Світлини Свято-Троїцького кафедрального собору у Луцьку зібрані протягом ХХ століття.
Видання «ВолиньUA» пропонує увазі читачів ознайомитися з історіє величної культувої споруди в Луцьку. Його можна побачити з багатьох віддалених місць нашого міста, а мелодією його дзвонів чутно майже з усіх куточків Луцька.
Історія цього собору дуже цікава й насичена. Сама ж велична споруда була зведена на тому місці, де в давні часи знаходився костел Святого Хреста. Вперше про нього згадується в літописах 1585 року. Цей костел був закладений польським королем Стефаном Баторієм. У 1643 році дружина земського судді Агнешка Пашинська купила землю біля костьолу й вирішила пожертвувати її ордену бернардинців.
Через деякий час, у 1720 році віленський староста Карл Радзивілл побудував на цій землі камінний монастир у формі півкулі. Архітектура монастиря була настільки розкішною й прекрасною, що російський імператор Олександр I часто полюбляв тут зупинятися.
Протягом двох з половиною століть в Луцьку існувала каплиця на бернардинському цвинтарі (в околі теперішньої вулиці Градний узвіз).
Каплицю із зображенням Ісуса, який плаче.
У 1646 році Агнешка Станішевська придбала за 400 злотих для бернардинів ділянку, яка належала до плебанії Святого Якуба (теперішня вулиця Руська в Старівці). Проте купівля відбулася не прямим внеском коштів, а очевидно, через певний перепис боргу луцьких євреїв від Станішевської до костелу Святого Якуба. Згідно договору, луцькі євреї мали сплачувати 10% цієї суми щороку. Проте вже у перший рік вони договору не дотримали.
Священик костелу Якуба Мацей Поплавський, зібравши людей, скоїв наїзд на свої колишні землі біля костелу, які вже належали бернардинам, але не були ще оплачені євреями. В результаті наїзду сталася сутичка, в якій постраждали двоє ченців, а бернардина Капанара було вбито.
Тодішній луцький єпископ Ґембіцький Андрій звільнив Поплавського. А члени луцького конвенту бернардинів подали на Мацея до гродненського суду. Суд виніс вирок, згідно якого Мацей повинен був відшкодувати витрати на похорон ченця Капанара, передати бернардинам певну кількість воску, а також встановити на бернардинському кладовищі стовп чи каплицю із зображенням Ісуса, який плаче.
Так була збудована ця каплиця у XVII столітті, з того часу її малювали багато авторів.
Костел бернардинів в середині ХІХ століття. Зображення з сайту kresy.pl
В першій половині 1870-х років нарешті затвердили бюджет на суму понад 37 тисяч рублів і виділили кредит на перебудову. Остаточні правки в кошторис вносив той же Костянтин Раструханов. У квітні 1876 року почалися роботи.
Звісно з фінансуванням були проблеми, коштів не вистачало. Тому будівництво затягувалось у термінах: врешті-решт, роботи тривали до кінця сімдесятих. Коли всі роботи із перебудови завершили, то 24 вересня 1880 року архієпископ Дмитрій освятив храм на честь святої Трійці.
Новий собор на кольоровій поштовій листівці. Зображення з Національної бібліотеки Польщі
Часи до початку Другої світової війни.
Вигляд з середини двору.
Вхідна частина у Собор.
Вигляд з висоти пташиного польоту, початок ХХ століття.
Вхідна кована брама, яка досі прикрашає вхід на територію собору. Фото Франца Пахляйтера 1915 року
Інтер'єр собору. Зображення з Національної бібліотеки Польщі
Коли Волинь була частиною Польщі, в монастирі розміщувались Волинська воєводська адміністрація та публічна бібліотека, а після Другої світової війни приміщення було передане міліції.
Зображення з книги «Луцьк у старовинній листівці, гравюрі та фотографії» Віктора Літевчука
У 1992 році монастир перейшов до рук неканонічної Української православної церкви. На сьогодні у цьому приміщенні діє Духовна семінарія Української Православної Церкви Київського патріархату й обласна бібліотека.
Початок 90-тих приміщення Собору була пофарбовано в червоний відтінок.
Панорама з вежі у Соборі. Фото "Хроніки Любарта".
Вигляд у середині приміщення. Фото "Хроніки Любарта".
