image
22 Травня 2019 | 09:29

Їхнє життя обірвалось під Волновахою: волиняни, які загинули на блок-пості

22 травня 2014 року на Волинь прийшла страшна звістка про перші бойові втрати 51-ої бригади під час проведення АТО.  

Уранці між 4 та 6 годинами 22 травня 2014 року блокпост №10, що розташовувався у Волноваському районі Донецької області, був атакований проросійськими сепаратистами «ДНР». Терористи під'їхали на інкасаторських машинах, та почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, у тому числі з кулеметів, мінометів, РПГ, ПЗРК. В результаті обстрілу здетонував боєкомплект в одній з бойових машин, що призвело до збільшення людських втрат внаслідок вибуху. У цьому бою загинули 16 бійців 51-ї бригади. Згодом в госпіталі від поранень помер 17-й боєць.

Волинь пам’ятає своїх синів...

Майор Леонід Полінкевич

Народився Леонід Полінкевич 19 вересня 1983 року у селищі Колки. Ще під час навчання у старших класах Колківської середньої школи обрав професію військового, займався фізичною підготовкою на тренажерах, бігав, здобув призові місця на обласних змаганнях з бігу. По закінченні 11 класів вступив до Харківського інституту танкових військ. 2 вересня 2001 року склав присягу на вірність Українському народу.

Після закінчення військового інституту у 2005 році молодший лейтенант Полінкевич був направлений для подальшого проходження служби на інженерну посаду у 51-шу механізовану бригаду. У 29 отримав звання майора та став командиром 3-го механізованого батальйону. Зі слів підлеглих, був добрим командиром, до нього тягнулись солдати.

Леонід Полінкевич добре знав англійську мову, півроку навчався на курсах перекладачів у Житомирі. Пройшов відбір на навчання у Харківській воєнно-дипломатичній академії.

Зі слів солдатів, Полінкевич єдиний із офіцерів, хто перед відправленням на Донбас повідомив бійців, куди відправляється їх підрозділ.

10-й блокпост в районі залізничної станції Велико-Анадоль був складним у багатьох відношеннях, і тому на ньому особисто перебував командир 3-ї батальйонно-тактичної групи майор Леонід Полінкевич. Увечері напередодні трагедії Полінкевич об'їхав на командирському УАЗику блокпости і повернувся на 10-й. Майор планував ужити всі заходи безпеки та віддав наказ двом снайперам заступити у секрети. Інші накази він не встиг віддати: несподівано зі штабу бригади приїхало два старші за Полінкевича за званнями офіцери. Вони, аби не дратувати місцевих, наказали солдатам скласти всю зброю поміж наметами та накрити її плащ-накидками. Незабаром прийшли місцеві мешканці, з якими офіцери і солдати сіли навколо багаття. Майор був проти цих посиденьок, але вдіяти нічого не міг. Разом з водієм він пішов спати до УАЗу, що стояв при дорозі. Зі слів очевидців, хоча українські військовослужбовці пробували налагодити контакт із місцевим населенням, у село солдатів не пустили, і вони вимушені були ночувати просто неба.

Ближче до півночі місцеві мешканці, як по команді, звелись на ноги та пішли. Військові залишились самі та розійшлись по наметах.

Уранці між 4 та 6 годинами 22 травня 2014 року цей блок-пост був атакований проросійськими сепаратистами ДНР із загону Безлера, які під'їхали до позицій української армії під виглядом інкасаторських машин, та почали несподіваний масований обстріл із вогнепальної зброї, у тому числі з кулеметів, ПЗРК. Першими загинули майор Полінкевич з водієм — їх розстріляли сплячими прямо в УАЗі.

Готовими до несподіванки виявились лише ті двоє снайперів, яких Полінкевич відправив у секрети. Вистрілявши весь боєкомплект, снайпери відійшли у «зеленку».

Залишились батьки Олександр Олексійович і Галина Андріївна, сестра Світлана, дружина Ірина та 5-річна донька Олександра.

28 травня Леоніда Полінкевича поховали у рідному селищі Колки.

4 червня 2015 року Указом Президента України за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».

Солдат Микола Бондарук

Народився Микола Бондарук 5 квітня 1991 року в селі Заріччя Володимир-Волинського району. У 2005 році закінчив 9 класів загальноосвітньої школи № 1 міста Володимир-Волинський, потім — Володимир-Волинський агротехнічний коледж.

2009 року був призваний на строкову військову службу. Повернувшись з армії, працював електрослюсарем у Володимир-Волинській філії ПАТ «Волиньобленерго». Грав у двох футбольних командах: за Заріччя і за своє підприємство. У майбутньому Микола планував учитися далі, готувався вступати до вузу. Восени 2014-го збирався одружитися.

Призваний до Збройних сил за частковою мобілізацією 10 квітня 2014 року. Солдат, навідник 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський. З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

Удома у загиблого воїна залишились батьки Петро Віталійович і Оксана Вікторівна, старша сестра Наталя та наречена Ірина.

Похований 27 травня на кладовищі у рідному селі Заріччя.

4 червня 2015 року Указом Президента України за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».

Солдат Віталій Ліщук

Народився Віталій Ліщук 14 травня 1986 року в селі Зоря Володимир-Волинського району. Виховувався у багатодітній родині, де окрім нього були ще три сестри. Після закінчення Зорянської загальноосвітньої школи працював у фермерському господарстві сусіднього села Білин. Строкову армійську службу проходив у Червонограді. Повернувшись, працював на Володимир-Волинському цукровому заводі, потім — на фермерському господарстві, а в останні роки — у приватного підприємця.

З початком російської збройної агресії з села Зоря мобілізували одинадцять чоловік, Віталія Ліщука в списках не було, хоча він і відслужив в армії. Разом із своїм товаришем він на початку березня 2014 року пішов до військкомату добровольцем.

Солдат, навідник 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський. Проходив підготовку на Рівненському полігоні, 3-го травня побував удома, після чого відбув на Схід України у Донецьку область.

Віталій був серед чотирьох солдатів, які згоріли в підірваній ворогом бойовій машині піхоти. Його ідентифікували за залишками форми та військовим квитком, який частково вцілів, ховали у закритій труні.

Удома залишилась мати Марія Іванівна та три сестри.

27 травня Віталія поховали на кладовищі рідного села Зоря.

4 червня 2015 року Указом Президента України за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».

Старший сержант Олександр Артемук

Народився Олександр Артемук 11 вересня 1977 року в Ковелі. По закінченні Ковельської ЗОШ № 2 продовжив навчання у Ковельському ПТУ № 5. Строкову військову службу проходив у Севастополі, закінчив її у званні сержанта. Деякий час працював водієм, пізніше став приватним підприємцем.

Під час Революції Гідності неодноразово відвозив матеріальну та грошову допомогу майданівцям, а після оголошення в Україні часткової мобілізації сам прийшов до військкомату, щоб дізнатися умови мобілізації, і незабаром отримав повістку. Рідні та друзі Олександра відмовляли його від призову до війська, тим більше, що в сім'ї у нього було троє неповнолітніх дітей, але він відповів: «Якщо я не піду, ви ж самі мене поважати не будете».

Старший сержант, командир відділення 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський.

Удома у загиблого воїна залишились батьки, дружина Валентина та троє дітей.

Похований Олександр Артемук на кладовищі у рідному місті Ковелі.

Указом Президента України № 311/2015 від 4 червня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно).

Заступник командира бойової машини Дмитро Йовзик

Народився Дмитро Йовзик у місті Луцьку. Закінчив загальноосвітню школу-інтернат м. Луцьк. Після школи був призваний до армії, проходив службу у танкових військах. Працював далекобійником, їздив до Польщі. В подальшому — водієм маршрутного таксі, ніколи не відмовляв пільговикам у безкоштовному проїзді. За громадянську позицію, людяність та порядність міськрада вручила йому грамоту. Мав хороший музикальний слух, грав на трубі. 2007 року одружився, мріяв про сина.

Після початку часткової мобілізації навесні 2014 року Дмитро одним з перших був призваний Луцьким МВК.

Заступник командира бойової машини — навідник-оператор БМП 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський.

Колеги купили Дмитру бронежилет; на той час його серед живих вже не було.

У Дмитра залишились мати, брат і дружина.

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відзначений — нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (27.06.2015, посмертно).

За жертовну любов до своєї Вітчизни, відданість, доблесть і звитягу, нагороджений відзнакою 51-ї ОМБр «За мужність та відвагу» (посмертно).

Солдат Михайло Грицюк

Народився 1984 року в селі Риковичі Іваничівського району, походив із багатодітної родини, де був старшим сином. 1991 року пішов у перший клас Риковичівської школи, а через два роки сім'я переїхала до сусіднього села Топилище. Продовжив навчання вже у Топилищанській школі, яку закінчив 2000 року. З 2003 по 2004 проходив строкову армійську службу. Одружившись у 2007 році, перебрався жити у село Милятин. Мав власне господарство в селі, тривалий час працював на заробітках у Польщі, мріяв побудувати власний будинок для своєї сім'ї.

З початком російської збройної агресії призваний до збройних сил за частковою мобілізацією 8 квітня 2014 року.

Солдат, розвідник 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський.

27 травня Михайла поховали на кладовищі села Милятин.

У загиблого воїна залишились мати, брати, дружина Олеся та двоє дітей — дворічний син Олексій, та дочка Анастасія, яка народилася лише за тиждень до мобілізації батька.

Леся Грицюк після смерті чоловіка стала депутатом Іваничівської райради, вступила на економічний факультет Львівської академії державного управління. Навесні 2017, перебуваючи на Донеччині у складі волинської делегації, відшукала точне місце, де загинув її чоловік, між селами Ольгинка та Благодатне:

«Я знайшла місце в полі, де він лежав. Сама в інтернеті відшукала відео, де його тіло лежало ще не вкрите. Було дуже важко, адже ці трагічні події довелося пережити заново. Такі відчуття не передаються словами, але на душі все ж стало легше»[6].

4 червня 2015 року Указом Президента України за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».

Солдат Володимир Зарадюк

Народився Володимир Зарадюк 14 липня 1991 року в селі Кульчин Ківерцівського району. Змалку був працелюбний, зі слів родичів, вже з 10 років сам орав город мотоблоком і садив картоплю. Після 9 класу пішов працювати на завод у Луцьку, паралельно навчався у вечірній школі. Відслужив строкову службу в 72-ій механізованій бригаді у Білій Церкві. Після служби в армії працював на заробітках на будівництві, проживав у Луцьку.

З початком російської збройної агресії призваний до збройних сил за частковою мобілізацією в першій хвилі.

Солдат, кулеметник 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський.

27 травня з Володимиром та трьома бойовими товаришами, які загинули разом із ним, прощались у Луцьку. Володимира поховали на кладовищі рідного села Кульчин.

Удома у загиблого воїна залишились лише батьки, у яких він був єдиним сином. Мати Володі передчасно померла через два роки після смерті сина.

4 червня 2015 року Указом Президента України за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».

Солдат Віталій Махновець

Закінчив 9 класів луцької ЗОШ № 17, вчителі радили йому продовжити навчання і вступати до вищого навчального закладу, але він пішов у профтехучилище, — хотів швидше здобути професію та допомагати матері матеріально. Батько залишив сім'ю, коли Віталію було 13 років.

З відзнакою закінчив луцьке ВПТУ № 6 за спеціальністю «телерадіомайстер». В армії служив за спеціальністю. Працював електриком на підприємстві «Луцьксантехмонтаж-536». Готувався до весілля — мало бути у червні, придбав обручки.

З початком часткової мобілізації 8 квітня 2014 року Віталію прийшла повістка з військкомату. Після навчань на полігоні його підрозділ відправили на Схід.

Солдат, гранатометник 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський.

Поховали 27 травня 2014 року на центральній алеї міського цвинтаря Луцька в селі Гаразджа.

Без Віталія лишились мама Марія Юріївна, сестра Ольга та наречена.

Батько Віталія і Ольги своїми дітьми не цікавився, але коли дізнався, що держава виплатить родині загиблого одноразову грошову допомогу, заявив про свої права на половину через суд.

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, відзначений — нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (27.06.2015, посмертно).

За жертовну любов до своєї Вітчизни, відданість, доблесть і звитягу, нагороджений відзнакою 51-ї ОМБр «За мужність та відвагу» (посмертно).

Солдат Володимир Прокопчук

Народився Володимир Прокопчук 2 березня 1991 року в Луцьку. Закінчив Луцьку ЗОШ № 20, продовжив навчання у Луцькому педагогічному коледжі. Захоплювався спортом, грав у футбольній команді «Магніт» села Буяни. У 2011—2012 роках проходив строкову службу у збройних силах.

З початком російської збройної агресії проти України був мобілізований до лав Збройних сил України Луцьким МВК. Його батько, який служив у Радянській Армії в Афганістані, попросив, щоб в армію мобілізували його, а не сина, але йому відмовили. Проте син сказав, що у будь-якому випадку пішов би в армію добровольцем.

Солдат, механік-водій 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський. Спочатку служив у Володимирі–Волинському, згодом батальйон три тижні пробув у Рівному, і після дводенної відпустки лучанин вирушив на Схід.

Поховали 27 травня 2014 року на центральній алеї міського цвинтаря Луцька в селі Гаразджа.

Удома у Володимира Прокопчука залишились батьки та молодший брат Юрій. Одружитися полеглий воїн не встиг, планував весілля на осінь.

4 червня 2015 року Указом Президента України за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».

За жертовну любов до своєї Вітчизни, відданість, доблесть і звитягу, нагороджений відзнакою 51-ї ОМБр «За мужність та відвагу» (посмертно).

Солдат Павло Попов

Народився Павло Попов 30 червня 1991 року в Нововолинську. Закінчив Нововолинську ЗОШ № 4, продовжив навчання у Нововолинському ПТУ № 11. Захоплювався автомобілями та подорожами. Пройшов строкову армійську службу в навчальному центрі «Десна». Після служби працював робітником у приватному автосервісі, — завжди любив машини, двигуни та все, що пов'язане із машинобудуванням.

З початком російської збройної агресії призваний до збройних сил Володимир-Волинським ОМВК за частковою мобілізацією в першій хвилі наприкінці березня 2014 року.

Солдат, стрілець-помічник гранатометника 3-го механізованого батальйону 51-ї окремої механізованої бригади, м. Володимир-Волинський.

Удома у загиблого бійця залишились мати Алла Григорівна та сестра Тетяна, батько майбутнього героя помер, коли Павлу Попову виповнилось лише 12 років.

Похований Павло Попов на кладовищі у рідному місті Нововолинську.

4 червня 2015 року Указом Президента України за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українські захисники розгромили ворожу техніку на Донбасі

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Вас також може зацікавити