Історія трагічного кохання засновниці і фундаторки Києво-Могилянської академії Галшки Гулевичівни та Христофора Потія зародилася на Волині.
Про це розповідає Орися Вознюк, наукова співробітниця адміністрації ДІКЗ «Стародавній Володимир».
Як багато ми чули про цю жінку, і як мало ми знаємо про її життєвий шлях, адже все, що ми пов’язуємо з її ім’ям – це Києво-Могилянська академія і місто Луцьк. Але Галшка, будучи маленькою дівчинком, бігала вулицями старого Володимира, слухала настанови свого діда – єпископа Феодосія, та була улюбленицею у свого батька Василя Гулевича підстарости володимирського, і саме тут у Володимирі – зустріла свою справжню і єдину любов.
Шляхетний рід Гулевичів, гербу «Новина» - це один із старовинних українських православних магнатських родів Волині початку XVI ст. Походження Гулевичів до останього часу є дискусійним, однак відомо, що рід перебрався на Волинь з Галичини.
Серед Гулевичів було чимало церковних діячів. Високої церковної посади дасяг Федір (чернече ім’я Феодосій) – єпископ Луцький і Острозький, Холмський і Белзький, Володимирський і Берестейський. Єпископ Феодосій мав п’ятеро синів, молодший з яких Василь був підстаростою володимирським, а з 1565 р. – войським володимирським. Володів маєтками в Зутурцях (нині село Локачинського району) та Торчині і Несвічі (Луцького району). Родинною усипальницею Гулевичів впродовж XVI –XVII ст. була церква св. Дмитрія в Луцьку. В сім’ї Василя Гулевича було п’ятеро дітей. Найвідомішою представницею роду Гулевичів була Єлизавета Гулевичівна. На той час її нарікли доволі поширеним ім’ям Єлизавета, на польський маневр ім’я було змінено на Галжбета, але всі її ласкаво називали Галшкою.
Молодою дівчиною вона жила безтурботно в батьківському домі в Затурцях. Була дуже гарною, мала зелені очі, розкішне русяве волосся і до того ж була дуже освіченою, знала латинську, польську, старослов’янську та францюзьку мови. Неважко здогадатися, що на доньку українського шляхтича чекало заможне життя. Про те, не в характері Єлизавети було чекати, як поволі збільшуватимуться її статки. Вона сама прагнула бути вершителькою власної долі.
Ще до зовсім юної Єлизавети засилав сватів Христофор Потій, наймолодший син єпископа Іпатія Потія та Ганни Острожецької. Але батьки не хотіли віддавати за нього свою улюбленицю, хоча дівчині дуже сподобався статний синьоокий красень Христофор. І хоч багато знатних молодих та багатих кавалерів сваталось до Гальжбети – та серце своє вона віддала Адаму Христофору. Їхній щирий та таємний зв'язок переріс у справжнє кохання. Але рідні були непохитними.
Батьки Василь Гулевич та Іпатій Потій, змушені були переступити через власну неприязнь, заради чистого кохання їхніх дітей. Повінчали молодих у 1593 році у Володимирській православній церкві (в якій саме не згадується). Батьки молодих подарували їм величезну суму грошей та маєток Несвіч і Городок. Здається, що щастя усміхнулось молодій парі, та на жаль, не надовго. Оскільки Єлизавета була православною, а Іпатій Потій (після смерті дружини висвятився в монаха) невдовзі став уніатським єпископом і змушував сина Христофора також змінити віру. На фоні релігійних суперечок родинне щастя почало потрохи згасати.
Смерть матері, вмовляння Галшки не міняти віри, погрози батька відректися від нього, позбавити прав спадковості та розлучити з коханою дружиною – все це вплинуло на здоров’я Христофора. Але любов до дружини, витіснила почуття синівської покірності і він не змінив віросповідання. Та його добре серце не витримало такого душевного навантаження. Христофор замикався у собі, мовчав, скоро захворів і помер, залишивши Єлизавету з малою дочкою Катериною на руках.
Родина чоловіка звинувачувала у смерті сина молоду вдову, позивалась до суду, де грозилася забрати доньку, але добилися лише опікунства, а жити донька мала у домі матері до повноліття. Потії відсудили в неї маєток Городок, подарований на весілля. Скоро Єлизавета залишилась без батька Василя Гулевича, який перед смертю заповів їй три села під Києвом і величезну ділянку на Подолі у самому місті.
У цей тяжкий момент до Галшки Гулевичівни посватався вдовець Стефан Лозка – представник одної з найвпливовіших родин Київщини. Так у 1606 р. Єлизавета виходить вдруге заміж за Стефана який на тридцять років був старший за неї. Переїхавши з новим чоловіком до Києва, вона взяла на себе управління величезним майном на Подолі. Скоро у них народився син Михайло.
У липні 1614 р. на Подолі сталася велика пожежа. Багато киян збіглося гасити її. Разом з усіма людьми, відра з водою носила і Галшка Гулевичівна. Значні суми багатії жертвували на відновлення Подолу, найбільше грошей дала Гулевичівна, а також розселила у своєму маєтку 200 бідних сімей. Через рік свій власний маєток вона віддала під школу для дітей. Дім Єлизавети, в якому почала функціювати Київська братська школа, до сьогоднішнього дня знаходиться на території Києво-Могилянської академії. Так Галшка Гулевичівна за допомогою Петра Могили, стала засновницею і фундаторкою Києво-Могилянської академії.
Після смерті чоловіка Стефана Лозки – син Михайло не виправдав очікувань матері. Він жив за рахунок продажів батьківських земель, витрачав час на розваги і бенкети. Був двічі одружений, але дітей у нього не було.
Пізніше Галшка Гулевичівна преїхала до Луцька, жила самотньо у скромній хаті без слуг і родини, адже дочка Катерина жила щасливо зі своїм чоловіком Миколою Млечком. За рік до смерті Єлизавета склала заповіт, де всі свої гроші, залишила братському Луцькому монастирю і Хрестовоздвиженській церкві в якій і була похоронена у 1642 р.
Єлизавета Гулевичівна зробила значний внесок для просвіти звичайного народу, для збереження і примноження культури та освіти. Вона не просто подарувала співвітчизникам своє багатство, а заповіла його на добрі справи - для навчання дітей і виховання в них патріотизму, поваги та любові до рідної історії, віри та мови.
