Завдяки рідкісному і фатальному збігу обставин Луцьк уже третій рік живе без міського голови. Мало хто міг спрогнозувати, що бурхливі хвилі політичного протистояння у Луцькій міськраді винесуть на верхівку владного олімпу Григорія Пустовіта. Ще менше було тих, хто вірив, що він протримається на посаді виконувача обов’язки міського голови довгий час. Але зірки склалися так, що Григорій Олександрович не виправдав сподівань скептиків та продовжує займати високу посаду. І більшість це цілком влаштовує.
- Ви вже тривалий час виконуєте обов’язки міського голови. Чи не шкодуєте, що взяли на себе цю непросту місію?
- Шкодувати про якісь кроки у житті – вже не в моєму віці. Я до всього ставлюся по-філософськи. В кожної людини – своя доля, кожен йде своїм шляхом. Іноді буває, що цей шлях різко повертає і веде тебе специфічними дорогами. Щодо займаної посади, то спочатку думав, що займатиму її лише два місяці. Тоді щиро вірили, що у вересні 2017 року будуть вибори міського голови, а я працюватиму секретарем міської ради. Але так сталося, що вибори не відбулися. Спрацьовує мій улюблений вислів про те, що немає нічого більш постійного, ніж тимчасове.
- Які висновки зробили для себе, перебуваючи на посаді?
- Я пройшов певний шлях і вже займав багато посад. Починаючи від Збройних Сил і завершуючи партійними структурами та державними посадами. Не можу сказати, що ставши виконувачем повноважень мера Луцька, відчув щось надзвичайне. Кожна посада вимагає поваги до себе, певного рівня професіоналізму, дисципліни, відповідальності. Якщо не будеш дотримуватися критеріїв, відповідних займаній посаді, то де б не працював, задоволення не отримаєш.
Мені приємно, коли в місті з’являється новий об'єкт, проводяться ремонти закладів. Приємно бачити як змінюються школи та медичні установи. Це формує відчуття внутрішнього задоволення, що зроблено крок вперед до покращення умов життя лучан. Таких кроків робиться багато. Але хочеться ще більше. І хочеться, щоб було більше підстав сказати собі: ти на цій посаді працював недаремно і щось досяг.
- Чому часто під час різних заходів у місті, відкриття певних об'єктів ви перебуваєте в тіні своїх радників і заступників? Це прояв вашої природньої скромності чи бажання не потрапляти у центр уваги ЗМІ?
- Хочу висловити вам слова вдячності, що ви говорите про те, ніби я перебуваю в тіні. Інші навпаки закидають мені, що багато беру на себе. Я не завжди встигаю бувати у різних місцях. В нас багато чого відбувається. Тому, якщо об’єкти відвідують Григорій Недопад, Ігор Поліщук чи Костянтин Петрочук, це нормальне явище. Культ однієї особи в нас не практикується. Щодо коментарів, то це право журналістів, кому задавати питання. Хтось бере коментарі у мене, хтось у Григорія Вікторовича чи Ігоря Ігоровича…
- Яка риса характеру дозволяє вам досить спокійно почуватися на посаді, попри буремні часи у міськраді?
- Передусім досвід. Вміння знаходити відповідні комунікації, розуміння того, що мусиш навколо себе об’єднати людей для вирішення тих чи інших питань. Я пройшов довгий шлях у житті. Якщо працює команда, то внутрішня конкуренція відсутня. Конкуренція має бути лише за те, що разом корисного зробити чи започаткувати.
- Якими сьогодні бачите основні проблеми міста?
- Проблем багато. Дуже тривожить відтік робочої сили за кордон. Певно, вона найгостріша проблема сьогодні. Турбує зношеність усіх міських комунікацій. Треба міняти тепломережі, мережі постачання води. Стан тролейбусної мережі теж не кращий. Ми постійно шукаємо резерви, аби замінити хоча б кілька кілометрів аварійних ділянок. Якщо цього не робити – все може зупинитися. Дороги бачать усі. А те, що перебуває під землею – ні. Хіба не проблемою є те, що Луцьк обмежений у своїй території? Для населення у 218 тисяч цієї території не вистачає. Але через політичні моменти це питання не вирішується.
- Які основні проекти будуть реалізовуватися у Луцьку у 2019 році?
- В першу чергу це тепломодернізація комунальних закладів за проектом НЕФКО-3, яка дозволить зекономити до 30% на опаленні. Я читав коментарі багатьох місцевих діячів, які приписують цю заслугу собі. Але НЕФКО-3 – це заслуга вже нашої команди. Ми вийшли на домовленості, коли обговорювали питання продовження НЕФКО-2. Я сам кілька разів їздив у Київ, зустрічався з керівництвом проекту, переконував, що саме Луцьк успішно завершить програму. У 2019 році плануємо термомодернізувати від 10 до 20 комунальних споруд. Сюди входить капітальний ремонт, зовнішнє утеплення, заміна вікон та дверей, ремонт дахів, освітлення. Успішний приклад втілення програми НЕФКО – школа №1, яка стала естетичною окрасою міського простору.
Великим проектом стане заміна індивідуальних теплових пунктів у 250-ти будинках за угодою між ЄБРР та «Луцьктепло». Також виокремлю закупівлю нових тролейбусів згідно з домовленостями з Європейським інвестиційним банком. Цього року будуть відбуватися роботи з відновлення вежі Чарторийських у Старому місті. Цікавим є план модернізації світлофорів та впровадження системи «зелена хвиля», яка дозволяє транспорту на певній швидкості проїжджати кілька вулиць не зупиняючись. Серед іншого виділю капітальний ремонт частини вулиці Рівненська, заміну освітлення по вулиці Кравчука. Сподіваюся, цього року завершиться будівництво психолого-реабілітаційного центру для учасників АТО, відремонтують приміщення Центру первинної медико-санітарної допомоги №3. Триватимуть ремонтні роботи у Луцькій міській лікарні.
- Ви порушували проблему відтоку робочої сили. Чи не пов’язано це частково з тим, що Луцьк останні роки не входить у лідери за рівнем зарплати навіть на Волині?
- Луцьк ніколи не був лідером за рівнем зарплат. Нас ще витягує СКФ Україна, «Луцьксантехмонтаж». З іншого боку: а за рахунок чого будуть високі зарплати у місті? Хіба розвивається промисловість? Ні. Промисловість розвивається навколо Луцька.
- Чому так відбувається?
- У міської влади Луцька раніше була хибна політика. Вважали, що місту зайві землі не потрібні, тому їх віддавали. Остання звірка документів виявила, що «Модерн-Експо», який знаходився на території міста, тепер вже поза ним. Чому так зробили – загадка. Може, планували домовитися з навколишніми селами аби тільки встановити межі Луцька. Але хіба заради цієї мети варто відмовлятися від території? Найбільша помилка була допущена 15 – 20 років тому. Тоді можна було спокійно збільшити територію Луцька, приєднавши навколишні села. Це нормальна історична практика у всьому світі. Сьогодні ж Луцьк розвивається дуже специфічно. Ми бачимо цілі мікрорайони, які сполучені міськими комунікаціями, але територіально не входять до міста. «Кромберг енд Шуберт», «Модерн Експо», «Тигрес», «Епіцентр», Гнідавський цукровий завод перебувають юридично у Луцькому районі. Через це середня зарплата у районі тепер вища, ніж у Луцьку. А місту вже немає чого запропонувати великому інвестору, бо немає власної території. Не приходить інвестор – не ростуть зарплати.
- Лучани звертають увагу великі на премії, які виплачуються заступникам міського голови, радникам, начальникам Департаментів, комунальних підприємств, ЖЕКів. Може варто крім премій застосовувати інші засоби впливу? Тим більше, що взимку було багато нарікань на роботу комунальних служб.
- Я б розділив це питання на кілька складових. Ми дійсно піднімаємо зарплату керівникам комунальних установ, їх працівникам, щоб зберегти людей. Якщо будемо економити – не буде кому працювати. Щодо міської ради, давайте називати речі своїми іменами. Зарплата у обласній адміністрації набагато вища. Зарплати у інших міських радах обласних центрів теж вищі, як у Луцьку. Робота в органах місцевого самоврядування – це певна відповідальність. Я працюю в органах місцевого самоврядування з 2010 року. І завжди зарплати у валютному еквіваленті тримаються на певному рівні. Після інтерв’ю Богдана Шиби ми поцікавилися, які зарплати у міській раді були раніше. Виявили: в часи Богдана Шиби зарплата була вища. У 2010 – 2012 роках зарплата у міськраді була того ж рівня, що й зараз. Щодо високих премій. Зарплата формується з посадового окладу, окладу за ранг, вислугу років, премій. Остання може бути менша або більша. Тому важко зрозуміти, чому одне видання, засновником якого є заможна людина, так переймається рівнем премій. Поцікавтеся, скільки отримують в ОДА чи інших державних структурах. І ви побачите, що у міській раді зарплата не вища.
- То були випадки, коли за погану якість роботи з чиновників знімали премії?
- Не можу чітко стверджувати. Питання не в тому, щоб зняти премію, а зменшити. Бувало, коли комусь її збільшували, а комусь зменшували. Розмір преміальних різний. У Львові це 400%. У Тернополі – 250 – 300%. У нас – до 100%. Коли мова йшла про преміальні радника Ігоря Поліщука, то скажу, що посадовий оклад у радників найменший. Тому його премія вища. Тут немає нічого нового. За часів мерства Богдана Павловича його радники теж отримували найвищі премії. За Миколи Романюка – аналогічно.
- Як обласний центр Луцьк не може похвалитися ні потужним залізничним сполученням, ні власним аеропортом. Що робиться для того, аби місто не залишалося на узбіччі важливих транспортних шляхів?
- На мою думку, наявність аеропорту не є обов’язковим атрибутом обласного центру. Ми свого часу літали у Фрайбург на запрошення німецького уряду. Аеропорт Фрайбурга знаходиться на території Франції і обслуговує швейцарський Базель, французький Мюлуз і Фрайбург. За нормативами, у радіусі 80 км не може бути два міжнародні аеропорти. Але у Луцьку є діючий аеродром. Постанова уряду дозволяє спільне використання військового аеродрому у цивільній авіації. Сподіваюсь, що Луцьк зможе отримати власний аеропорт. На відміну від Рівного, у нас він економічно доцільніший. Бо у Луцьку аеропорт має підтримку від Міністерства оборони. Це полегшує догляд за злітно-посадковою смугою та дозволяє місту витрачати менші кошти на утримання. Наступним кроком стане розбудова інфраструктури цивільного аеропорту.
Щодо пасажирських залізничних перевезень, то так історично склалося, що Луцьк не є потужним центром залізничного сполучення. Але в міста немає проблем з вантажними залізничними перевезеннями. Збільшувати кількість потягів, які заїжджатимуть у Луцьк, економічно невигідно. Зараз багато людей відмовилися від залізниці на користь маршруток і автобусів.
- Чому приміські маршрути продовжують їздити вулицями міста?
- Ця проблема існує давно. З нею боролися попередні міські голови. Не потрібно її ставити у залежність від бажання чи небажання сіл приєднуватися до міста. Є обласна адміністрація та управління транспорту. Але є і Луцьк з його інтересами. Не може обласна влада визначати, що усі маршрутки з сіл їдуть через центр міста. Мета приміських перевезень – довезти людей до міста. Закон каже, що жодний приміський маршрут не повинен проходити територією міста без узгодження з міською владою. Кінцевий пункт будь-якого маршруту – автостанція. Все решта порушує закон. Ми ж узгоджуємо з обласною адміністрацією рух міських маршрутів за межами Луцька. А управління ОДА ігнорує нас вже 10 чи 15 років. Вірю, якщо ми займемо принципову позицію, то зможемо вирішити проблему. Розумію, що на обласну владу тиснуть зацікавлені перевізники. Але приміські маршрути будуть виведені з центру Луцька.
- Луцьк досі не зумів приєднати до себе жодного населеного пункту. Коли буде хоч якийсь прогрес у цьому напрямку?
- Я б сформулював питання так: жодне велике місто сьогодні не зуміло нікого до себе приєднати. Виняток – Вінниця. Але це було до децентралізації. І Тернопіль. Але Тернопіль – це приклад місцевого патріотизму і здорового глузду. Тому що там ОДА, обласна рада та міська рада були по один бік барикад. Вони чітко розуміли: Тернопіль має розвиватися. Не дивлячись на шалений спротив голів сільських рад навколишніх сіл. На жаль, приклад Тернополя, є винятком з правила. Навколишні села, які знаходяться поблизу великих міст, мають дуже вдале розташування. В них не існує проблеми з розбудовою шкіл, дитсадків, позашкільних закладів. Роботу знайти можна у місті, податки можна отримати з великих підприємств. Земля дуже дорога. Нічого робити фактично не потрібно.
Ми звертаємося до підприємців не з Луцька, які ведуть бізнес у місті. Просимо їх перереєструватися у Луцьку. Місто забезпечує комунікацію та інфраструктуру, прибирає територію, дає можливості розвитку. Але ми хочемо, щоб вони платили податки нам. Період добровільного об’єднання завершується. Після виборів настане етап адміністративних методів.
- До 2020 року хтось об’єднається з Луцьком?
- Прилуцьке вже внесене за перспективним планом формування території області до складу Луцької громади. Якби не політичні моменти, це давно б сталося. Голова Прилуцького залишиться старостою і буде далі працювати до завершення каденції. Впевнений, що у 2020 році мешканці Прилуцького братимуть участь у виборах до Луцької міськради у статусі лучан.
Читайте також: Пустовіт поскаржився на селян, які ведуть бізнес у місті, а податки платять у село
Я цікавився, як планували розвиток міста раніше. Луцьк мав розвиватися в сторону Ківерців. В перспективі Луцьк, Прилуцьке та Ківерці мали утворити єдину міську агломерацію. Це логічно. Бо тоді отримали б повноцінну залізницю, яка активно функціонує. Як бачимо, ідея поступово починає реалізовуватися. Але не лише Прилуцьке приєднається до міста. За кілька років відбудеться об’єднання Луцька з усіма навколишніми селами чи ОТГ. І Луцьк буде розвиватися за рахунок сусідніх територій. Так само буде з Рівним, Житомиром, Черніговом, Києвом та іншими містами. Не кажу, що це буде завтра, але не буває такого, щоб небажання села увійти до складу міста, зупинило розвиток міста. Візьміть будь-яке місто у світі. Воно розвивається і поглинає прилеглі території. Так само буде з Луцьком.
- А що буде з великими підприємствами?
- Ми працюємо над цим. Велику роль відіграє політична складова. Багато хто був вже готовий зареєструватися у місті. Мова не лише про промислові підприємства, а й про інші великі фірми. Думаю, після виборів переговорний процес активізується.
- З яким настроєм чекаєте на вибори?
- З оптимізмом. Я навіть знаю за кого буду голосувати (сміється). Ніколи не приховував своїх політичних симпатій. Чоловіки вже покерували країною. Хай спробує жінка.
- Як бачите ваше політичне майбутнє?
- Якщо відверто: думаю про завершення активної політичної діяльності. Не знаю як буде далі, але час іде. З’являються нові, молоді, амбітні, енергійні, динамічні політики. Хай працюють. Якщо мій досвід буде затребуваний, я готовий підставити своє плече. Але великих амбіцій щодо того, аби керувати містом після місцевих виборів, не маю. Мені скоро 59 років. Розумію, що треба потихеньку думати про зменшення політичної активності. З іншої сторони, якби мені було 40 років, можливо б не зміг зробити багато з того, що зробив. Однак життєвий досвід і мудрість дали результат. Але цей же досвід підказує, що на речі треба дивитися спокійно і об'єктивно.
Напевно, це проблема мого покоління – наявність психологічної межі 60-ти років. Хоча завжди кажу керівникам та підлеглим: бережіть пенсіонерів і тих, хто збирається на пенсію. Залишайте їх, хай далі працюють. Бо через масовий виїзд молоді і звільнення пенсіонерів багато підприємств просто зупиняться. Я колись читав історію Венеціанської республіки. Там більшість дожів, які керували державою, були старші 70-ти років. Були навіть дожі, яким було за 90-то. Це не заважало маленькій Венеції упродовж століть бути однією з передових країн світу. Думаю, і нам треба поступово готуватися до зміни старих поглядів.
Спілкувався Петро Герасименко
