На початку грудня у Волинському національному університеті відбулася презентація видання твору Лесі Українки «Лісова пісня» білоруською мовою. І це не перший приклад співпраці українських та білоруських науковців. Незадовго перед цим побачило світ ще одне спільне видання. У рамках українсько-білоруського проєкту «Леся Українка. Луїза Пашкевич» (Волинський національний університет імені Лесі Українки, Посольство України в Білорусі, Щучинський районний виконавчий комітет Гродненської області Білорусі) вийшла книга «Акрыленыя родным словам». Вона присвячена дружбі Лесі Українки та Алоїзи (Луїзи) Пашкевич, яка писала під псевдонімом «Цьотка».
Мав університет свого часу і партнерські стосунки з кількома російськими вишами, як нині має з польськими та литовськими. Проте війна Росії проти України внесла свої корективи. На засіданні вченої ради ВНУ було ухвалено рішення: оскільки російське суспільство мовчазливо спостерігає за подіями в Україні, виникла потреба порвати будь-які зв’язки з північним сусідом. Як повідомив відділ інформаційної політики університету, «у час війни науковці Волинського національного університету імені Лесі Українки вирішили, що наука не може бути поза політикою і долучилися до національного спротиву, санкцій більшості країн проти Росії та Білорусі у науковій площині. Так, на вченій раді розглянули питання про виключення зі складу редакційних колегій періодичних наукових видань Волинського національного університету імені Лесі Українки вчених, які працюють в освітніх і наукових установах Російської Федерації та Республіки Білорусь. Рішення ухвалили одноголосно і беззаперечно. Крім цього, члени вченої ради ухвалили рішення про розривання угод із науковими установами й університетами Росії та Білорусі. Як розповіла проректор з науково-методичної роботи та міжнародних зв’язків Лариса Засєкіна, такі угоди Університет мав із двома білоруськими навчальними закладами й одним російським. «У нас було підписано три угоди з науковими установами й університетами цих двох країн. Йдеться про Брестський державний університет імені Пушкіна, Брестський державний педагогічний університет імені Максима Танка і Тамбовський державний університет. Ці три чинні угоди ми розірвали», – сказала Лариса Володимирівна.
Крім того, представники Університету імені Лесі Українки звернулися до керівництва бази даних SCOPUS із проханням припинити індексування наукових журналів Російської Федерації.
І якщо кажуть, що мова – не головне, то це неправда. Свого часу українську мову вивчали у вишах Бреста. Волинські викладачі їздили туди читати навчальні курси. Згодом україністику у брестських вишах прибрали з навчальних планів взагалі, просто перестали набирати студентів, а старші курси перевели на русистику. Розкішну бібліотеку української літератури скинули десь у підвали. Викладачам української мови не знайшлося більше місця у Білорусі. Хтось із них переїхав у Львів. Хтось у Київ… Українська мова ще жевріє лише в університеті в Мінську. Врешті, таке ж ставлення і до рідної, білоруської, вона ледь виживає на філологічних факультетах, там тотальна російська. Білоруська як спеціальність є в Брестському державному університеті імені Пушкіна, але з великими потугами ледь набирають всього 12 чоловік.
Джерело: газета "День".
