Через карантин природа настільки очистилася, що у Ковелі трилінка вилазить на поверхню. Це усе звичайно жарт, але із правдивим контекстом.
Через наш дірявий асфальт проглядається та сама «трилінка», - пишуть у спільноті Kowel Vintage.
Сьогодні її можна побачити неподалік «Ковельчанки», по вул. Театральній. Також невеличкі фрагменти проглядаються по вул. Незалежності, неподалік відділу патрульної поліції.
Ковель, вул. Академіка Люльки, котра веде до одного із депо; тільки тут можна повноцінно оцінити дорогу із трилінки, якої залишилось всього близько ста метрів.
На жаль, мені не відомо, навіщо було заливати трилінку асфальтом. Хоча враховуючи те, як за радянські часи та за часи Незалежної України у нас піклувалися і піклуються про естетичний вигляд, то я не здивований.
На мою думку, трилінку потрібно вважати одним із елементів культурної спадщини місцевого значення та оберігати законом.
Ось вам трохи загальної інформації про трилінку:
( 1*- Інформація взята із статті Сергій Товкач (Tovkach Serhii) Сергія Товкача - «Ковельська «трилінка» – дорога поміж століттями!».
Дуже класно розписана інформація, рекомендую знайти та прочитати повну статтю).
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Укрпошта на Волині перетворюється у супермаркет
Владислав Трилінський (пол. Wladyslaw Trylinski) народився 20 червня 1878 року в містечку Тельше (пол.Telsze, лит. Telšiai) у північно-західній частині Литви. По закінченні Санкт-Петербурзького державного гірничого університету отримав фах шляхового інженера царської Росії. Після набуття Польщею незалежності на початку 1920-х рр., як інженер з комунікацій Трилінський став директором районної дирекції громадських робіт у Варшаві, де згодом також обіймав посаду воєводи.
14 грудня 1932 року Трилінський подав заявку в Патентне відомство Речі Посполитої, а вже 15 вересня 1933 року винахідливому інженеру був виданий патент No 18323 на дорожнє покриття та тротуари з плит бетонних шестикутних.
Згідно патенту шестикутні бетонні плитки «трилінки» виготовлялися з бетону і каменю. Мали такі розміри: ширина 35 см, довжина бокової стінки 20 см, висота 15 см, або 12 см чи 8 см. Вага «трилінки» висотою 15 см складала 35-37 кг. Спочатку її передбачали для мощення автостоянок та тимчасових доріг.
Як довела історія, тимчасові дороги з «трилінки» здатні служити понад 80 років. Основною перевагою «трилінки» була простота виробництва, за рахунок різноманітного, на місцевому ринку, каменю. «Трилінка» легко укладалась, була простою в ремонті, а, при необхідності, і в демонтажу, також гарантувалась довговічність її поверхні в процесі експлуатації.
Єдиний недолік полягав у тому, що в дощову погоду дорога з «трилінки» стає слизькою для автівок на гумових шинах. Утім, «трилінка» укладалась в 1930-ті роки, коли техніка рухалась на дорогах не так швидко як зараз, тож проблема виявилася лише в другій половині XX століття.
Трилінка» виготовлялася в збірній (з двох частин) металевій формі, яку відливав на варшавському заводі син Трилінського, інженер-механік за освітою. Для того, щоб підвищити міцність бруківки, її верхня поверхня посилювалась кам'яним наповнювачем. У процесі виробництва в нижній частині металевої форми спочатку вставляють шматочки каменів. У форму закладався колотий базальтовий камінь конічної форми (робочі називали його полукостка). Закладали колотий базальт плоскою стороною вниз, спочатку по кутах, потім по периметру і на завершення в середині. Іноді додавали залізний дріт для міцності. Заготовка заливалася на половину висоти форми розчином високої марки, потім до верху – слабшим бетоном, її трамбували і загладжували.
Далі сира плитка обережно виймалась з форми і кілька діб набирала міцності. «Трилінки» поливали водою, аби швидше скріплювалися. При укладанні її перевертали, щоб міцна кам'яна основа була нагорі. Хоч для оформлення рівного краю проїжджої частини біля бордюрів в патенті пропонувалось засипати дрібним каменем, на практиці часто застосовувалася особлива п’ятигранна «трилінка», яку інженер Трилінський назвав «інфулою».
Перша випробувальна поверхня цього типу була вкладена в 1933 році у місті Новий Двір на відрізку 290 метрів. Перша шосейна дорога з цієї бруківки була побудована від Пінська до Бреста.
Розгорнути виробництво шестигранної бруківки варшавському інженеру Владиславу Трилінському вдалось лише тоді, коли він був призначений в Брест на посаду начальника воєводського управління будівництва і комунікацій. Там він налагодив масове виробництво плитки, якою до 1938 року в 20 польських містах було побудовано 1 млн. м2 доріг і вулиць та площ. При цьому, в подальшому мостилися дороги не лише в містах Західної Білорусі та Західної України, що належали до тодішньої Польщі, а й у Бельгії, Франції, Голландії, Чехословаччині. Дороги в Європі тоді вимощувались круглим каменем. Такі дороги не розкисати в сльоту, але були незручними для ходьби і особливо – для їзди.
Інженер Трилінській особисто курирував процес. Як не як, патентна система стимулювала винахідництво: з кожної покладеної плитки автор отримував 2 гроша. На метр дороги було потрібно 10 плиток. Всього ж за період з 1933 до 1938 року було вироблено близько 10 мільйонів «трилінок»...
