«Кромберг енд Шуберт» - найбільше підприємство Волинської області за обсягом сплачених податків. Часто його називають прикладом успішної інвестиції з Європи. Але робота цього промислового гіганта не відзначається високими європейськими стандартами. Ні в питанні охорони праці та ставлення до робочої сили. Ні в питанні комунікації зі ЗМІ та прозорості діяльності.
Працівники «Кромберг енд Шуберт» у приватних розмовах часто нарікають на погані умови праці.
Розповідають також про надмірну секретність підприємства, рівень якої нагадує режимний об’єкт. Цікаво, що з заводу просочується мало інформації у медіа. А якщо й вона пробивається крізь строгу цензуру менеджерів з комунікації та роботи із ЗМІ, то доходить у винятково позитивному руслі. Ті ж поодинокі критичні незаангажовані публікації про роботу на підприємстві через певний період часу чомусь зникають з сторінок інтернет-видань. Напевно, в цьому і полягає основне завдання роботи прес-служби «Кромберг енд Шуберт».
Не секрет, що в умовах відсутності інвестицій на Волинь та дефіциту робочих місць з гідною оплатою праці у селах та райцентрах, частина мешканців області шукає роботу на «Кромбергу». Адже вакансії там наявні майже завжди. Хоча плинність робочої сили одна з найбільших на великих підприємствах.
Нещодавно прочитала допис Дениса Могилевського у мережі Фейсбук у спільноті «Теревені про Луцьк». Хлопчина запитував: як влаштуватися на «Кромберг енд Шуберт». І згадала випадок зі свого життя.
Трапилося це минулоріч. В оголошеннях зустріла вакансію «Статист», Обов’язковою умовою там була вказана 3-тя група інвалідності. Вакансія мене зацікавила, адже розмір зарплати вказали у сумі 7 тисяч гривень. А оскільки я мала 3-тю групу, то практично підходила на дану роботу.
Зателефонувала за вказаним номером в оголошені, і мене відразу ж запросили на співбесіду. Діалог був досить коротким: загальні питання про освіту, стан здоров’я, про те чи знаю відмінність шурупа від гайки. Звичайно ж, наголошували на тому, що з дисципліною у них все дуже суворо, і це може вплинути на рівень моєї зарплати. Суть роботи була нескладною, головне пильність та увага. Як мені пояснили, потрібно було вводити дані у таблицю програми Exel. Серйозна робота, як на мене, адже робота з цифрами не пробачає помилок.
І вуаля, мене повели у саме приміщення «Кромбергу» для того, щоб показати майбутнє робоче місце. Масштаби заводу вражали. В уяві я уже малювала свій робочий стіл, невеличкий кабінет, комп’ютер, Все, що необхідне в першу чергу, для такої роботи. Ішли ми величезною територією заводу. Пам’ятаю мої перші враження: в приміщені цеху стояла жахлива спека. Вона поєднувалася з постійним шумом і нецензурними висловами робітників, аж ніяково ставало.
Прийшли на моє майбутнє робоче місце, і мене охопив легкий шок. Воно складалося з невеличкого столика приблизно метр на метр, крісла та комп’ютера. І все це серед оцієї метушні, шуму, нецензурної лексики, задухи та спеки, руху людей, котрі метушаться довкола тебе. Єдине, кого мені було жаль тоді, це дівчинку з ДЦП, яка сиділа за комп’ютером і мило посміхалась.
Тоді та й досі, я не розумію: яким чином людина з інвалідністю може працювати у таких умовах?
Це особливі люди і відповідно для них повинні бути відповідні елементарні умови праці. Тим більше, вводячи у базу даних цифри, ти повинен не зважати на шум, на ненормативну лексику, спеку. А від цього всього – голова обертом.
Мене запрошували на роботу. Але вибір мій був таким: краще залишитися без такої роботи і поберегти своє і так неідеальне здоров’я, аніж погіршити його на цьому «європейському» підприємстві у таких нелюдських умовах. Тому що здоров’я ніякі великі зарплати не замінять.
Єдине, чого я не розумію: чому «Кромберг енд Шуберт» його піар-менеджери називають сучасним європейським підприємством з достойними умовами праці? Чесно кажучи, умови праці для рядових працівників там більше нагадують похмурі реалії епохи становлення капіталізму 19-го століття, ніж високі стандарти 21-го.
Людмила Заєць
