Свободівець з Волині Андрій Собчук, який боронить Україну на Авдіївському напрямку, до так званої великої війни вів активну громадсько-політичну діяльність – він є депутатом Підгайцівської сільської ради, мав улюблену роботу в сфері благоустрою. Але коли на українську землю ступив чобіт окупанта – багато речей змінилося. Пройшовши спеціальний бойовий і тактичний вишкіл на базі формування територіальної громади (ДФТГ «Підгайці №1»), Андрій з побратимами отримали статус інструкторів, щоб і ділитися навиками з бійцями, і самим брати участь у боях.
Пресслужба «Свободи» додзвонилася до захисника, який зараз одужує в госпіталі, аби розпитати про його шлях на цій війні, ситуацію в гарячій Авдіївці і звісно ж про те, чи далеко ще, на його думку, до Перемоги…
«Я народився та живу у рідній Струмівці, - розповідає Андрій. – Ще до початку великої війни у своїй Підгайцівській ОТГ ми почали готуватися до можливого вторгнення. 26 лютого хлопці з батальйону ЛЮБАРТ мали проводити вишкіл для наших людей… Не встигли.
В перший день війни, коли в Луцьк на військовий аеродром прилетіли ворожі ракети – ми відразу зібралися у Підгайцівській сільській раді, почали радитися, як діяти далі. Склали план - як триматимемо оборону, якщо не дай Боже сюди прийде ворог. Подбали про намети, бензин, генератори. Набрали людей, аби чергувати ночами…»
Коли стало зрозуміло, що на Волині ситуація відносно стабільна, захисник з побратимами вирушили туди, де більше потрібні - на Донеччину. Розпитуємо, як зараз виглядає служба.
«Виглядає так, що зайшли на позиції, зробили роботу, повернулися. Тоді маємо певний час, щоб відпочити. В цей час самі навчаємо людей. Адже часто приходять хлопці, які дуже потребують такого навчання. Вогневе ураження ворога в урбанізованій місцевості та злагоджені командні дії — основні завдання наших тренувань.
…Приємно, коли потім тобі дякують. Тобто коли під час навчання ти щось таке підказав, що на бойовому завданні допомогло бійцеві вижити».
- Зараз ви на лікуванні. Розкажете про це?
«Так. Отримав травму під час виїзду…»
– Маєте на увазі - під час виконання бойового завдання?
«Так, під час бойового завдання. Вважаю, що на нинішній день це моя «робота». Дали «роботу» - і я маю її зробити».
- Тяжко уявити, що нині залишилося від Авдіївки, яку ворог впродовж тривалого часу обстрілює чи не щодня…
«Нічого не залишилося – будинків практично нема. Днями фосфором випалювали все до останку… Тобто вже навіть не будинки, а – фрагменти споруд.
…В Авдіївці нині ситуація така, що може бути тиждень відносної тиші. Тобто коли б’ють годину чи дві на добу. А гаряче – це коли б’ють цілодобово… Кілька днів тому ворог почав масово йти на Авдіївку – цілими ротами. Тому зараз непросто…»
- Що найголовніше ви зрозуміли про ворога?
«Вони хочуть нас знищити. Ми, українці, такі люди, які все віддадуть за свою свободу. Ми чесні, добрі, непереможні – к@цапів то дратує. Згадаймо уроки минулого. Росіяни завжди намагалися нас перехитрити, використати у своїх інтересах.
К@цапові вірити ніколи не можна, яким би добрим він не прикидався».
- Чи буває на Авдіївському напрямку холодно?
«Цієї зими було і 20 градусів морозу…»
- Як це – бути в окопі в 20 морозу? Рятують окопні свічки?
«Є і окопні свічки. Але головне, що рятує, – це український козацький дух. Цей наш козацький дух – це те, що допоможе перемогти ворога. А ще наша віра і підтримка союзників. Бо зброя нам дуже потрібна. Ми, звісно, будемо воювати до останнього – навіть з серпами та сокирами, якщо більше не буде з чим. Але проти такої потужної зброї, яка є у ворога, це, на жаль, не допоможе.
…У нашій Перемозі також буде велика заслуга волонтерів. Волонтери часто до нас приїздять, привозять усе необхідне. З Волині, з тих країв, звідки я та двоє моїх побратимів, - стараються раз на тиждень чи на два відправити нам бус для всіх наших хлопців. І не тільки вони…
Також Перемога, на мою думку, багато залежить від наших командирів. Коли є бойовий командир, який віддає правильні накази, які вони з бійцем проговорюють перед виходом, - це дуже важливо. Такі завдання виконуються практично без втрат. Звісно, це війна, трапляється непередбачуване, і все ж. Бійцеві це дуже важливо – знати, що твоє життя бережуть і цінують».
- Завдяки чому наші воїни тримаються?
«Дуже важлива підтримка людей. Коли людям не байдуже те. що ти робиш. Коли тобі кажуть: тримайтеся, ми молимося за вас…
Триматися потрібно попри все. На війні так буває, що люди разом прийшли, разом 7 чи 8 місяців воювали, їли з одної тарілки, і от когось забирає війна. Тоді другий замикається в собі. Якщо таке стається – інші мають підтримати, підставити плече. Мине час, і рана якщо не загоїться повністю, то принаймні затягнеться, аби людина далі могла жити…. Якщо воїни будуть замикатися в собі – Перемоги не буде.
Моя велика підтримка, моє натхнення – це спілкування з моєю донечкою. …Кожен заради своєї дитини готовий на все. Так само і я хочу, щоб моя дитина і інші українські діти більше не пережили такого, як ми зараз переживаємо. Якщо не вичистимо ту нечисть, яка до нас прийшли, – працювати над цим доведеться нашим дітям. А хочеться, щоб вони жили в радості і в мирній країні».
- Ця війна затягнеться, за вашими передчуттями?
«Ні, ні і ще раз ні. Маємо її закінчити якнайдалі до осені. А далі відбудовувати країну, розбудовувати її квітучою. Зрозуміло, що дуже важко на серці. Загинуло багато прекрасних людей, багато невинних діток. Маємо зробити все від нас залежне, щоб це більше ніколи не повторилося».
