Сергій Дикий до війни мешкав на Сумщині, у селищі Велика Писарівка, що в Охтирському районі. «Таке ж за масштабом, як і Іваничі», – каже чоловік. Нині це селище, як і весь район, постійно під обстрілами. Працював районним акушером-гінекологом і мав нічні чергування по лікарні. Саме на робочому місці у ніч із 24 на 25 лютого його застала війна.
Про лікаря пише газета Слово правди.
«Десь о дев’ятій почалися обстріли, а тоді практично одразу, за пів години, до нас зайшли колони російських військ. Вони пройшли через міжнародний пропускний пункт на кордоні з росією, який з 2018 року був закритий», – розповідає Сергій Якович.
Перші два-три дні у Великій Писарівці було доволі тихо, бо окупанти фактично проминули селище транзитом, намагаючись просунутися вглиб країни. Українських військових на той момент у селищі не було, прикордонників і поліцію, за словами лікаря, евакуювали у перші ж години. Потім почалися бої за Охтирку, окупантів відтіснили до кордону. І після цього спокою вже не було: почалися масовані обстріли з російської сторони.
Хтось виїжджав, а хтось продовжував лишатися вдома і працювати, наскільки була змога. До других належить і Сергій Дикий, який виходив на роботу до 8 березня. «А в цей день, повернувшись із чергування, зрештою прийняв рішення покинути селище. Бо залишатися вже було дуже-дуже небезпечно», – пригадує чоловік. На Волинь приїхав до двоюрідного брата, який служить прикордонником. За якийсь час, оговтавшись, винайняв квартиру і почав шукати, як реалізувати себе на новому місці.
«Обставини роботи по всій Україні практично одинакові, – усміхається лікар. – Потрібно працювати – і все буде добре. Враховуючи спеціалізацію – акушерство й гінекологія, моя допомога у госпіталях не затребувана. Там більше потрібні травматологи, хірурги, анестезіологи. Тому вирішив, поки є можливість, працюватиму на благо нашої країни там, де буду найбільш корисними – за своїм фахом».
Тож прийшов до колег, в Іваничівську лікарню. «Звернувся туди, мене взяли на роботу – так і працюю», – м’яко усміхається пан Сергій. Для медичного закладу він – справжня знахідка, адже акушери-гінекологи, ще й такі, які мають вишу категорію, вміють і можуть виконувати усі види оперативних втручань, надзвичайно затребувані. Тож чоловік «підсилив» кадровий потенціал лікарні і легко влився у колектив. Веде прийоми і працює у стаціонарі, надає планову і невідкладну медичну допомогу.
Нові колеги люблять його за приязний характер і лагідну вдачу. «Дуже вдячний колективу, – каже і Сергій Якович. – Працюємо дружно, з гумором, підтримуємо одне одного у важку хвилину». Колеги навіть допомагали йому шукати житло поближче до роботи.
Безпекова ситуація у Великій Писарівці ще дуже складна, особливо з моменту, коли бійці російського добровольчого корпусу розпочали операцію на території Грайворонського району, з яким межує Великописарівська громада. «Друзі і знайомі, які лишилися там, телефонували і розповідали, що в ці дні там був армагедон», – каже Сергій Дикий.
Квартиру знайшов в Нововолинську, доїжджає із шахтарського міста в Іваничі. «Люди тут чудові, – усміхається лікар. – Такі ж, як і в нас на Сумщині. Дружелюбні, привітні. Але враховуючи вік, а мені вже 53 роки, адаптуватися на новому місці і в такий час досить непросто морально. Сумую за нашою природою. У вас красива річка, але в нас набагато більше річок, і ліси трішки не такі. А я люблю просто посидіти з вудочками, відпочити».
На Волинь Сергій Якович спершу приїхав сам, а потім до нього приєдналися мама і бабуся його молодшого зятя, прихистив їх у Нововолинську. Обидві жінки, одна із Харкова, друга з Миколаєва, мусили покинути все і поїхати до чужого незнайомого міста. У Сергія Яковича вдома також залишилося усе, надбане роками – господарство, приватний будинок, а головне – друзі, родичі, близькі.
«Війна поламала долі стількох людей, – зітхає лікар. – Але ми сподіваємося на перемогу. Ось війна закінчиться нашою перемогою – і життя людей поступово налагодиться».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: З бюджету Іванич на зарплату Томашевській та її заступників пішло майже 900 тисяч гривень
