розвиток спроможних самодостатніх громад на принципах добровільності. Будь-які приєднання чи ліквідація новостворених ОТГ мають бути погоджені з місцевими громадами, а не нав’язані зверху. Якщо ж окремі міста обласного значення мають бажання приєднати до себе навколишні села, вони повинні спочатку запропонувати їм вигідні умови співпраці. Показати, що разом буде краще і виграють усі. Спілкуватися з людьми і переконувати їх. Але керівництво міст на Волині обрало іншу тактику. Воно не йде на діалог із селами, а, як правило, чекає на рішення зверху про примусове приєднання. Такий шлях – неправильний.
– Кабмін нещодавно затвердив нову методику формування спроможних ОТГ. Ваші думки з цього приводу?
– Не можна міняти правила гри під час гри. Це створює дисбаланс. Адже раніше громади формувалися на основі інших методик. А тепер виходить, що вони вже недійсні. Зараз обласні ради усунули від процесу прийняття рішень по створенню ОТГ та децентралізації. Це неправильно. Як приклад – ситуація із Заріччям, Мар’янівкою та іншими громадами. Вже створені та діючі самостійні громади хочуть приєднати до інших, у тому числі до ще не створених. У ситуації з Мар’янівкою горохівські «князьки» досі не можуть змиритися з існуванням тут окремої громади. Порадив би їм забрати свої брудні руки від цієї громади і дати їй самостійно розвиватися. Такі конфлікти сьогодні є по всій області, тому що ця влада відмовилася від принципу добровільності. Це ще раз показує, що ЗЕ-команда далека від проблем Волині.
– З початку грудня на Волині працює новий голова обласної державної адміністрації Юрій Погуляйко, якого призначив Зеленський. Що можете сказати про його роботу?
– Ще на етапі призначення нового голови ОДА обласна рада висловила свою незгоду з рішенням Зеленського призначити на Волинь заїжджого керівника, та ще й з Донбасу. В нас уже були такі призначення – і нічого доброго для Волині це не принесло. Складається враження, що голови ОДА, яких присилають на Волинь, живуть у власній паралельній реальності. Мені важко щось говорити про роботу Юрія Погуляйка, бо її поки що не видно. На засідання комісій обласної ради він не приходить. На сесіях обласної ради теж поки не був.
У той же час, в мене викликає тривогу його команда, яку він привів з собою в область. Початок її роботи ознаменувався гучними скандалами. Журналісти писали про нового чиновника, який проводив прийом громадян мовою російського окупанта, відмовлявся представлятися, поводився м’яко кажучи, по-хамськи та відмовлявся пускати ЗМІ до кабінету. Так виглядає, що Юрій Погуляйко привіз із собою на Волинь частину «русского міра». Також непокоїть те, що ставленик Зеленського на Волині розглядає призначення своїми заступниками людей, пов’язаних із Партією регіонів та Соціалістичною партією. Для прикладу, в Локачах головою РДА може стати екс-«регіонал», теперішній лідер районної організації «Опозиційного блоку» Василя Бакун. На знак протесту Локачинська «Свобода» та спілка ветеранів російсько-української війни навіть проводили в Локачах народне віче.
– Чому так відбувається?
– Напевно, Юрій Погуляйко та його люди не розуміють і не відчувають Волині, її людей та реалій. Тому радив би новій владі більше спілкуватися з місцевою волинською інтелігенцією, політичною елітою, громадськістю. Спочатку потрібно зрозуміти, що таке Західна Україна. Ментальність людей, які тут живуть, їх цінності та світогляд. А потім робити якісь кадрові призначення.
– Восени в Україні пройдуть місцеві вибори. Вони пройдуть за новим виборчим законодавством, щодо якого експерти висловлюють чимало критичних зауважень. У чому основні ризики закону про вибори?
– Закон, ухвалений Верховною Радою, на 60-70% є законом Порошенка, який ухвалювали перед закінченням його президентства. Це однозначно – не закон про вибори за відкритими списками. Це закон про закриті списки. Там є лише ілюзія відкритих списків, які окремі політики урочисто обіцяли народу. Крім того, нове законодавство – дуже складне. Не лише для громадян, а й для політичних партій. Виборець має ставити у бюлетені галочку і за партію, і за депутата. Система підрахунку голосів – трирівнева, дуже складна й неефективна.
Ще одна проблема – поправка про величезну суму грошової застави, яка була прийнята вже за часів Зеленського. Щоб обласна партійна організація на Волині могла взяти участь у виборах, потрібно заплатити мільйон 400 тисяч гривень. Партія, яка не представляє інтереси якогось олігархічного клану, таких грошей просто не має. Щоб балотуватися на мери Луцька, кандидат має внести 300 тисяч гривень застави. Чи зможе людина навіть середніх статків просто віддати таку суму? А ще ж потрібні гроші на рекламу та передвиборчу агітацію. А потім усі дивуються, чому в нас при владі олігархи чи їх ставленики. І чому вони не думають про народ.
Звісно, якась мінімальна застава мала би існувати. Але вона має виконувати стимулюючу функцію, а не ставити бар’єри перед ідеологічними партіями. По суті, у нас запроваджується майновий ценз на право участі у виборах. Впевнений: такий виборчий закон не має права на існування. Прикро, що цього не хочуть усвідомити окремі фракції та депутати обласної ради, які отримали команду не підтримувати нашого проєкту звернення до Президента України та Голови Верховної Ради України щодо неприйнятності надмірно високого розміру грошової застави на місцевих виборах. Для прийняття такого рішення забракло два голоси. Невже ті, хто за нього не голосував, не розуміють, що цим самим вони фактично виступають за збереження впливу олігархів на вибори?
– Незважаючи на серйозні провали нової влади та відсутність досягнень, соціологи поки що фіксують високі рейтинги Зеленського та його партії «Слуга народу». Як можна пояснити такий дивний феномен?
– Це пояснюється просто: людині важко визнати власні помилки. Взяти відповідальність за свої рішення на себе. В тому числі за ту владу, яку вона привела до керма країни своїм голосуванням. Це споконвічна проблема українців – шукати винного десь на стороні. Думаю, зараз багато хто не признається, що голосував за Зеленського та «Слуг народу». А ще українцям нав’язують принцип: «цар – хороший, а бояри – погані». Тому, попри відсутність результатів, багато хто продовжує по інерції виправдовувати власний вибір і дуже не хоче знімати з очей рожеві окуляри.
– Але світові ЗМІ після візиту Зеленського у Давос визнали, що він ніякий як політик і особистість з обмеженим світоглядом…
– Кожна поїздка Зеленського за межі України завершується скандалом. Тут уже нічого не вдієш. Можна стати президентом, але всередині залишитися коміком 95-го кварталу. У Зеленського і його команди відсутнє системне стратегічне мислення. Через хаос у головах влади ми розгубили підтримку наших зовнішніх партнерів. Ми втрачаємо імідж України. Адже у світі державу оцінюють за тим, хто її представляє на міжнародній арені. З нас відверто насміхаються через недолугого президента, який бігає і розказує, що він хоче миру та посилає різні сигнали симпатії до агресора.
– Уже півроку в Україні працює новий уряд «Слуг народу». Як ви оцінюєте його роботу?
– Хочу нагадати усім волинянам: уряд Зеленського – це його уряд, сформований ним особисто. І цей уряд уже увійшов в історію України як найменш професійний. Такого безликого, ніякого Кабміну Україна ще не мала. 90% суспільства навіть не знає жодного прізвища міністра. Прем’єр Гончарук став більш відомим у зв’язку зі скандалом про прослуховування, а не через свою діяльність. Тим більше, практично нікому невідомо, чим займається уряд Зеленського.
Наслідки роботи бездарного уряду відображаються в обвалі промислового виробництва на 8% наприкінці 2019 року. Ріст ВВП в останньому кварталі минулого року скоротився до 2% з понад 4%. В українській казні утворилася величезна діра. У 2019 році бюджет не отримав понад 50 млрд гривень. У січні цього року казні не вистачає 14 млрд гривень. Як уряд буде закривати такий величезний дефіцит? Якщо так господарювати, то скоро «слугам народу» буде не вистачати грошей на виплату пенсій і зарплат. Про будь-яке підвищення соціальних стандартів можна взагалі забути.
– Виходить, українці можуть забути про кінець епохи бідності?
– А що в нас змінилось після приходу до влади Зеленського? Нічого. Інвестори оминають Україну, знаючи, що тут панує корупція і непрозорі правила гри. Українці і далі на заробітках по світу. Всі старі схеми, які існували за часів Кучми, Януковича, Порошенка, збереглися. Єдине, що помінялося: у кабінети влади зайшли люди з 95-го Кварталу, а президент став записувати відеоролики. Стан справ в країні не покращується. За комуналку тепер стали отримувати не одну, а дві платіжки. З 1 лютого тарифи на воду по всій країні виросли на 20% Ціни продовжують рости, попри падіння долара. Про ріст пенсій та мінімальних соцстандартів вже ніхто і не говорить. Ось таким вийшов «кінець епохи бідності» від Зеленського.
– Незважаючи на це, зарплата президента США Трампа нижча, ніж зарплати багатьох українських директорів державних компаній…
– Це дико, коли в одній із найбідніших держав Європи за рівнем доходів зарплати керівників державних корпорацій на зразок ДП «Антонов», «Укрпошти», «Укрзалізниці» вищі, ніж у президента США. Подвійні стандарти і фальш посадовців – це справжня біда нашої країни. Ви подивіться де наші палкі борці з корупцією журналісти Мустафа Найєм та Сергій Лещенко? Вони тихенько влилися у корумповані державні структури «Укроборонпрому» та Укрзалізниці» і вже не кричать про викриття корупції, а зароблять великі гроші – кількасот тисяч гривень у місяць. Ось так завершується шлях багатьох «борців з корупцією».
– Чому «Свобода» активно виступає проти продажу української землі, який завзято пропихає Зеленський і «Слуги народу»?
– Це план з розпродажу України, обгорнутий у яскраву обгортку з популізму та порожніх обіцянок. Насправді Зеленський і його команда поняття зеленого не мають про те, як має розвиватися успішний аграрний сектор. Для них головне – все розпродати. Дешево і за безцінь. Не важливо кому: олігархам, китайцям чи навіть Росії. Доля українців їх не цікавить. Побудувати на селі міцний середній клас, де більшість продуктів вироблять сучасні і фермерські господарства – це точно не мета «слуг народу». Інакше, вони хоча би поцікавилися, як працює сільське господарство у тій же Польщі. Але високі матерії і стратегічні національні інтереси – це речі, далекі та чужі для влади.
– Незважаючи на загравання Зеленського з Путіним та Москвою, війна на Донбасі триває. Але про це вже не говорять із провідних телеканалів України. Чому влада взяла курс на замовчування російської агресії?
– Сьогодні Україною керують особи з совєтсько-малоросійським світоглядом. Для них війна з Росією ніколи не була справжньою війною. У Москві вони бачать не агресора, а близьку ментально країну, перед якою можна стати на коліна, і де можна заробляти гроші. Тому ми перестали будувати свою армію. Тема патріотизму відійшла на задній план. Війна зійшла з екранів телебачення. Українська влада вже не називає Росію агресором. А Зеленський навіть вітає Путіна з Новим роком...
Нікому вже нецікаве формування української свідомості та ліквідація наслідків колоніального російського впливу. Замість героїв російсько-української війни на телеканалах показують квартал 95 та розважальні шоу. Головою Держкіно призначають завідувачку клубом із Запоріжжя. Як вона буде формувати українську ідентичність? Так виглядає, що нова влада поставила за мету не боротися та перемагати, а здатися Москві. І зараз просто шукає варіанти, як правильно подати капітуляцію українцям.
Спілкувався Петро Герасименко
