Як відомо, «курчат по осені рахують». До чергових місцевих виборів залишається все менше часу. І мешканці Володимира-Волинського все частіше задумуються над тим, хто очолюватиме їхнє місто після цієї осені. Адже «команда» діючого мера Петра Саганюка, м’яко кажучи, викликає чимало запитань щодо їх професійності та звичайної людської порядності. Отож, розглянемо «команду Саганюка» у персоналіях.
Почнемо з того, хто донедавна фактично був «правою рукою» Петра Саганюка, поєднуючи посаду секретаря міської ради та заступника міського голови та «проштовхуючи» через міську раду всі потрібні для них рішення. Це Свідерський Олег Миколайович – секретар міської ради, заступник міського голови.
Ряд аналітиків донедавна розцінювали шанси представника ВО «Батьківщина» Олега Свідерського стати наступником Саганюка на посаді мера як чи не найбільш привабливі та вірогідні. Аж до того моменту, поки одна з існуючих владних «схем», схоже, не дала збою. Свідерського банально затримали через те, що він за гроші обіцяв посприяти у наданні дозволу на розташування на території міста малої архітектурної форми без належних на це дозвільних документів. Сума хабара, на якому упіймали Свідерського, – 10 тисяч гривень.
Петро Саганюк, як міг, старався виправдати свого секретаря та заступника. Натякав, що його «підставили», не хотів відсторонювати від виконання обов’язків. У підконтрольних медіа почали з’являтися акцентовані статті на кшталт того, що «хабар – це спосіб «зачистки» конкурентів на виборах»… У мерії переконували, що адвокати швидко все «порішають» і це кримінальне провадження закриють. Це мало в кого викликало подивування, адже Свідерський вірно служить Саганюку вже другу каденцію поспіль. Вигідний політичний партнер, якого шкода втрачати.
Утім, час ішов, а надії на швидке повернення Свідерського в положення по праву руку мера Саганюка танули. 9 серпня 2019 року Олега Миколайовича таки відсторонили від роботи – за рішенням суду. Кримінального провадження проти Свідерського, як того хотіли в мерії, так і не закрили. Більше того, фактично «закрили» його самого, посадивши під цілодобовий домашній арешт. Саме такий запобіжний захід обрав підозрюваному суд.
4 лютого вже цього року з’явилась інформація пресслужби поліції Волині про те, що слідчі детективи ГУ Нацполіції в області за процесуального керівництва військової прокуратури Західного регіону України завершили досудове розслідування в справі щодо злочинної схеми вимагання неправомірної вигоди, організованої заступником голови міської ради. Обвинувальний акт разом із матеріалами досудового слідства скерували до суду.
Мало ймовірно, що з таким «багажем» характерний представник «команди Саганюка» Олег Свідерський може на найближчих виборах взагалі на щось розраховувати. Адже посадовцю оголосили про підозру в скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 (Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою) Кримінального кодексу України. Санкція статті визначає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, із конфіскацією майна.
Наступний фігурант «команди Саганюка» – Матвійчук Ярослав Анатолійович, теперішній перший заступник міського голови.
Мабуть, аби не фігурувати в медіа як «команда старпьорів», Петро Данилович в останні роки дещо омолодив оточення, наблизивши до себе покоління дітей своїх приятелів. Одним із таких і є його нинішній перший заступник Ярослав Матвійчук – номінально нібито представник Блоку Петра Порошенка «Солідарність», котрий до завершення останньої президентської кампанії був дуже зручним і потрібним Саганюку.
Втім, навіть після того, як будь-яка потреба мати при собі представника такого політичного «даху» відпала, позбуватися його «хитрий лис» Петро Данилович не поспішає. Кажуть, навіть пообіцяв йому шанс поборотися за крісло його «намісника». Такий «бонус» нібито був обіцяний у разі, якщо Ярослав Матвійчук «притягне» до міста Володимира-Волинського Зарічанську ОТГ, яка за площею дасть можливість місту розширити межі практично вдвічі.
Саме тому Матвійчук так наполегливо і лобіював питання приєднання Заріччя до Володимира, наголошуючи на всіляких нарадах, комісіях, «круглих столах», громадських обговореннях і медіа-заходах на територіальній, соціальній, освітній, культурній і навіть екологічній спорідненості міста та села Заріччя.
Однак, схоже, його шанси претендувати на «намісника» мера Володимира суттєво зменшилися після того, як Зарічанська ОТГ «збунтувалася» проти можливого примусового приєднання до Володимира. З цього приводу депутати Зарічанської ОТГ і позачергові сесії скликали, і «на розборки» до чиновників Волинської ОДА до Луцька їздили, і навіть стратегічну автомагістраль у напрямку Нововолинська та сусідньої Львівщини перекривали. І, схоже на те, що в Києві зарічанців таки почули. Скидається на те, що вони свій інтерес у вигляді окремої Зарічанської ОТГ таки відстояли…
Звісно, що молодий і недостатньо досвідчений у справах такої управлінської ваги Ярослав Матвійчук навряд чи зміг би здолати спротив цілої ОТГ. Бо навіть якби уряд виніс позитивне для мера Саганюка рішення про таке приєднання, то зламати тотальний спротив цілої громади під силу хіба сильному і бувалому в бувальцях політику, а Матвійчук таким не є. Тож після такого гучного скандалу він навряд чи відважиться вдруге доручити тому ж чиновнику «приборкувати» непокірних.
«Стару гвардію» у команді Петра Даниловича, яка готова звалити на себе «непосильний тягар» управління містом, усе ще представляють такі перевірені часом кадри, як Козичко Олександр Іванович – директор комунального підприємства «Полігон» Володимир-Волинської міської ради.
На місцевих виборах 2015 року Олександр Козичко був кандидатом у депутати до Володимир-Волинської міської ради від партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність». Утім, на виборах зумів «вибороти» собі геть не безбідне життя на «хлібній» посаді, аби не надто перейматися результатами президентської кампанії. Втім, злий жарт із ним може зіграти не стільки приналежність до тепер уже опальної колишньої президентської партії влади, скільки причетність Олександра Козичка до сумнівних тендерних оборудок та невтішні наслідки, з цим пов’язані.
Так, очолюване ним комунальне підприємство під час проведення тендерної закупівлі уклало договір з ТзОВ «Техноторг-Дон», яке було внесене до переліку суб’єктів господарювання, які порушили законодавство про захист економічної конкуренції у вигляді спотворення результатів тендерів. У результаті замовник зобов’язаний був відхилити пропозицію ТзОВ «Техноторг-Дон» та відмінити процедуру закупівлі.
А 12 грудня минулого року у Володимир-Волинському міському суді відбулися засідання у справах про адміністративні правопорушення законодавства в сфері публічних закупівель щодо директора КП «Полігон» Олександра Козичка та бухгалтера цього підприємства. Справа стосується порушення тендерної процедури на будівництві полігону ТПВ, зокрема не було опубліковано у встановлені законом терміни певні тендерні документи. Необхідну документацію посадовці КП «Полігон» опублікували через декілька днів після спливу терміну, а Держаудитслужба виявила правопорушення і склала протокол лише після надання публічності кримінальному провадженню щодо привласнення коштів на будівництві сміттєзвалища.
В суді Олександр Козичко та бухгалтер підприємства Ірина Лещук визнали свою вину та нібито щиро розкаялися. Іменем України суд визнав їх винними у вчиненні правопорушення. Однак, посилаючись на статтю 22 КУпАП, звільнив обох від адміністративної відповідальності, обмежившись усним зауваженням.
Проте відбутися легким переляком, як у цьому випадку, Олександру Козичку вже навряд чи вдасться. Бо наприкінці січня цього року на сайті прокуратури Волинської області з’явилась інформація про те, що за процесуального керівництва прокуратури області слідчі Слідчого управління Головного управління Національної поліції в області повідомили директору одного з комунальних підприємств Володимира-Волинського про підозру у службовому підробленні й розтраті чужого майна в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем.
Йдеться саме про Олександра Івановича, котрий, за інформацією слідства, у процесі виготовлення проектно-кошторисної документації будівництва ІІІ черги полігону твердих відходів у Володимирі-Волинському включив у кошторис не передбачену проектом потребу закупівлі бульдозера за завищеною ціною і затвердив цей кошторис із внесеною до нього завідомо недостовірною інформацією. Згодом, здійснюючи закупівлі для будівництва, директор підприємства таки закупив бульдозер, вартість якого становила 277 тисяч гривень, за ціною понад 1 мільйон 120 тисяч гривень, розтративши в такий спосіб більше, аніж 844 тисяч гривень.
Директору комунального підприємства повідомили про підозру у службовому підробленні та розтраті чужого майна в особливо великих розмірах, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Триває досудове розслідування, результати якого навряд чи будуть для Козичка втішними. До слова, за вчинення таких злочинів Кримінальним кодексом України передбачено покарання аж до 12 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Так видається, що наведені вище сумнівні оборудки Олександра Козичка – лише «вершечок айсберга», бо цей перелік – далеко не повний. За інформацією, яка ще перевіряється та уточнюється, незабаром на поверхню випливуть нові схеми та кримінали за його участю, тож ця публікація «ВолиньUA», швидше всього, матиме продовження.
Не останнє місце в «команді Саганюка» займає колишній член Партії регіонів і перший заступник голови Володимир-Волинської райдержадміністрації часів Віктора Януковича Луцюк Сергій Іванович, котрий нині очолює інше стратегічне для міста підприємство – Володимир-Волинський водоканал.
Власне, такій політично різношерстій палітрі застпників Петра Саганюка навряд чи варто дивуватися, адже Петро Данилович завжди тримав носа за політичним вітром і жив за принципом відомої героїні твору Павла Глазового, примудряючись «ставити свічку» всяким політичним «босам». Янукович, як і свого часу Ющенко, Тимошенко та Порошенко, не був для нього винятком.
Схоже, не стане винятком і Зеленський. Саганюк звично заграє з усіма, хто при владі. Наразі ж він заходить здалека і заграє з тими, з ким усе наполегливіше заграє сама команда ЗЕ-команда, – з колишніми членами Партії регіонів. Або ж такими політичними «флюгерами» та пристосуванцями, як Ігор Гузь, який свого часу слухняно йшов у фарватері «прем’єра всіх віків і поколінь» Арсенія Яцюнюка, а тепер активно прислуговує новим «слугам народу»…
Після очевидного реваншу «ригів» у результаті останніх президентських виборів постать Сергія Луцюка в команді Петра Саганюка виглядає цілком логічною і навіть дуже потрібною. Мабуть, він дуже втішений тим, що вчасно «підібрав» останнього в свою команду. Адже після вигнання із влади «регіоналів» Сергій Іванович якийсь час поневірявся по заробітках в інших областях, шукаючи роботу то на Львівщині, то на Житомирщині. Проте надовго цей кадр ніде не затриумвався. Допоки «з барського плеча» Петра Даниловича не «приплив» до свого рідного, теплого й мокрого, «берега» у вигляді директора водоканалу в місті на Лузі.
Тим часом персонально для Саганюка Сергій Іванович – не просто член його команди. Він ще й – «в дошку своя людина», адже є родичем Петра Даниловича по його дружині. Свояк, так би мовити. А ще – вигідний бізнес-партнер. Адже дружина Луцюка Олена не тільки перебуває в родинних зв’язках із мером, а й працює директором комунального підприємства «Торговий Будинок «Роксолана», який більш відомий володимирянам як міський універмаг. Який, до речі, є власністю міської ради. І, образно кажучи, своєрідною «вотчиною» володимирського «поміщика».
«Команда Саганюка» не була би довершеною, якби в ній не було перевертнів. Адже народна мудрість говорить: хто зрадив один раз, той зрадить і другий. Таку невтішну роль у «команді Саганюка» тепер виконує Коба Сергій Анатолійович – теперішній директор комунального підприємства «Володимир-Волинське підприємство теплових мереж «Володимир-Волиньськтеплокомуненерго».
Звісно, таку стратегічну посаду депутат міської ради Сергій Коба отримав не за «красиві очі», а в обмін на потрібні Петру Саганюку голосування за зручний та вигідний йому міський бюджет та, відповідно, цинічну зраду Кобою своїх однопартійців зі «Свободи», які з таким підходами не були згідні. Після того, як Сергія Кобу погнали з цієї політичної сили за невиконання рішення ХХХVII З'їзду ВО «Свобода» та розпоряджень керівництва партії, він цілковито перейшов під управлінський «перст» міського голови і з його «подачі» був призначений таким собі «ручним» директором теплого в усіх розуміннях міського комунального підприємства.
Сергій Коба, як ніхто інший, знає, що без грошей і жити важко, і на вибори йти непросто. Адже в різні періоди життя йому доводилося по-всякому. Свого часу жив без особливих проблем, отримуючи постійні заробітки на фірмі «ЗК», однак саме через надмірну любов до грошей його звідти й попросили. Певний час довелося «крутитися» самому, кажуть, навіть підробляти на ризикованих оборудках із переміщенням підакцизних товарів через кордон. Проте цей «бізнес», як відомо, дуже непросто ув’язується з митним законодавством.
Після чергового прикордонного «прольоту» (чи то пак, «зальоту») Коба вирішив організувати бізнес із переробки лісоматеріалів. Аби подалі від зайвих володимирських очей, то організував його на сусідній Турійщині. Бізнес, зрозуміло, оформив на дружину. Сподіваючись, що гендель на лісоматеріалах піде успішно, придбали в одного з ківерцівських підприємців – фізичної особи лісовоз.
За інформацією з джерел, що заслуговують на довіру, у ФОП, у якого цей лісовоз свого часу був придбаний, збирали цей лісовоз по запчастинах, які за дольовою участю купувались у карпатських бізнесменів за дешевшою ціною. Коли ж і цей лісовий бізнес у Коби «прогорів», лісовоз став непотрібним і переїхав був назад до Ківерець. Зрештою, були би це суто бізнесові, мало цікаві широкому загалу справи Сергія Коби, як би не одне «але…»
Нещодавно цей же лісовоз знову «виплив на поверхню». І дивним чином «засвітився» на підприємстві «Володимир-Волиньськтеплокомуненерго», яке Коба очолює. Найцікавіше, що його придбання нібито для нагальних потреб цього комунального підприємства здійснювалося за гроші міського бюджету. Після чого ці бюджетні кошти, схоже, спокійно «перекочували» у приватні кишені. І не факт, що осіли тільки в кишенях «бізнес-партнера» Сергія Коби – ФОП Олександр Позняковський. Чи це не чергова корупційна схема та оборудка, в яких уже тотально погрузла «команда Саганюка»?
Тож не виключено, що ще до виборів на Сергія Кобу може чекати такий же кримінальний «довісок» до його й без того не бездоганної репутації, як і в теперішніх соратників по мерській «команді» Олега Свідерського та Олександра Козичка. Адже, якщо правоохоронці «вичислили» і «накрили» незаконне придбання підприємством Козичка бульдозера, то що заважає їм так само перевірити правомірність і оціночну вартість придбаного підприємством Коби лісовоза? Тим більше, що члени однієї «команди» запросто могли ділитися своїм «досвідом» незаконних збагачень і оборудок із перекачування та розпилення бюджетних коштів й «успішно» його один в одного переймати...
Не з’ясованим у цій пікантній історії залишається хіба те, чи справді знає про такі не зовсім чесні та порядні оборудки Сергія Коби його патрон Петро Саганюк? Невже виділених за останні роки з подачі мера і «прикоблених» багатомільйонних (щонайменше – 5 мільйонів) сум для підприємства, яке очолює Сергій Коба, йому вже замало?! Не хочеться вірити, що не зміг втриматися, бідолаха, від спокуси ще й на власному лісовозі заробити. І чи раптом не забув при цьому всьому горезвісну «табличку ділення»?
Напрошується несподіваний висновок. Проаналізувавши таку заплямованість і неспроможність своєї «гвардії», діючий міський голова Володимира-Волинського Петро Данилович Саганюк може прийти до думки, що «найчистіший» з-поміж усіх членів цієї «команди» – саме він.
І, попри «брєжнєвський» застій та відсутність будь-яких серйозних перспектив розвитку для міста Володимира-Волинського, раптом заявити, що ніхто з його «команди» до його рівня ще не доріс. Після чого вкотре наплювати на власні ж запевнення, що в мери він більше не піде, адже подібні обіцянки він щоразу озвучує перед кожними новими виборами, а зі стартом самих виборів про них раптом «забуває»...
З таким хитромудрим «склерозом» престарілий мер Володимира-Волинського цілком може знову запропонувати володимирянам себе «неповторного». Зробить банально просто: знову податься на вибори сам.
Тим часом дедалі більше володимирян всерйоз задаються питанням: а чи може при такій «команді» слухняних виконавців його волі залишатися «чистим» сам «король»? Мало хто вірить, що він – не в курсі усіх викритих і ще не виявлених схем та оборудок. То чи варто володимирянам й надалі довіряти долю славного історичного «княжого міста» цій застійній команді «Брєжнєва місцевого масштабу»?
Дмитро ПОГРЕБНЯК, спеціально для «ВолиньUA»
