Журналіст видання «ВолиньUA» поцікавився у істориків та краєзнавців чи варто переносити обеліск Слави.
Володимир Стемковський, директор Володимир-Волинського історичного музею ім. О. Дверницького:
- Це питання переросло з площини історичної у політичну. Щоб вирішити питання, які переходять у політичні рамки треба робити опитування населення. Комусь обеліск в центрі подобається, комусь – ні.
З політичної тепер перейдемо в економічну площину. Щоб пам’ятник перенести чи розвалити необхідні кошти. Та вони навіть потрібні на проведення опитування громадськості. Чи є міському бюджеті вільні кошти? Якщо сесія затвердить на ці роботи, до прикладу 200 тисяч гривень, і вони не потрібні ні на музей, ні на школу, ні на лікарню, ні парк, отоді їх можна скерувати на вирішення цього політичного питання.
Віталій Скальський, кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії України НАН України:
- Вважаю, що радянському пам’ятнику та могилі у центрі Володимира не місце. Наявний пам’ятник є ідеологічним. Він насправді покликаний не вшановувати пам’ять полеглих у війні, а демонструвати «силу русского оружия». Завжди пам’ятники та могили є маркерами приналежності землі. Де є пам’ятник Шевченку, там є українці або вони мають там якийсь інтерес. Де стоїть Ленін – там сильні комуністи. Де «хлопчики-дзюркунчики» і «русалоньки» - там ліберали, демократи. Де Бандера – там українські націоналісти. А там де «могили радянських воїнів», радянські танки і гармати – там СРСР.
Є питання і щодо самого поховання. По-перше, надто підозрілими і не співставними є списки похованих. За даними ОБД Меморіал у центрі нашого міста лежать тіла: Александрова Вера Ивановна, Аллояров Тердибай, Алпанов Туланбек, Арсеньев Алексей Антонович, Артеменков Дмитрий Семенович та Арутюнян Герасим Рубенович і ще 27 невідомих осіб. Що дивного у цьому списку? Подивіться уважніше. Кидається у вічі, що усі відомі прізвища – на «А» і розташовані в абетковому порядку. Отже, це початок списку. Цілком можливо, що комусь просто стало ліньки писати увесь список і 27 людей стали безіменними. По-друге, а чиї прізвища написана на самому меморіалі? Кому цікаво – підіть почитайте… А їх біографії – просто шикарні. Один із них у 1941 році зник безвісти (тобто дезертирував з Червоної армії), а у 1944 році раптом з’явився і став героєм… По-третє, чи справді відбулось перепоховання? Чи існують акти про це, протоколи ексгумації. Та й спогадів мешканців Володимира про цю подію (а у радянський час така подія – перепоховання солдат – мала би бути значимою) – майже нема. Не завжди радянська влада насправді здійснювала перепоховання. А невшанованих жертв обох світових воєн у нас чимало. Близько 50 володимирців загинули в лавах Російської імператорської армії в роки Першої світової війни. Майже усі мешканці міста, яких примусово евакуйовано з міста у 1915 році російською владою. Щонайменше 64 особи з Володимира-Волинського переслідувались радянським режимом. В ході Другої світової війни гинули наші сусіди, рідні у лавах багатьох армій. А вшановані тільки одні – ті, що воювали за Сталіна. Це несправедливо. Пам’ятник треба знести, а могилу перенести.
Анатолій Пісоцький, краєзнавець, співавтор книги «Інтелігенція Волині», викладач історії Володимир-Волинського агротехнічного коледжу:
- Обеліск, якщо залишити не буде вписуватися в реконструкцію площі або ж навпаки його потрібно буде вписати в концепцію реконструкції площі. Зараз іде антикомуністична політика по всій Україні і все що пов’язане з радянським минулим ліквідовується. Та є інше. Якщо ми перенесемо поховання на цвинтар і поставимо там пам’ятник чи вдасться все відтворити так як воно є на площі? У свій час переносили музей з території Успенського собору у теперішню будівлю і відтворити стару експозицію не вдалося, бо й умови, й приміщення інші.
Я розумію, що доживають останні учасники Другої світової війни, тобто ніхто не буде чинити ідеологічно спротиву перенесенню пам’ятника. Правильно ви робите, що запитуєте думку людей. У свій час я запропонував перейменувати місто, повернувши йому назву Володимир. У мене вийшла стаття у газеті «Слово правди» і під нею підписалися церковники, громадські діячі. Реакція була позитивно-негативна. Так само і з перенесенням обеліска. Одна справа зняти з училища дошку радянським прикордонним, а інша переносити поховання.
За часів Союзу було прийнято ставити такі пам’ятники в центрі міста, але на нашому не написано так як у Турійську «защитникам социалистического отечества». До речі, у західному світі такі пам’ятники не стоять в центрі міста, як правило вони стоять або на цвинтарі, або на окраїні міста.
Ярослав Царук, краєзнавець, Почесний житель Волині:
- З перенесенням чи знесенням обеліску виникає питання – а що буде на його місці? Де проводити заходи, адже ми звикли збиратися біля обеліску. Мені здається, що його слід залишити та й грошам буде легше. А ще краще зачекати і до цього питання повернутися пізніше.
