Вона приїхала із самісінького пекла війни – Луганщини. Дивом дізналася про гуманітарний коридор, але сісти у потяг не змогла – окупанти підірвали залізничні колії. Історія дівчини, яка чекає бодай якоїсь звісточки від рідних із Рубіжного, українки, яка соромиться батька з росії, – у сюжеті 12 каналу.
Дарія – зі знищеного російськими військами Рубіжного. Щастя, каже, бо з сестрою та племінниками дивом вдалося вижити.
«Були дуже страшні обстріли. Ми дивом взагалі дізналися, що буде «зелений коридор», тому що в нас уже на той момент не було світла. Із 8 березня в нас не було світла взагалі. Був телефон такий старенький «Nокіа», я періодично його вмикала-вимикала. І от мені зателефонував мій коханий і сказав, що буде «зелений коридор», – розповідає Дарія.
Дівчина дочекалася, поки затихнуть обстріли. З цією новиною чимдуж побігла рятувати сестру із племінниками. Ті були в іншому кінці міста.
«Тільки дві години тому був страшний обстріл, я йду, біля мене вирви, все горіло в місті», – каже дівчина. Район, де Дарія мала знайти сестру із дітьми, був щойно знищений.
«Це було таке неймовірне щастя – побачити, що з ними все гаразд, тому що в тому місці, де вони перебували, теж горіло дуже багато будинків», – пригадує вона.
Під ворожими кулями, під звуки вибухів, каже, вони добігли до переповнених людьми автобусів.
«Нас забирали гуманітарні автобуси з Рубіжного, під страхом розстрілу просто їхали у Слов’янськ, і сказали, що звідти будуть їхати евакуаційні потяги на Львів», – продовжує розповідь.
Утім потягів не було – окупанти підірвали залізничні колії. «Ми просто сіли куди-небудь», – каже. Так опинилися у Ковелі.
«Чоловіка, в якого ми живемо, звати Володимир. Він приватний підприємець. Дуже хороша людина. Нас прийняв, прихистив, створив усі комфортні умови для нас, для дітей», – ділиться враженнями дівчина.
І хоч Дарія нині в безпеці, спокою, каже, знайти собі не може. Там – у пеклі війни – у Рубіжному – лишилися її мама та бабуся.
«Я втратила взагалі будь-яку інформацію, зараз розшукую якусь зачіпку, ниточку, щоб якось дізнатися, де і що вони. Складно дуже», – каже Дарія.
І якщо про маму, розказує, тиждень тому була інформація, що вона жива, то про бабусю – новини геть невтішні.
«Влучив снаряд у будинок. І я дізналася про те, що будинок згорів, і там була моя бабуся», – зауважує дівчина. Тож, скоріше за все, каже, її бабуся згоріла живцем.
Болить дівчині і втрата батька: «Мій батько перебуває в росії». Втрата, тому що батько повністю підтримує «рускіх асвабадітєлєй». І в те пекло, з якого вибралась його донька, просто не вірить. Тим часом Дарія прийняла для себе рішення здійснити мрію – виїхати у Швейцарію.
«Я вважаю, що в мене з’явилась можливість якимось чином допомогти своїм рідним і близьким», – стверджує вона.
Як тільки переконається, що її рідні в безпеці, – поїде.
