image
9 Липня 2019 | 15:38

Хто не вірить у ПЦУ, той вірить, що приїде Путін на танках і в нас не буде України, - митрополит Олександр Драбинко

Нещодавно один з чільних представників Православної Церкви України, митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр Драбинко вкотре побував у Володимирі-Волинському. Він зробив місту безцінний подарунок - вручив копію Пересопницького Євангелія представникам Володимир-Волинського історичного музею.  

Видання «ВолиньUA» поспілкувалося з митрополитом, котрий завжди був на сторожі всього українського і тому не дивно, що як тільки постала ПЦУ він сміливо приєднався до нової церкви.

- Владико Олександре, яка зараз ситуація у ПЦУ після усіх заяв та дій митрополита Філарета?

- Оцінку діям бувшого Київського митрополита Філарета, як його офіційно іменує Константинополь, дав священний синод ПЦУ, котрий нещодавно відбувся у святій Софії Київській. Я вважаю, що це попереднє попередження, зроблене задля убезпечення подальшого історичного шляху Церкви від якихось неканонічних та деструктивних дій. Митрополита Філарета позбавлено права керувати Київською єпархією і, я так розумію, раз він сказав, що вже не належить до Православної Церкви України, то він і не є членом священного синоду цієї Церкви. Рішення, котрі були прийняті демонструють поблажливість до того, що він зробив і це одночасне убезпечення від того, що він міг би зробити.

Мені важко оцінювати митрополита Філарета, оскільки я достатньо мало його знаю. Більш адекватну оцінку можуть дати люди, котрі знаходяться у священному синоді і власне по тих кроках, які буде приймати митрополит Філарет будуть прийняті якісь ще додаткові міри наступними синодами ПЦУ.

Те, що він робить і заявляє є деструктивним і ненормальним у сучасному церковному житті Православної Церкви України. У даному випадку, мабуть, йому або тим людям, які підказують йому, хотілося б стати мучеником. Якраз цього мученицького вінця та ореолу мучеництва священний синод йому не дав, а дав можливість повернутися до того дітища, до тієї Церкви, яка й була зроблена, певною мірою, його руками.

- Останніми місяцями кількість переходів до ПЦУ зменшилась, на Вашу думку, це пов’язано з виборчими процесами чи більше з уже згаданим конфліктом у ПЦУ?

- Це багатопланове питання, от тільки однозначної відповіді на нього дати, фактично, неможна. Однією із причин була несвоєчасна підготовка документації юридичного супроводу самого процесу. У нас релігійний центр - Київська митрополія реєструвалася, після об’єднавчого собору, два з половиною місяці! Це нонсенс! Реєстрація керівного центру мала відбутися вже 16 грудня відразу ж після об’єднавчого собору. Вранці мав уже бути статут нового релігійного центру. І на тому ентузіазмі, який тоді проявлявся громадами Української православної церкви щодо переходу до ПЦУ, ми би мали значно більшу і якіснішу статистику.

Друге питання – перереєстрація парафій і типовий статут для єпархії. Його не було. Я отримав свій статут ново зареєстрованої єпархії ПЦУ лише у квітні. До того часу я взагалі не мі займатися будь-якою діяльністю. І ще сьогодні маю проблеми, бо немає типового статуту парафії.

- Тобто, багато храмів перейшло, а статутів ще не мають?

- Справа у тому, що ніхто нікуди не переходив. Були тільки декларації та заяви про те, що вони мають бажання приєднатися до ПЦУ. Але одночасно, коли тільки парафія із священником зробила заяву, останнього викликає на килим керуючий архієрей УПЦ або, на нашому прикладі Київської області, керівний центр - митрополит Антоній. Священнику дають по шиї, можуть позбавити парафії. Церковні олігархи можуть допомогти силою поміняти священика та замки на храмі.

Якби у нашому суспільстві виконувалися ті закони, які були прийняті все б було гаразд. Та не силовими методами мають відбуватися переходи. Є органи правопорядку, які повинні забезпечувати ці процеси і сприяти мирному їх вирішенню. А нас так: одна громада збирається з однієї сторони, інша з іншої, а поліція стоїть і дивиться, хто кого.

- На жаль, у багатьох парафіях так воно і є.

- Але так не повинно бути. Є протокол зборів громади і згідно нього ключі від храму віддали сільському голові, якщо це храм сільський, а він передав громаді. Якщо Православна Церква України є в меншості вона має право скласти свою громаду і претендувати на почергове богослужіння, але не претендувати на майно. Якщо бажаючі приєднатися до ПЦУ складають більшість, майно з храмом переходить їм, але вони мають пустити в нього ту громаду УПЦ МП, яка залишилась в меншості і може претендувати на почергове богослужіння.

У нас немає проблеми з Московською патріархією, то проблема в голові Московської патріархії щодо нас. Ми визнаємо за ними і апостольське приємство, і священство, і благодатність Таїнств, і з радістю б ходили один до одного в гості та служили в одному храмі. Але ж, ні! Керівний центр Московської патріархії говорить стандартні набори образ: «це розкольники, автокефалія – шлях в унію». Вони не хочуть допустити почергових богослужінь і співіснування неможливе, бо тільки вони правильні, а всі решта – ніхто.

Ми сьогодні далекі від європейського сприйняття релігійної свободи і міжконфесійного співіснування. Нам треба досягнути більш чіткого цивілізаційного рівня у цьому плані і тоді все стане на свої місця. Цей час незабаром настане. Головне аби не було втручання православних олігархів, не було втручання Москви, яка використовує українські релігійні питання, як один із дуже активних аспектів гібридної війни, котру Росія веде проти України. Дестабілізація церковного життя – це один з елементів цієї гібридної війни.

- Ви не вперше у Володимирі-Волинському, які враження на вас справляє це древнє місто?

- Володимир-Волинський я відвідую, дякуючи митрополиту Володимиру, починаючи з 2000 року. Сьогодні це вже 19 років. Я, мабуть, у Володимирі бував частіше ніж у себе в рідній батьківській хаті, оскільки ми дуже часто приїжджали на заходи, які організовував владика Симеон, коли був керуючим цієї єпархії. Щороку три-п’ять, а той до десяти разів приїздив та брав участь у різних заходах, святкуваннях, хресних ходах, святкуванні Зимненської ікони Божої Матері. Сподіваюся, пройде небагато часу і ми всі разом зможемо приїжджати до Зимного і до Успенського собору, звершувати всі разом богослужіння. Кому він буде належати – це інша справа. Головне сьогодні подолати розділення у себе в голові. Як казав професор Преображенський: «в головах розруха». У нас немає відмінностей у канонічності та дійсності Таїнств, які ми звершуємо. Згодом, надіюся, об’єднаємося в єдину православну церкву України і будемо єдиними устами єдиної церкви славити єдиного Бога.

Все залежить від наших політиків, котрі повинні чітко усвідомлювати, що релігійне питання і єдність православних в Україні – це один із аспектів національної безпеки та оборони. Психологічний вплив на людей і розділення по релігійній ознаці – це теж саме, що розділення суспільства по мовній градації чи національній на росіян та українців. А це веде до дуже негативних наслідків. Ми за походженням можемо бути росіянами, євреями, поляками, але ми всі складаємо одну єдину українську націю. Ми можемо симпатизувати Московському чи Константинопольському патріархату, але у нас має бути чітка свідомість – у нас є Православна Церква України, яка зайняла своє місце в диптиху православних помісних церков і вона вже нікуди не подінеться. Хто не вірить у це, той вірить, що приїде Путін на танках і в нас не буде України.

Ярослава Вознюк

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Вас також може зацікавити