Ірина Фаріон жила як воїн і загинула як воїн. Її боротьбою була війна за українську мову, українську ідентичність, українську суверенну державу. Цій справі Ірина присвятила своє життя.
Ірина Фаріон боролася за українську Україну. Не за малоросійську русифіковану колонію, яка забула свою історію. І не за мультикультурну, позбавлену титульної нації державу, яку нам пробують нав'язати ліволіберальні чи неомарксистські сили.
Ідеї Ірини Фаріон комусь можуть видатися надто радикальними. Але вона випереджала свій час. Згадаймо наше минуле. Для української інтелігенції початку 20 століття ідеї Міхновського про українську незалежність здавалися дуже радикальними і мало не крамольними. Їх цуралися і боялися. Це мало згодом фатальні наслідки для національно-визвольних змагань. Ідеї ОУН, Донцова, Липинського, Коновальця, Бандери та інших борців за волю України також здавалися надто гострими і надто безкомпромісними. Але пройшов час і українці переконалися у їх правоті. Впевнений: так буде і з Іриною Фаріон.
Ірина Фаріон присвятила себе українському відродженню. І загинула як воїн. Бо в Україні досі вбивають за українську мову і за українську національну ідею. І бути українським письменником, науковцем, філософом так само небезпечно, як і в минулі епохи. Адже національна інтелектуальна еліта - одна з головних цілей ворога в цій війні.
Можна вбити людину, але знищити ідеї неможливо. Як би цього не хотіли вороги.
Анатолій Вітів, голова Волинської «Свободи», народний депутат України VII скликання, депутат Волинської обласної ради
