image
6 Травня 2022 | 08:21

Першими на наші позиції гонять тих нещасних, кого повиловлювали в "ДНР" і "ЛНР". Автомати у них іржаві, а замість військових квитків – невідомо які довідки

Сьогодні у місті Рубіжне Луганської області відбуваються активні бойові дії. Тут реальне пекло. Ворог наступає і "насипає". Наші захисники дають відсіч. Серед них і батальйон "Свобода", який входить до складу Нацгвардії. Ним керує комбат Петро Кузик, який 2014-го уже брав участь у війні Росії проти України на Донбасі.

- Яка відмінність між цими двома етапами? - запитую його, коли нам вдається вийти на зв'язок.

- У тактиці, системі ведення війни, - розказує. – Коли ми у неї "занурювалися", вважали себе досвідченими ветеранами. А тип війни виявився зовсім іншим. Зараз вона набагато динамічніша та мобільніша. Тактика, яку застосовує ворог, зовсім інакша. У 2014-му на початку певний період був хаос. Потім війна перейшла у позиційну. Нині період хаосу швидко минув. Видно, що окупант робить аналіз із програних боїв під Києвом. Бліц-криг їм не вдався. Тому сьогодні вони застосовують тактику "випаленої землі".

Ми записуємо інтерв’ю у вівторок ввечері, коли відбувається масовий ракетний обстріл України. У мене "фоном" - гучна сирена, у Петра – потужні вибухи.

"ЯКБИ У РОСІЯН НЕ БУЛО АРТИЛЕРІЇ, ЇХ БИ ТУТ РОЗПОТРОШИЛИ, ЯК КУРЕЙ"

- Яка сьогодні ситуація у Рубіжному?

- Штурмують позиції, в яких ми закріпилися. Після того, як їхня піхота знищується, декілька годин починає гатити крупнокаліберна артилерія, далі виїжджають танки, змішують нашу позицію в "кашу", просто стирають вщент будинки, при цьому не рахуючи кількість витраченого боєзапасу. Потім знову йде піхота. Якщо їй не вдається взяти наші позиції, починається усе спочатку. І так по колу. Тобто вони "звільняють" українські міста від будівель та їхніх мешканців. Щоб ви розуміли, із Рубіжного залишилося десятків два-три будинків, причому ушкоджених. Решта – руїни, розвалини, попіл, брухт й будівельне сміття. Просто така "випалена пустеля". Те, що вони робили у Алеппо в Сирії, лишилося непокараним. Тепер, як ми бачимо, ця безкарність перенеслася в Європу.

Тактика росіян – цинічна та маразматична. Мої бійці порахували, що вони за годину випустили в нас 500 снарядів. Якщо відняти час, коли атакує піхота, обстрілюють в середньому 10-12 годин із 24-х. Виходить на добу близько 5 тисяч снарядів тільки на невеликий сектор, який тримає "Свобода"! А ми тут не одні працюємо. Якщо взяти усю лінію розмежування, за день лише на нас витрачають боєкомплект ешелонами. Можете уявити собі, яка щільність вогню, і наскільки затято вони знищують міста, щоб захопити цю територію. Скажу, що нічого у них не виходить. Ми розпитували тих нещасних полонених, які до нас потрапляли, то вони розказували: їм давали серйозний наганяй за те, що не можуть просунутися. Тому вони "луплять" по секторах, метр за метром знищують наші міста. Інколи відбуваються такі зіткнення, коли дистанції зовсім короткі. Бували тут й кумедні випадки…

- Розкажіть!

- Наприклад, гнали піхоту на наші позиції. Почали працювати наші кулеметники. Ті залягли десь в метрах 60-70 від нас. Командир піднімає їх: "Вперед! В атаку!" А вони його у відповідь прямим текстом матюками посилають…

- За російським військовим кораблем?

- Саме так! Слідом за російським військовим кораблем!

- Виходить, вони не хочуть воювати, точніше, помирати на цій війні, якщо так відповідають своїм командирам?

- Дивіться, у них тактика така: першими на наші позиції гонять тих нещасних, кого повиловлювали в цих "ДНР" і "ЛНР". Вони й відповідно вдягнені, й автомати у них іржаві, а замість військових квитків – невідомо які довідки із якоюсь печаткою, датою мобілізації та незрозумілим підписом. За ними йдуть російські найманці. А потім вже спеціальні війська. Але всі вони – низько мотивовані та низько дисципліновані. Сектори ж поділені. Шукають, де слабше, щоб туди протиснутися. Єдине, у чому в них перевага – це артилерія. Якби її не було, їх би тут розпотрошили, як курей. А так на наш один артилерійський постріл їхніх двадцять. Отаке співвідношення.

- Що говорять ті, кого ви берете в полон? Продовжують товкмачити казочку про те, що вони нас визволяють та рятують?

- Є невелика кількість, яких ми називаємо "запаяні" – ті, хто потрапив під московську пропаганду. Їх дуже мало. Насправді, вони вдають із себе нещасних людей. Мовляв, їх піймали та відправили сюди. Якщо росіяни, то кажуть, що "на учения". Ми не просто не віримо. Нам реально огидно з ними спілкуватися! Нас цікавить, де вони стоять, яка у них кількість та яке озброєння. Все! Ми викликаємо СБУ та передаємо їх. Знаєте, ми звільняли Бучу, Ірпінь, Гостомель. Я бачив, що вони там робили з українцями. Тому що б вони зараз не говорили, чим менше у нас знаходяться, тим їм же безпечніше. Через те ми намагаємося, як я сказав, одразу їх передати СБУ. Так, у нас, на жаль, є наказ не знищувати їх, а використовувати як обмінний фонд та джерела інформації. Ми воюємо у складі Нацгвардії і дисципліновано виконуємо накази.

- Ви раніше розказували про те, що в Рубіжному лишилися місцеві, зокрема й ті, хто підтримують Росію та здають позиції наших військових окупантам. Ви з ними спілкувалися? Вони пояснювали, навіщо так вчиняють?

- Зараз така фаза протистояння, коли всім все зрозуміло. Ні у кого не виникає ніяких питань. Мені здається, самі російські солдати прекрасно усвідомлюють: тут немає ніякого фашизму чи утисків через мову, що то все брехня. Вони прийшли сюди вбивати, ґвалтувати, мародерити та отримувати за це гроші. Ми ж розуміємо: це окупант, якого треба знищувати, що б він не говорив. Місцеве населення прокачане пропагандою. От ми зараз намагаємося витіснити ворога із заводу "Зоря", директором якого свого часу був "регіонал" Бойко. Там усюди висять портрети Леніна. Цим "русским миром" загадили людям голови. Гаяти час на те, щоб їх переконувати в протилежному… Знаєте, у мене у підрозділі є втрати – героїчно загинули двоє хлопців, коли відмовилися відійти, вирішивши прикрити своїх. Також втрати у військових, з якими ми тут працюємо. Ще раз кажу, ми побачили, що росіяни робили із українськими містами та селами. Після того навіть говорити нічого не хочеться. Буває, прийде хтось із місцевих, попросить хліба й води. Даєш і швидко відправляєш, щоб він менше бачив та нічого не з’ясовував.

- Так приходять же часто не по хліб, а по інформацію!

- Ми це розуміємо. У воді й хлібі відмовляти не можна - це в українця в крові. Я дивлюся на тих, хто підтримує Росію… Загалом це – нещасні люди, які живуть у вимірі, якого не існує, а реальність до них – несправедлива і недружелюбна. Вони собі мріють про Радянський Союз, якого просто не може бути, тому що це була антилюдська система державотворення. Історією доведено, що вона безперспективна. А вони живуть тим минулим, якимись надіями. Можливо, ще сподіваються на Путіна, який їх ненавидить, зневажає та використовує як "м’ясо". Це люди без майбутнього, без перспектив, які продали свою країну. До речі, дехто зараз починає усвідомлювали, що є одним із тих, хто привів в Україну війну. От хто звідси не виїхав? Здебільшого ті, кому немає куди їхати, на яких ніхто ніде не чекає. Із родичами із контрольованих Україною територій не спілкуються. А російським вони не потрібні. Можливо, в інший час їх було б шкода. Сьогодні ж це – сірі тіні в зруйнованому місті та апокаліптичному "пейзажі". Живуть у підвалах. У коротких інтервалах прибігають по їжу та воду і знову біжать туди мріями про Радянський Союз. Правда, є одна бабуся, яка взагалі не говорить про політику. До неї наші військові заходять, діляться з нею продовольством. Загалом ті, хто просять про допомогу, її отримують.

Ще окремо скажу, що залишилися наші українські мужні пожежники, які, незважаючи ні на що, возять воду, гасять пожежі, допомагають людям. Тут же серйозне виробництво. Є аміак, сірчана кислота, що знаходяться в цистернах. Їх пробивають, вміст виливається, потрапляє у ґрунтові води – це все "шкварчить", "шипить", випаровується. Оце, щоб ви розуміли, у яких умовах ми працюємо і на що перетворив "русский мир" місто Рубіжне.

"ЗАРАЗ МИ СТИКНУЛИСЯ ІЗ НОВІТНІМ НАЦИЗМОМ, ВІД ЯКОГО УКРАЇНА КРОВ’Ю СВОЇХ СИНІВ БОРОНИТЬ ВЕСЬ СВІТ"

- Ви згадали про те, що звільняли від окупантів Київщину – Бучу, Ірпінь та Гостомель. Розкажіть, якими були ці бої.

- Там були інші бої, тому що ми, по-перше, перебували біля Києва, завдяки чому логістика була кращою. Перевагою було те, що вони не мали підтримки. Ми заходили з тилу, з флангу. По-друге, все було динамічніше. Інколи складалося враження, що з’являвся якийсь азарт: витискати їх від будинку до будинку, щоб якнайшвидше викинути з цієї території. В Ірпені постійно рухалися, пересувалися. Мало на що звертали увагу. А вже коли потрапили в Бучу, де вони почали відступати, ми їх наздоганяли. Тоді я побачив закатованих дітей, поруч - зв’язаних та розстріляних батьків. Очевидно, катували у них на очах. Я думав, що мене мало чим можна здивувати... Але по сьогоднішній день не можу усвідомити, ким треба бути, щоб таке робити із цивільним населенням. Я розумію, ти ненавидиш ворога через те, що вбили друга чи брата. Але звичайних людей, які нікому нічого поганого не зробили… за що?! Я довго не спав, багато думав, як таке може бути?! У мене одна відповідь: вони деградували до рівня нацистів, фашистів чи навіть пітекантропів. Бо я не розумію, як людина, яка ходила в школу, в церкву, у якої є мама, тато, сестра чи брат, може так ставитися до людей. Те, що ми побачили, було дуже страшно. Хто на таке здатен?! Зібрали армію маніяків та орків. Це ж не солдати! Солдат – це воїн, у кого є мета, шлях, Кодекс честі. Для нас, наприклад, ця війна – священна, тому що ми боремося за рідну Україну, свободу та очищаємо її від окупанта. А те, що вони роблять… Заради чого?! Це не вкладається в голові! Немає відповіді на питання, що має спонукати людини так переходити межу людяності та цивілізаційних понять. Я і так розумів, із ким ми маємо справу. А тепер ще більше впевнився у тому, що ми зовсім не знаємо "загадочной русской души". Там душі, як такої, немає. Це зазомбовані тварини, які отримують задоволення від того, що витворяють. Кримінальна держава перетворила своїх громадян на урків, злочинців та безпринципних істот. А після того, що бачу у Рубіжному, розумію: Путін настільки ненавидить Україну, що якщо повністю нас не знищить, не житиме. Тому ми тут. Виживання українського народу – наш пріоритет. За це ми і боремося.

Повертаючись до Бучі, от уявіть собі ситуацію, що ніяка інституція (ні "Червоний Хрест", ні ООН чи ще хтось) не може вплинути на цих покидьків. Вони плювати хотіли на усі цивілізаційні рамки та домовленості! Витворяють тут те, що й стадо диких свиней, яким байдуже, чим харчуватися, і що робити…

- Мені здається, вони й диких свиней вже "переплюнули".

- От ви запитували про полонених. Я намагаюся їх якнайшвидше позбутися, тому що розумію: побудуть тут 20-30 хвилин в нашому колективі, не буде кого віддавати. Тому поки надаємо медичну допомогу, приїжджає СБУ й забирає.

- Мене теж вражає ця жорстокість російських "солдат"…

- А що дає їм право це робити? Тільки впевненість, що ми є якимись нижчими істотами. Інакше ж не пояснюється! Свого часу були невігласи, які ділили людей на представників вищої раси і нижчі елементи (нацисти. – О.М.). Вони собі дозволяли щось подібне робити з цивільними. І то, може, й цивілізованіше поводилися, ніж ці покидьки. Зараз ми стикнулися із новітнім нацизмом, від якого Україна кров’ю своїх синів боронить весь світ.

- Якраз на світовій арені росіяни теж продовжують демонструвати свій цинізм та нелюдяність. Коли з’явилися жахливі кадри з Бучі, міністр закордонних справ Лавров та прессекретар Путіна Пєсков сказали, що це постановка. У цього всього взагалі є якась межа?

- Ні, немає. Це надбрехливе, кончене суспільство, яке здеградувало до їхнього нинішнього рівня. Вони знаходяться у стані невігластва. Не можуть осягнути, що чинять страшну кривду. Мені здається, вони реально вірять у ту фейкову історію, яку їм "малюють" з телевізора. Для того, щоб проводити аналіз, ставити під сумнів наративи політиків, потрібно мати якусь базову освіту, дотичність до культури, створеної твоїм народом, читати книжки. А це все там відсутнє! Вони живуть нашими "мікрохвильовками". Оце для них цінність! Розумієте?

- Вас – так. Їх – ні.

- У тому й важкість цієї війни, що ми інші. Я – батько трьох донечок. Я розумію: цей жах потрібно стримувати, де тільки можливо. Тому наші підрозділи Легіону "Свободи" після звільнення Київської області рвонули на Харківщину та в Рубіжне. Їх треба зупиняти всюди, щоб не пускати на українську землю! Тому й недивно, що чіпляємося за кожен будинок, фундамент та камінчик. Ми усвідомлюємо: цю гидоту не можна впускати додому – ні в українських Броварах, ні в українському Рубіжному. Нікуди!

Причому зверніть увагу: найбільше страждають ті міста, які колись мали якусь лояльність до Росії (зараз це змінилося), також були під впливом цієї облудливої пропаганди…

- Я думаю, по них зараз так сильно гатять і намагаються знищити саме тому, що вони більше не лояльні до Росії. Така от помста.

- До речі, так, ваша правда. Харків змінився, Маріуполь, Дніпро. Навіть в селах тут на Луганщині дуже лякаються приходу росіян. Вони реально бояться російської окупації.

"ПУТІН РОЗУМІЄ, ЩО ВЖЕ ПРОГРАВ ЦЮ ВІЙНУ"

- Сьогодні тривають розмови про те, що до 9 травня Путіну потрібна хоч якась умовна перемога, і нею могло б стати захоплення усього Донбасу. Чи відчуваєте ви це на позиціях?

- На позиціях ми відчуваємо шалений тиск. Стає очевидним, що вони намагаються взяти нашу групу військ в оточення – своєрідний "котел". Командування це бачить, розуміє та вживає заходів, щоб цього не відбулося. Але на позиціях відносно проста робота – там треба тактична місцева стратегія.

А щодо Путіна… Очевидно, що він любить сакралізувати певні дати. Але ми применшуємо значення саме цьогорічного 9 травня, яке припадає на сторіччя створення Радянського Союзу. Вважайте, для них відбувається сакралізація в квадраті. Тому Путіну треба щось грандіозне. Я вважаю його хворою, шизоїдною особою, яка забавляється у якісь культи, якій потрібно принести в жертву якомога більше українців. Для нього обмежитися, вийдучи на кордон Луганської та Донецької областей – це не компроміс. Путін розуміє, що вже програв цю війну, тому що український народ показав, хто вони є. Ми викрили їхнє справжнє обличчя, знищили фейк про "один народ", про те, що вони такі ж людяні та цивілізовані, як і ми, що у них взагалі є якісь культурні цінності. Росія - це "зшитий", штучний наратив, який не має під собою історичного підґрунтя. Вкрадено все, починаючи від назви, культури та релігії. Але це інше питання. Мені здається, Путіну потрібно набагато більш грандіозну кров, аніж вийти на якісь кордони чи взяти Рубіжне під 9 травня. Цим це падло не обмежиться. Але ми максимально докладаємо зусиль і робимо вклад у нашу перемогу. Зараз ми знадобилися в Рубіжному. Даруйте за нескромність, хотів би похвалити наших бійців із батальйону "Свобода". Навіть "сусіди" (військові з інших підрозділів. – О.М.) мені говорили: "Ви усіх здивували". Ми ж не професійні військові. Але "валимося" за Україну ідеологічно і натхненно. Хоча тут усі – і ЗСУ, і добровольчі батальйони важко працюють та стараються. Вони всі – герої! Особливо хочу відмітити штурмову бригаду Нацгвардії, яка з першого дня боронить Рубіжне. Росіяни думали і говорили, що візьмуть Україну за декілька днів чи тижнів. А вони більше двох місяців не можуть Рубіжне взяти! Його боронить бригада швидкого реагування Нацгвардії, у лавах якої ми і маємо честь зараз перебувати. Вчимося у них і навчаємо їх – обмінюємося досвідом. Але працюємо злагоджено з усіма. Тут такий стан, розумієте… От залякують артилерією, танками, авіацією та оточенням. Але я не бачу підрозділів, які б думали про шляхи відходу. Усі чекають контрнаступу, коли ми викинемо їх за кордони України.

- Ми теж на це чекаємо і дякуємо вам за роботу. Ви говорите, що Путін не планує обмежуватися лише Донбасом. Тоді чи можна припустити, що повториться спроба взяти столицю?

- Повірте, для Путіна Україна в будь-якому форматі - смертельно небезпечна! Ще Петро І, Троцький, Ленін, Сталін писали про те, що існування незалежної України, де є вільний народ, який не терпить тирана-царя і не хоче ярма на шию, – це смерть для Росії. Чи може їхнє стадо рабів, які люблять царя та готові вбивати за нього (що і роблять), подивитися на українців та інші європейські народи, взяти з них приклад та, зрештою, скинути його? Для них це смертельна небезпека! Адже поки існує путінізм і цей новий російський фашизм та нацизм, для них Україна буде основним ворогом. У той день, коли Росія розпадеться на національні держави, тоді ми заживемо спокійно. До того моменту, на жаль, на нас чекає екзистенційне протистояння. Для мене це очевидні речі. Якщо у 2014 році деякі посіпаки Кремля казали: Україна сама винна, тому що був Майдан, є мовне питання і так далі. Але причин вторгнення в Україну взагалі немає! Росіяни це й самі розуміють. Просто їм потрібно зберігати якийсь дипломатичний баланс бодай на такому рівні. Хоча я думаю, вони перевершили Геббельса та усю ту потворну історію з нацизмом, яку людство намагалося забути. Так от, повторюся: існування незалежної України в тому форматі, в якому ми хочемо, - це смерть для Росії. У нас є два варіанти: вибороти свою незалежність та хороше життя наших дітей або стати такими самими, як росіяни, з опущеними головами, перешіптуватися на кухнях, вживати дешевий алкоголь, дивитися серіали про ментів та ходити 9 травня на паради. Я такого, якщо чесно, для своїх дітей не хочу. І жодному українцю не побажаю!

- Знаєте, років 15 тому в розмові зі мною деякі політики звертали увагу на те, що у 1991-му Україна отримала незалежність "без крові". Зараз ми платимо за неї?

- Ми її виборюємо. Нам провидіння тоді надало шанс. Дійсно, якось легко все вдалося. Але я вірю, що так і мусило бути. Народ має право жити щасливо і обирати свій шлях! Просто те саме провидіння дало нам такого божевільного сусіда, який чомусь вважає, що ми – їхня власність. Тому сьогодні ми виборюємо право на життя. Адже коли приходить бурят із автоматом, каже, що він - "русский, который защищает русский мир" в Україні від якихось міфічних бандерівців, яких він шукає в Ірпені, уявіть собі, що у них твориться в головах! Вони катують і вбивають українців. От від кого вони захищали жителів Ірпеня чи Бучі?! Це ж не ідеологічна війна, а війна на знищення! Українці зараз борються за право жити, а, можливо, й за існування усієї Європи в такому цивілізаційному вимірі. Ще раз кажу: я не можу дати пояснення їхнім діям в Україні. Жодна цивілізована людина, спілкуючись із якимось Чикатилом, не зрозуміє його справжніх мотивів. Ми можемо тримати в акваріумі змію, годувати її і вважати ручною. Але коли ми втратимо пильність, вона все одно вкусить.

Джерело: Цензор.Нет.

Автор: Ольга Москалюк

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Вас також може зацікавити