24 грудня певна каста творців суспільної думки на просторах соціальних мереж, що іменується «порохоботами», запросила киян випити каву на майдані. Організатори івенту запропонували «показати суспільству трохи іншу картинку», як віддзеркалювання протестних настроїв, але вже на підтримку діючого уряду і президента, відповідно. Декілька сотень громадян, скориставшись послугами «coffee-to-go» у прилеглих до центральної вулиці кав’ярень, долучились до акції. Пили каву, здіймали вимушені дискусії між собою та лагідно сперечались з тими, хто прийшов висловити протилежну позицію.
Суспільство мало вловити заклик публічної події на підтримку існуючого владного порядку, натомість ми можемо зробити висновок, що позицію підтримки президента громадяни вимушені пояснювати, адже аргументів державницької позиції катастрофічно не вистачає. На жаль, правляча спільнота президента та його оточення не переживає кризового напруження, але вже потребує підтримки. Символічний акт організації подібних акцій відображає завчасні сумніви нашої еліти, хоча б серед «творців суспільної думки». Відтепер підтримка президента вийшла за кордони апріорного статусу «гаранта суверенітету» та приймає участь у млявих конфронтаціях з опозиціонерами. Люди задають один одному питання «Чому Ви підтримуєте президента?», навіть коли самі прийшли з кавою та шоколадом від Рошен на центральну площу столиці. Симпатії до правлячої еліти треба проговорювати саме через сумніви та несталість позиції.
Аргументація ар’єргарда діючого уряду закільцьовується навколо базового фундаменту патріотизму, але не вдається до ідеологічних настанов. Фактично, вони не зможуть сформувати ніякої мобілізаційної платформи від подібних волевиявлень з кавою, адже не мають ідеї. Саме тому організатори експериментують з «невимушеним» форматом, де замість плакатів та палких спікерів, вони відокремлюють себе новою формою – імітація публічної дискусії, на якої прихильників можна визначити за іншими атрибутами, а саме: кава та солодощі Рошен. Ніякої символіки, ніяких закликів, лише «картинка». Публіка, що доєдналась до акції, не була завезена автобусами, як це робили попередні державці. Більше того – не «проплачена», але їх не можна визначити за ідеологічними засадами. Громадяни висловили не стільки підтримку президенту, але реакцію на «протестні марші/»майдани»/спроб захоплення Жовтневого палацу», що вже декілька місяців вирують Києвом. Вони щиро обурені, що опозиційна діяльність лише мімікрує під явище «Майдану», повторює випрацювані схеми підбурення громадян, як по лекалам, які суспільство перетравлює вже більше десятиліття. Навіть риторика наших політичних опозиціонерів залишається на доволі «тимошенківському» рівні. Натомість кожну неділю ми стаємо свідками доволі масштабних акцій протесту. Знову ж таки, основою стала не підтримка окремого політика, а обурення сьогоднішнім станом соціального розвитку країни, на поприщі якого вдало можна застосовувати популістичні конструкти. Теоретично, українці знову вдаються до вуличних акцій з аргументацією «проти», а не «за». «Проти» - залишається поки що найбільш дієвою мобілізаційною платформою для українців. «Кава на хрещатику» тільки продовжує актуалізувати потрібність громадянського суспільства у новій політичній Ідеї, адже маневрування серед базових націонал-демократичних закликах не забезпечує відповідний результат, лише проявляє реакцію на чергову кризу.
Петро Порошенко, як гарант суверенітету та державності, вже не може відігравати власний політичний капітал на базовому патріотизмі, адже результативність його діяльності на посту президента не можна визначити вдалою, але саме за допомогою запозичених гасел у націоналістів та бурхливого стану пост-майданного суспільства загалом, він прийшов до влади. Гальмування реформаторських процесів, політичне переслідування опозиціонерів, перманентний перебіг подій в АТО та загальне зниження соціального рівня життя українців передбачувано породжують незадоволення народу у вигляді прото-мітингів під парламентом. Проте, стяг революції ще не був піднятий, не закінчили і останню, а все через відсутність ідеологічної платформи. Наразі, ми потребуємо ідеології, більше за політику.
Автор Олександра Скляр.
