У Волинській ОДА втретє відмовили у наданні персональних стипендій голови ОДА Заслуженому діячу мистецтв України Сергію Шишкіну та Заслуженому майстру народної творчості Анатолію Бойку. Обидва митці живуть та працюють у Володимирі-Волинському, мають інвалідність і ті кілька сотень гривень були б не зайвими у їхньому бюджеті.
Втім, Сергій Шишкін не робить із цього трагедії та слушно зауважує, що такі процеси мають відбуватися прозоро. Зрештою, за такі речі Майдан теж стояв.
- Сергію Євгеновичу, чесно кажучи, була здивована, коли не побачила Вашого прізвища у списку тих, кого нагородили стипендією, адже Ви вже маєте звання Заслуженого діяча мистецтв України, а враження таке, що Вас не помічають у Волинській ОДА. Чому так?
- Я розумію, що в масштабах Волині присвоєння стипендій – це не подія. Та для мене це подія. Я пригадую свій сольний концерт у національному палаці мистецтв «Україна», з управління культури Волинської ОДА на нього ніхто не приїхав. Виходить я нічого не зробив? І не грає роль те, що я інвалід з дитинства. Я знаю до себе ставлення у Луцьку і можу вирахувати, хто і як голосував за мене у комісії з питань призначення персональних стипендій. Але тим людям буде непереливки, тож хай то лишається у них на тому місці, де в нормальних людей совість.
П’ять років тому я йшов на начальника обласного управління культури, мене підтримали майданівські організації. Я відкрив карти, що я зроблю, коли отримаю посаду. Я знаю, хто і що про мене тоді подумав: наглий, злостивий і рветься у бій. Просто я, коли побачив з ким мені доведеться працювати, задумався - ті люди здали мене б при першій можливості. І як гадаєте, той хто став тоді начальником, а нині він заступник і входить у цю комісію, чи він проголосував за мене?
Просто люди, які сидять біля годівнички і виконують ще сталінський формат, що українську культуру треба загнати у формат шароварщини, в першу чергу не забувають про себе і про тих, хто їм зализує всі отвори.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сергій Шишкін – про творчий ювілей, реванш українських виконавців і плани на майбутнє
Коли я подавав документи у мене було 8 записаних альбомів, зараз я закінчую 9-й. Очевидно, ті люди в комісії певно написали більше, не кажучи вже про те, що вони щомісяця дають сольники в палаці «Україна». Я вже мовчу про те, що «Пісня майданна колискова» увійшла в десятку кращих пісень про Майдан, а я в десятку кращих бардів України.
- Все ж я бачу, що Ви не надто засмучені тим, що не отримали стипендію?
- Було неприємно, чесно кажучи. За стільки років у мене більше не було тої стипендії, ніж була. Я вже звик цим жити. Значить ті, хто в комісії займалися більше ніж я вихованням молодої музики в Україні, більше були на Майдані, більше говорили, що маленькі міста мають право на свою музику. То що ж тут сперечатися? Значить так тому і бути. Я сприймаю світ таким яким він є.
- Поділіться планами на майбутнє.
- Планую добре жити. Я вижив після інсульту, а тепер не дамся і поготів. Я не бідний та нещасний і мені не доведеться у сірка очі позичати. Люди, ви не хотіли після Майдану хоч щось зрозуміти, що тоді до вас у кабінети не зайшли просто тому, що не вважали вас головними. А ви чомусь вирішили, що вже нічого не буде і ви рулите процесами. Аж ніяк! Це ілюзія. Вас вже немає, але ви цього не помітили. Підросло молоде покоління, я допоможу йому прийти на керівні посади у культурі і ще поживу у своє задоволення. І, звісно, поживу для задоволення тих, хто цінує мою творчість і те, що я робив та роблю.
От наприклад, я наперед вже кайфую, бо у травні цього року буде 30-річчя першого фестивалю «Оберіг». Не так багато вже й лишилося тих людей, які засновували цей фестиваль. Сподіваюся зустрінемося з Василем Жданкіним, Едуардом Драчем. Цей фестивальний ювілей співпадає ще й з днем народження нашого жару – української співаної поезії. Думаю, ця подія не пройде непоміченою на Волині та Україні і навіть її помітять закордонні українці, бо саме вони були тими, хто приїздили на перші «Обереги».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Приїзд «Оберегу» до Володимира знову покликав на сцену маестро Сергія Шишкіна (ФОТО)
І от я наперед знаю, що коли відбуватиметься ця дифіляда, то ті люди, які не дали мені стипендію, будуть розказувати як вони мене люблять та цінують. І як вони думають я їм нічого не скажу у відповідь?
Ярослава Вознюк
