До 8 річниці бойового підрозділу. Розмова з бойовим командиром 4 роти «Січ» полку «Київ»
Максим Волинський «Лютий» - командир 4 роти «Січ» полку «Київ», яка зараз боронить Україну в одній з найгарячіших точок війни – Авдіївці. А ще Максим – один з командирів свободівського Батальйону «Січ», через який у 2014-2015 роках пройшло немало націоналістів і 8 річницю якого відзначаємо 12 червня. Батальйон спеціального призначення «Січ» було створено на базі МВС для боротьби із бандитськими та терористичними угрупуваннями на сході.
Нам пощастило додзвонитися до Максима та поставити кілька запитань. Поки спілкуємося – десь поруч з бійцем прилітають Гради, повідомляють про закинені ворогом фосфорні бомби… «Щось горить? - уточнює командир, - Ні? Ну, то вже добре».
Перший бойовий досвід
«До створення батальйону «Січ», - згадує Максим Лютий, - долучилися і небайдужі, і добровольці. Найбільше сил напевно доклали Олег Ярославович (Тягнибок - ред.) та Руслан Кошулинський. Моя участь полягала в тому, що я записався туди добровольцем. Йшов як простий боєць, без жодних амбіцій – аби лишень якнайшвидше стати на захист своєї держави на лінії фронту.
Чи була «Січ» першим бойовим досвідом? Так, звісно була. А в кого цей бойовий досвід був на 2014-15 рік? Можливо, у когось із тих, хто воював у Афганістані чи Чечні, але молодь, якій заледве виповнилося 30 років, ніякий «інтернаціональний борг» не виконувала. Так, були хлопці, які брали участь у боях в Абхазії, в Грузії, але ті, котрі мого віку – жодного бойового досвіду не мали.
Тому ми здобували свій перший бойовий досвід в Пісках, Авдіївці, Мар'їнці. Пункт постійної дислокації батальйону – це було селище Курахове, яке географічно розташоване перед Мар'їнкою».
Ідейність та дисципліна
«З цікавого можу згадати те, що в батальйоні була достатньо серйозна дисципліна. Якось, пригадую, Андрій Тягнибок - брат Олега Ярославовича – звідкись приїхав і сидить. Я кажу - збирайся і йди облаштовувати блокпост. Попри те, що він Андрій Тягнибок, почувши наказ – встав і пішов махати лопатою. Не було жодного слова про те, що от я народний депутат, брат очільника політичної сили… В батальйоні панували дисципліна, субординація, взаєморозуміння та ідея.
…21 грудня 2015 року наш батальйон в силу різних обставин був реформований в 4-ту роту «Січ» полку «Київ» . Важливо те, що різними гласними і негласними шляхами ми завжди знаходились на передовій – воювали в окопах. І нині, оскільки війна триває, вдалося зберегти та посилити ті найперші наративи батальйону «Січ»… Сьогодні в Авдіївці ми можемо воювати без жодного тиску з боку поліції. Всі розуміють, що ідейно мотивовані бійці - набагато сильніші. Це показав наш свободівець Петро Кузик, який очолив батальйон і разом зі своїми хлопцями героїчно захищає Сіверодонець».
Авдіївка: орки знищують все
«В Авдіївці, де ми зараз – ситуація дуже складна, адже місто планомірно знищують. Тактика така. що українські міста спершу рівняють з землею, потім захоплюють. Взагалі-то Авдіївка усі вісім років війни перебуває на передовій фронту. Але вночі 24 лютого тут відразу зрозуміли, що почалося повномасштабне вторгнення. Сьогодні в Авдіївці орки знищують все - приватні будинки, всі багатоповерхівки, музеї, школи.
Є кілька версій того, чому орки так поводяться. Спершу я, як і багато хто, вважав, що б'ють хаотично, але потім чітко побачив: вдарили по точках інфраструктури життєдіяльності міста. Перша така точка - магазини. Якщо магазин закритий, то ніхто не привезе хліб, не привезе воду. Ідучи сьогодні по місту, я помітив, що майже в кожен магазин відбулося влучання. Отже перестає працювати бізнес, створюється гуманітарна катастрофа, люди стараються виїхати. Гуманітарна катастрофа - проблема української влади.
Створюючи соціальне напруження, ворог виграє. Деяким людям тут вже стає неважливо, хто стріляє і звідки. Їм треба газ, світло, електрику. Спрацьовує комплекс меншовартості, недогромадянина, якому байдуже, хто керує, аби був газ».
Бійців, які пройшли батальйон «Січ», відразу забирали інструкторами
«…В нашій роті «Січ» все ще достатньо багато бійців, які тут воюють з 2014 року. Але не це головне. Головне – що ті, котрі пішли з батальйону, вони все-одно зараз воюють. Практично всі. Хто в десантно-штурмових військах, хто в силах спецоперації, хто в СБУ, хто в сухопутних ЗСУ, в артилерії, танкістами. Тішить, що більшість тих, котрі зі мною служили, потрапили в ССО (сили спецоперацій). Наші хлопці були підготовлені та мотивовані».
Як ми переможемо у війні
«Ми вистоїмо завдяки трьом факторам - зброя, мотивація і сила волі. Я б додав до мотивації ще бажання навчатися. Це основні фактори, але можуть бути додаткові, такі як любов до держави, потреба знищення зрадників і так далі. Ще нюанс. Я завжди вчив своїх бійців - позбудься дурного. Такого, як, наприклад загинути за Україну. Треба навпаки – вбивати за Україну.
Пригадую, у 2014 році з цим наративом прийшли соколята. «Ми готові загинути за Україну». Я їм на то відповів: мені потрібні бійці, які будуть не гинути, а цинічно ліквідовувати українських ворогів. Отакий посил я завжди навчав.
Цинічно ліквідовуй ворогів - тоді Україна буде жити. Не можеш ліквідовувати, тоді просто живи. Займайся бізнесом, економікою, люби сім'ю, дітей. Живи заради України, якщо ти не можеш ліквідовувати ворогів, але не вмирай. Тоді все буде нормально.
Чим це закінчиться? Дякувати Богу, у нас є кілька надійних союзників - Англія, США, Латвія, Литва, Естонія, Польща. Маючи поставки зброї, маючи мотивацію, силу духу, ми, як мінімум, можемо забрати Донбас і назавжди закрити питання ДНР, ЛНР. Якщо включаться такі країни як Німеччина, Франція, Італія, інші, тоді ми зможемо вийти на лінію 24 лютого. Але якщо наші союзники не тільки не спіткнуться, а ще й проявлять твердість духу, то ми відіб'ємо Крим.
…Я часто чую, особливо від націоналістів, що потрібно забрати Кубань, Білгород і ще якісь землі. Але особисто я не готовий забирати землі, де немало людей з психологією рабів.
Є такий Лесь Подерв'янський, який каже, що філософія українця це "від*біться від нас". Було питання в націоналістів, як нам облаштувати Росію, щоб вони в себе жили? Тепер питання: як облаштувати Росію, яка розпадеться? Але мені здається: нічого нам облаштовувати не треба, хай ці нащадки людоїдів поїдають себе самі. Нам потрібно повернути Донбас і Крим. Ми плануємо, а далі вже Бог розпоряджається».
