На одинадцятому місяці повномасштабної війни Росії проти України духовенство Української православної церкви публічно звернулося до митрополита Онуфрія. Вони вимагають дати чіткі відповіді на 10 запитань, що стосуються зв’язків Української православної церкви з Російською православною церквою, анексії парафій на окупованих територіях. Звернення оприлюднили у четвер, 12 січня. Впродовж перших п’яти діб під ним підписалося 1297 вірян. З них 1058 це миряни, решта – представники духовенства.
Про це пише Сила правди.
Серед підписантів станом на 09:00 17 січня, тобто через п’ять діб після публікації, і 155 волинян. З них 111 це представники Волинської єпархії, решта – Володимир-Волинської. Здебільшого це миряни, проте Центр журналістських розслідувань «Сила правди» серед підписантів відшукав і священників, які підтримали звернення.
Що просить духовенство та віряни УПЦ у публічному зверненні
Своє звернення до митрополита Київського та всієї України Онуфрія духовенство та віряни оформили у вигляді 10 актуальних запитань. Далі подаємо їх без змін:
«1. Який статус має Українська Православна Церква на цей час? Вона визнає себе повністю автокефальною, автономною чи самокерованою частиною у складі якоїсь Помісної Православної Церкви? Просимо офіційно розтлумачити це, оскільки іншого статусу, окрім автокефалії, автономії чи самокерованих частин та структурних підрозділів інших Помісних Церков, у православному канонічному праві не існує.
2. Чи підтверджує Священний Синод рішення про повний вихід УПЦ зі складу РПЦ? Якщо так, які саме офіційні документи засвідчують цей вихід? Просимо оприлюднити копії таких документів.
3. Чи надсилав Священний Синод Української Православної Церкви до Синоду РПЦ офіційну заяву чи акт про повний вихід зі складу РПЦ? Просимо оприлюднити копії таких документів.
4. Чи вийшли Предстоятель та інші ієрархи УПЦ офіційно зі складу Синоду, Архієрейского та Помісного соборів, Міжсоборної присутності та інших церковно-канонічних органів РПЦ? Якщо так, просимо оприлюднити копії заяв до Синоду РПЦ про офіційний вихід (а не просто тимчасове «припинення» участі) єпископату УПЦ зі всіх керівних органів РПЦ.
5. Чи вважає Священний Синод УПЦ рішення Архиєрейського Собору РПЦ від 25-26 жовтня 1990 року, яким визначається обов’язковість благословення московським патріархом новообраного Предстоятеля УПЦ (п. 3) та обов’язковість постійного членства Предстоятеля УПЦ за посадою у складі Священного Синоду РПЦ (п. 8), такими, що втратили чинність? Якщо так, просимо оприлюднити копії таких офіційних документів, які підтверджують це.
6. Чи вважає Священний Синод УПЦ такими, що втратили чинність, ті пункти грамоти московського патріарха Олексія ІІ від 28 жовтня 1990 року, де проголошується канонічна залежність УПЦ від РПЦ і визначається, що УПЦ з’єднана з іншими Помісними Православними Церквами саме через зв’язок з РПЦ і має керуватись рішеннями Архієрейських Соборів РПЦ? Грамота патріарха Олексія ІІ ставить УПЦ у приховану залежність від РПЦ, а нова редакція «Статуту про управління УПЦ» стверджує таку залежність згадкою цієї грамоти у п. 1 Статуту. Якщо Священний Синод УПЦ вважає ці пункти грамоти нечинними для себе, то просимо оприлюднити копії таких документів, які підтверджують це.
7. Чи вважає Священний Синод УПЦ таким, що втратив для неї чинність, «Статут РПЦ», зокрема його розділ Х, який визначає підпорядкованість УПЦ стосовно РПЦ та її керівних органів? За цей статут у 2017 році одностайно голосували ієрархи УПЦ як члени Архієрейського Собору РПЦ. Якщо Священний Синод УПЦ вважає більше нечинним для себе схвалений ними «Статут РПЦ», то просимо оприлюднити документи, які це підтверджують, зокрема, офіційне рішення та лист до Синоду РПЦ.
8. Чи надсилав Священний Синод УПЦ мирні грамоти до Предстоятелів усіх Помісних Православних Церков про вихід УПЦ зі складу РПЦ і чи розпочинав з іншими Помісними Церквами переговори про визнання повної автокефалії УПЦ та врегулювання свого канонічного статусу? Якщо так, просимо оприлюднити копії таких документів.
9. Чи засуджує Священний Синод УПЦ заяви московського патріарха Кіріла про підтримку й обґрунтування війни росії проти України, а також пропаговану ним фундаменталістську ідеологію «русского міра», яка за всіма ознаками носить єретичний і неправославний характер? Ми всі чекаємо не просто на формальну, мовчазну чи невизначену «незгоду», а саме на засудження на офіційному церковному рівні в УПЦ цих заяв та ідей як неправославних. Якщо Священний Синод УПЦ справді їх засуджує, просимо на підтвердження цього оприлюднити офіційні документи.
10. Чи засуджує Священний Синод УПЦ незаконну анексію Синодом РПЦ цілої низки єпархій та парафій УПЦ на окупованих росією українських територіях та чи засуджує Священний Синод УПЦ прикрі факти колабораціонізму серед окремих єпископів і священників УПЦ? Якщо так, просимо оприлюднити офіційні документи про це», – йдеться у зверненні.
Також автори звернення додають, що щирі й недвозначні відповіді Священного Синоду на ці запитання заспокоїли б паству і духовенство УПЦ та сприяли б зміні ставлення до неї з боку українського суспільства у цілому.
«Якщо офіційних документів щодо всіх цих питань чи окремих з них ще немає, просимо винести ці питання на найближче засідання Священного Синоду УПЦ, щоб сформувати по них офіційну позицію або повідомити причину відмови у винесенні на обговорення Священного Синоду на офіційному сайті УПЦ, – зазначають автори документа. – На жаль, положення «Статуту про управління УПЦ» не дають відповіді на поставлені запитання щодо церковно-канонічного зв’язку і залежності УПЦ від РПЦ, що існували всі попередні 30 років. А відсутність чітких і послідовних відповідей на ці та інші питання в умовах війни Росії проти України породжують ще більшу недовіру до керівництва УПЦ.
Сподіваємось, що члени Священного Синоду УПЦ, якщо справді прагнуть представляти Церкву українського народу, а не РПЦ в Україні, з пастирською турботою сприймуть ці запитання та нададуть вичерпні та недвозначні офіційні відповіді на них».
Хто з волинського духовенства УПЦ вже підписався
Першим волинянином і третім серед представників духовенства України, які підписалися під зверненням, став священник з села Седлище на Любешівщині ієрей Волинської єпархії УПЦ Ростислав Хрупчик.
До першої п’ятірки волинських «священників-бунтарів» також потрапив ієрей Ігор Бондарчук. Раніше він був настоятелем Свято-Покровської громади села Широке Горохівського району. Проте, ще у 2019-ому його прихожани висловилися за перехід парафії в лоно Православної церкви України. Тоді настоятель храму попросив дати йому час на роздуми, але так і не наважився. Тож громаду очолив рішучіший колега з так званого московського патріархату Павло Сукманський, який не побоявся змінити підпорядкування і разом з громадою в селі Бужани перейшов в Православну церкву України.
Третім волинським підписантом звернення до митрополита Онуфрія став протоієрей Володимир-Волинської єпархії з Ковельщини Сергій Мякота, четверта і п’ята позиції за протоієреями Волинської єпархії настоятелем Свято-Іллінського храму на Ківерцівщині Володимиром Тихонюком та настоятелем Свято-Хрестовоздвиженського храму с. Бихів на Любешівщині Анатолієм Євчуком.
Ці ж священники на початку війни вимагали церковного трибуналу для патріарха Кіріла.
За першу добу свою підтримку ініціаторам звернення до Онуфрія засвідчили також ієреї Волинської єпархії Віталій Ткачук, Сергій Курапов, Андрій Шермолович, Володимир Сергейчук, Андрій Послєдов; ієреї Володимир-Волинської єпархії Вадим Мусевич та Владислав Валюшко; протоієреї Володимир-Волинської єпархій Андрій Мацелик, Олександр Миронов, Вадим Мусевич, Михайло Шикута, Валентин Микитюк, Володимир Шкварок, Василь Безик, Іван Кудласевич, Анатолій Яцків, Віктор Саюк; протоієреї Волинської єпархії Олександр Мазурак, Петро Марко, Микола Ковальчук, Павло Камець, Ігор Клачук, Петро Яночко, Анатолій Литвин, Микола Черняк, Олександр Колб, Георгій Поліщук, Сергій Приходько, Олександр Жовнір, Юрій Михайлов, Віктор Базюк, Степан Ярема, Юрій Зарафутдінов, Анатолій Литвин, Сергій Михалюк, Владислав Михалюк.
Водночас ні архієпископ Луцький і Волинський Волинської єпархії УПЦ Нафанаїл, ні митрополит Володимир-Волинський і Ковельський Володимир Мельник станом на 17 січня не підтримали ініціативу від нижчих чинів і мирян. Митрополит Онуфрій теж не поспішає відповідати на запитання. Станом на вівторок 17 січня він досі публічно не прокоментував ситуацію.
Кількість підписників звернення до митрополита Онуфрія постійно оновлюється. До чого призведе сміливість духівництва Української православної церкви московського патріархату, покаже час.