Письменниця народилася у Московській губернії 21 липня 1906 року. Довгий час родина жила у Москві та Петербурзі. У 1918-му почала мешкати у Києві.
За часів УНР батько Олени очолював департамент у міністерстві шляхів. Після поразки Українських Визвольних змагань 1919-го він опинився в еміграції у Чехословаччині. У Києві дівчина залишилася з мамою та молодшим братом. Через три роки вони також перетнули кордон.
У чеському місті Подєбрадах Олена познайомилась зі своїм чоловіком Михайлом Телігою. Спочатку подружжя живе у Варшаві, а 1939-го переїхали до Кракова. Тут Олена вступила в Організацію українських націоналістів.
У жовтні 1941-го Олена Теліга приїздить до Києва. Організовує Спілку українських письменників, співпрацює з редакцією "Українського слова". Видає тижневик літератури і мистецтва "Літаври". Активну проукраїнську діяльність помітили гітлерівці – арештували редакцію "Українського слова". 7 лютого 1942-го почалися арешти. Теліга знала, що ризикує, але тікати з Києва не хотіла. Її забрало гестапо через два дні разом з чоловіком. Михайло назвався письменником, щоб бути разом з дружиною.
У київському ґестапо Олена Теліга перебувала у камері № 34. На стіні вона намалювала тризуб і залишила напис: "Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга".
До чергової річниці з роковин смерті Gazeta.ua підготувала добірку афоризмів письменниці.
Про творчість і національну ідею
"Коли поети пишуть про відвагу, твердість, шляхетність і цими творами шлють на небезпеку інших, то як можуть самі цього не робити? Справжня поезія — це не видумана комбінація, це виплив душі. Як же піду проти своєї поезії?"
"Держави стоять не на династії, а на внутрішній єдності і силі народу"
"Мало зустрічала віршів, які б мені хотілося взяти і ще раз перечитати. Ніби то і все є: вишуканий ритм, оригінальний зміст, але настрою, душі - немає"
"Кожний вистріл всередині нації - найкраща музика для серця ворога. Для нього це більша радістю, ніж власний цільний вистріл. То завжди музика, диригентом якої є він сам"
"Захоплення завжди викликають ті, хто з усміхом стрічає небезпеку. Це тип людей, який своїми ідеями, своїми жертвами ніколи не гнітить оточення. Навпаки – захоплює його і пориває за собою"
Про стосунки чоловіка і жінки
"Найвища місія жінки - дарувати чоловікам свою ніжність, віру в їхню міць і цим підтримувати бойовий дух"
"Братися за спис - не жіноча справа. Коли ж потрібно боротися, то жінка стане поряд із чоловіком і піде з ним до кінця"
Чоловікам подобаються гарні обличчя, стрункі ноги і спортивні фігури. Тяжко, щоб подобалося щось дуже негарне.
"Виховання жінки не здійсниться через жіночі організації, а тільки через високі злети чоловіка"
"Жінка-товариш має мало жіночості. Викликаючи у чоловіків пошану – вона ніколи не викликає любові"
"Жінка у кожній нації є такою, якою її прагне чоловік"
Про любов і дружбу
"Дружба - це старе і сентиментальне слово"
"Любов неможлива без повного довір'я"
"У своєму життю мала багато тепла, ніжності та пошани з боку чоловіків. Тому й не любила товариства жінок - "бабського болота", бо воно вмирало із заздрощів"
"У жіночій дружбі мене відштовхувала заздрість, дріб᾽язковість в нестійкість. Сьогодні найкраща товаришка, а завтра міщанка чи погань"
Любов гарна, коли вона не "каторга єгипетська", не обов'язок, а світле, радісне, вільне щастя
"Брак друзів при купі різних знайомих - болюча річ. Тому я якось знеохотилася до різних вечірок. Там усі до тебе привітні, милі, цікавляться твоєю особою, а потім можна вмерти і ніхто не прийде"
"Любов не для того, щоб ослаблювати. Любов для того, щоб кріпити"
Про життя та смерть
"Одним з неминучих результатів розвитку фемінізму є смерть - фізичне вимирання нації"
"Життя – ні казка, ні жарти. Життя - це боротьба і повинність"
Успіхи належать до життя так само, як невдачі. Але їх треба перемагати
"Життя - це боротьба, а боротьба - це і справжнє життя. Потрібно провести цю боротьбу найбільш блискучо і найбільш радісно"
"Життя є гарне, але яке ж тяжке. Особливо для людей, які не вміють пристосуватися до нього, - для людей абсолютно чесних"
"Не цікаво вмирати на старість від хвороби печінки"
Про дитинство
"Я не була киянка. І не пєтроградка. Я була петербуржанка. Я там виросла, там вчилася, там провела війну, там насичувалася Петром І, Катериною Великою, культурою імперії, главою якої був Олександр Сергійович Пушкін"
Найбільше мене мучила ця російська атмосфера в домі батька: російські знайомі, російська мова, газети інтереси, ну все
"Я бездомна, бо ніколи дому і не мала. Ні мама, ні батько не мали маєтку, дому чи хати. Усе своє життя батько-інженер, їздив по різних кінцях Росії і тягав нас за собою. Лише зрідка літо ми проводили на рідній для батька Харківщині"
"До 13 років я була розбещеним дівчиськом. Мене вмовляли їсти яйця і пити молоко. Коли батько емігрував, мати просила їсти якнайменше. Хліб для нас був мрією. Ми їли лише картоплю і пшоняний куліш. Все це без масла чи сала"
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нацистка, прозвана «Бухенвальдською відьмою», робила абажури із людської шкіри
