image
13 Листопада 2018 | 08:54

Максим Морозов: Система, яка загрожує існуванню нації, має бути демонтована

Максим Морозов (псевдо – «Лютий») – командир 4-ої роти «Січ» полку патрульної служби поліції особливого призначення «Київ», - відомий у Ківерцівському районі. Успішний підприємець, менеджер, який після початку російської агресії вирішив стати військовим і захищати Україну. Про мотиви ухвалення такого рішення, а також про власний життєвий досвід і погляди на розвиток країни, Максим розповів у інтервю. - Розкажи трохи про себе. Звідки ти родом? Я народився у селі Сокиричі, недалеко від Ківерець. Спочатку навчався у звичайній сільській школі, потім пішов у Ківерцівську міську школу №4. Вищу освіту здобував у тоді ще Волинському державному університеті на факультеті спорту і фізичного виховання (зараз – Східноєвропейський національний університет). Звідти перевівся у Тернопільський національний економічний університет на спеціальність «фінанси», який закінчив у 2007 році.- Чим займався після закінчення навчання? - Вирішив спробувати себе у сфері бізнесу. Займався підприємницькою діяльністю. Справи йшли непогано. Мав свій магазинчик. Торгував різними товарами. Підприємницька діяльність принесла мені вагомий життєвий досвід. Адже вона організовує, змушує приймати рішення, думати про перспективу. Потім одружився, переїхав у місто Рівне. Там працював менеджером в сегменті «промисловість для промисловості». Це був новий етап. За роки роботи у сфері бізнесу отримав чималий досвід у сфері функціонування реальної економіки.- Як давно ти почав цікавитися громадсько-політичним життям? - Я брав участь у двох революціях: помаранчевій та Революції гідності. На мою думку, у 2004 році теж була революція, хоча і специфічна і дуже мирна. Однак, всі українці тоді прагнули іншого життя, змін на краще. Те, що ці надії зазнали краху – інше питання. Але це не вбило в українців силу духу і боротьби. І у 2013 – 2014 році я, разом з побратимами з Ківерцівської «Свободи», брав участь у Революції гідності, їздив у Київ.- Що привело тебе на Майдан наприкінці 2013 року?- Те саме, що й в 2004 році – прагнення до змін та вболівання за долю України. Можливо, не все можна рубати під корінь, але рух до кращого має бути постійно. Якщо система, яка встановлена в Україні, несе загрозу існуванню нації, її потрібно демонтувати. Янукович і Партія регіонів при владі були системною загрозою для української незалежності. Їхнє перебування при владі загрожувало перетворенням України в колонію Москви.- Як потрапив на Донбас? - На жаль, дехто не може зрозуміти цього і досі, що в нас війна з Росією. Шифрують її під абревіатурами АТО чи ООС. А дехто ще в лютому 2014 року чітко збагнув: Росія розв’язала агресію проти України. Вже взимку 2014 року для багатьох було зрозуміло, що над Україною нависла пряма загроза російського вторгнення. Спочатку більшість не хотіла в це вірити, тішила себе ілюзіями про мир і меморандуми. Роки проросійської отруйної пропаганди не минули даремно. Країна не була готова до швидкої відсічі агресору. В такій ситуації доля України опинилася в руках свідомих громадян. Для себе я прийняв рішення: настав час зі зброєю в руках захищати свою країну від московських окупантів. Зразу почав шукати ідейних однодумців. Пішов у свободівський батальйон «Січ» з самого початку його створення. Потрапив на Схід під час першої ротації батальйону у серпні 2014 року. Спочатку в мене було бажання взагалі йти у лавах перших добровольчих підрозділів, які почали формувати ще у квітні 2014 року. Але саме цього місяця в мене народилася донька. Я не міг відразу залишити дружину.- Чи мав ти військовий досвід перед тим як потрапив на Схід?- Я назвав би це більше спортивним досвідом. Бо давно займався спортом, тимчасово перебував у лавах Державної служби охорони і брав участь у змаганнях. Одного разу навіть зайняв друге місце серед учасників підрозділу цивільної охорони Державної служби охорони на Всеукраїнських змаганнях. А наступного року здобув третє місце на загальних змаганнях Державної служби охорони. Звісно, це певний досвід. Але назвати його військовим я не можу.- Що можеш сказати про службу в батальйоні «Січ»? - Батальйон «Січ», створений «Свободою», унікальний тим, що величезна кількість його бійців були ідейно мотивовані. Ця внутрішня мотивованість не потребувала якихось зовнішніх чинників. Вона згуртовувала батальйон. Це робила нас дуже сильною і серйозною військовою силою, з якою були змушені рахуватися. Відзначу, що з початку створення батальйону «Свобода» повністю взяла на себе його фінансування та забезпечення всім необхідним. Зараз батальйон зменшено до роти. Вона підпорядковується поліції особливого призначення. Перші добровольчі підрозділи підпорядковували МВС. Добровольчих підрозділів у ЗСУ не було.Спочатку я був взводним. Потім – тимчасово виконуючим обов’язки і виконуючим обов’язки командира роти і нарешті очолив її. Навколо мене сформувалася група людей, які пройшли бойовий шлях від початку створення батальйону. І зараз ми продовжуємо служити Україні. Ми – ідейні люди, націоналісти. Якщо ми поставили якусь мету, то йдемо до неї. В мене є побратим з Рівного, який сказав: поки Крим не повернемо, я нікуди не піду.- На яких ділянках фронту доводилося воювати? - Перший бойовий досвід отримали у Пісках поблизу Донецького аеропорту. Перші наші бійці зайшли туди в грудні 2014 року. Але особисто я не воював на території аеропорту, а був у Пісках. Наш батальйон дуже рвався в аеропорт, однак нам заборонили туди заходити. Після Пісків брав участь у визволенні Мар’їнки у 2015 році. Тоді ми зачистили населений пункт від «сепарів». Потім була Авдіївка, яку ми повністю звільнили до травня 2015 року. Раніше це місто було поділене між українськими військовими та окупантами. Лінія фронту, по суті, прорізала місто і проходила через залізничну колію. Зараз сепаратисти вибиті з міста. Але зіткнення тривають.- Яка ситуація на фронті зараз?- Українські сили поступово звільняють свою землю. Йде повзучий наступ. Він звісно дуже повільний. Кожен метр української землі дається дорогою ціною. Також сформовані оборонні лінії. Тепер російські бойовики не зможуть так просто піти у наступ і прорвати її, як це було у 2014 році.- Тобто, певні зміни є? - Зміни є. Вони відбуваються силами ініціативних людей. Попри певний спротив, українська армія діє. і не лише пасивно обороняється. Вона крок за кроком визволяє українську землю. А роблять це ініціативні командири, солдати, які іноді жертвують своїм життям, але йдуть вперед і витісняють ворога. Одна з позицій у нас названа на честь командира розвідки 72-ої бригади з позивним «Орел», який загинув. Світ належить ініціативним людям. Перемогу здобувають ті, хто готовий до боротьби. Змін потрібно прагнути постійно. І не лише на словах, а на ділі. І в першу чергу треба почати з себе. Критично подивитися: що я зробив для України.- Перебуваючи на Сході, не забуваєш про малу батьківщину? - Мої батьки живуть у Сокиричах, брат і сестра – у Ківерцях. Я дуже часто буваю у них, коли не перебуваю на фронті. Ківерці для мене – рідне містечко. Шкода тільки, що маючи великий потенціал, воно його не використовує.- Чому, на твою думку, так відбувається? - Люди, які йдуть у владу, не зовсім розуміють, що таке влада. Яка це відповідальність і що потрібно робити, щоб принести максимальну користь громаді. До прикладу, зараз активно проходить децентралізація, створюються об’єднанні територіальні громади. Але не всі, хто прагне очолити ОТГ чи стати депутатом, усвідомлюють, що робити потім. Адже ефективність ОТГ, її розвиток залежить від якісного менеджменту.- Що потрібно для того, аби сучасна громада була успішною? Успішне ОТГ можна порівняти з успішним підприємством, де кожен на своєму місці. Де зрозумілий вектор розвитку, стратегічні цілі. Де вміють залучати кошти на проекти, які приносять користь громаді, а не просто проїдати кошти бюджету. Для того, щоб ОТГ була заможна, її потрібно грамотно рекламувати, приваблювати інвестора, створити умови для розвитку бізнесу. Ми живемо у ринковому світі конкуренції. І настав вже час ОТГ більше покладатися на власні сили і розум, а не чекати допомоги від держави. Тим більше, це стосується доволі крупних ОТГ, таких як Ківерцівська міська громада.Я не розумію людей, які балотуються на виборах не для того, щоб змінити життя людей на краще, а для того, аби потішити своє самолюбство. Мовляв, хочу бути депутатом, бо це престижно. Підрозділ «Січ» успішний не тому, що має хорошу назву. Він успішний тому, що об’єднує людей, які щиро хочуть робити його таким. Потрібно відкинути корисливі цілі чи внутрішні комплекси і відверто сказати: що я можу запропонувати громаді? Чи буду я корисний на посаді голови ОТГ або маючи депутатський мандат? Спілкувався Петро Герасименко

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Вас також може зацікавити