Перші велелюдні марші в Києві з початку відновлення державності. Згодом луценківсько-симоненківський демарш після Помаранчевої революції. Блокування. Бійки, затримання. Двіж. Відроджений Марш у 2006-му. Їм належали посади, привілеї, споруди, нам - вулиця. Марш не давав жодних дивідендів.
Тема була «політично програшна». Бо говорили не про ковбасу і райське споживацьке життя ціною в голос на виборах. «Ваші потуги без жодних шансів» гугнявіли опоненти. «Провокація» постійно каркали з боків і за спин. Але ми не рахували шансів і не шукали виборців. Ми гуртували колони борців і вперто йшли до мети, часто пробоєм проти течії. І надіялися лише на себе.
Нині, коли пасіонарна покозачена частина нації маршує в важких боях, коли хтось знову починає рахувати шанси і розводити жалібно руками, шукає захист «у дяді» і любить себе безцінного, - згадаймо те, що дало нам силу і привело до успіху. Віра в нашу ідею, опертя на власні сили і вперта боротьба в якій шансів не рахують, а здобувають.
Коли згадую цього дня свого діда Харитона - вояка УПА, що загинув від рук московських окупантів на своєму обійсті на Волині, то хочеться діду похвалитися, а ми таки добряче просунулись вперед… І ми ніколи і нікому не дамо чіпати наших мертвих. А ще нині 32 річниця моєї першої організації ГСПО (громадської спортивно-патріотичної) згодом ВО «Тризуб» імені Степана Бандери.
Тому це завжди буде памʼятним Днем. І Марш Буде. І двіж. На честь наших попередників, в колонах бойових побратимів, в імʼя Великої України і майбутнього нації.
Юрій Сиротюк «Мамай», директор недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», молодший сержант 5 окремої Київської штурмової бригади ЗСУ, заступник голови ВО "Свобода"
