Столітня Олена Ковальчук була медсестрою в лавах Української повстанської армії. Жінка таки дочекалася Незалежності України. Усі випробовування вона пережила завдяки любові до рідної України, за яку вона боролася у часи своєї молодості.
Про це пише Район.Історія.
Дитинство
Пані Олена народилася 5 травня 1923 року у Володимирі. Її мати Надія Пацалович закінчила Київський політехнічний інститут, працювала на заводі у Києві. Там же познайомилася та одружилася з Іллею Степновим. У сім'ї народилося три доньки.
У Володимирі Ілля Степнов, який був інженером-електриком за освітою, працював над електрифікацією Успенського собору. Цікавився політикою. Разом з Нонною – донькою священика з Василівської церкви Даміана Герштанського, Надія Степнова організувала школу у селі Острівок, де навчала дітей читати та писати.
З 1 по 4 клас пані Олена навчалася в початковій школі в Острівку, де вчителювала Ядвіга Курткєвіч. Вчителька жила у кімнаті при школі. Від 5 до 7 класу дівчина вчилася у польській школі у Володимирі, яку закінчила на відмінно. Школа знаходилася у садку біля нинішньої гімназії імені Олександра Цинкаловського.
Читайте також: В похованні найбільше вразила блакитна стрічка, або Як хлопчик з Володимира став дослідником Олександром
У школі багато уваги надавалося музичному вихованню, вивчалася нотна грамота. Жінка розповідає, що в польській школі до неї, українки, ставилися добре, прихильно, бо бачили її здібності і наполегливість у навчанні. Бувши дитиною вона виступала в міському костелі Якима і Ганни.
В її пам'яті назавжди закарбувався момент. Вона декламувала вірш «11 листопада» присвячений дню незалежності Польщі й за це отримала від польського чиновника 1 злотий.
Від своїх батьків пані Олена перейняла любов до навчання, самовдосконалення, тому вчилася добре, знала багато поезій, вміло їх декламувала, що й робить дотепер.
Ще в молодості була знайома з Ніною Річинською – дружиною відомого лікаря і громадського діяча Арсена Річинського.
У 1930-х Ніна Річинська очолювала міську організацію Союзу Українок, а пані Олена була активною учасницею цієї організації. Збори союзянок відбувалися в Домі Осаднічим (по вулиці Ковельській), а згодом у будинку пана Савича – за Миколаївською церквою.
Друга Світова війна
У 1939 році Олена Ковальчук вступила до Володимир-Волинського педагогічного училища, але навчанню перешкодила Друга Світова війна. Під час війни вона працювала заступником начальника залізничного вокзалу, Вільно володіла українською, польською, російською мовами та азбукою Морзе.
Вона навіть приймала і відправляла поїзди. У червні 1941 року начальник вокзалу сказав їй супроводжувати поїзд з Володимира, у якому вивозили документи державних установ міста та устаткування. Поїзд мав прямувати до Ковеля і далі на схід, але пані Олена попросила начальника, щоб піти додому і переодягнутися.
Інтуїція підказала їй, щоб не треба повертатися до потягу. Згодом цей поїзд був ущент розгромила нацистська авіація, тож жінка дивом урятувалася.
У той час родина жила у селі Острівок. Олена працювала на макаронній фабриці, також носила їжу в'язням концтабору «Норд-офлаг-365». Молодій дівчині навіть доводилося переховуватися в болоті, щоб врятуватися вивезення на примусові роботи, які на той час здійснювали нацистські окупанти. Її сестра працювала на таких роботах кілька років.
Діяльність в УПА
Одного дня у двері їх оселі постукав чоловік, на прізвище Свідерський, який був пов'язаний з повстанським рухом:
«Ми забираємо Вашу доньку Олену, бо вона освічена і розумна. Така молодь потрібна Україні».
Хоча батьки боялися за доньку, але їх заспокоїли, що вона буде в надійному місці. Діяльність УПА була дуже законспірованою: Олена отримала псевдо Леся. Виконувала певні доручення. Одного разу лікар побачив, що вона вміло зробила перев'язки пораненому повстанцю і запросив її працювати медсестрою.
Одного дня їй довелося рятувати сильно пораненого бійця, якому вона зупинила кровотечу, ним виявився Петро Мартинюк, який став головою міської організації вояків УПА. До кінця своїх днів він був вдячний рятівниці.
Олена Ковальчук розповідає, що серед членів УПА були не тільки українці, але й поляки, росіяни та євреї. Здебільшого, євреї працювали лікарями та кравцями. Проте серед членів організації були й зрадники.
У 1944 році Олена вийшла заміж за Василя Ковальчука й у шлюбі з чоловіком виховали синів Мирослава і Леоніда і доньок Ніну і Зою.
Вже під кінець війни багато її колег з повстанського руху разом зі своїми архівними армійськими документами емігрували за кордон – до Німеччини, Великої Британії та Канади. Їй теж пропонували виїхати, але жінка залишилася на рідній українській землі, у милому серцю Володимирі.
У повоєнний час Олена Ковальчук потрапила на допит до Комітету державної безпеки. З'ясувалося, на неї донесли батьки її ув'язненої подруги. Проте за відсутністю доказів слідчий закрив її справу.
Пані Олена брала активну участь у діяльності міської філії вояків ОУН-УПА та відбудові Собору Різдва Христового. Вона нагороджена багатьма державними та церковними нагородами. Має восьмеро внуків та дванадцять правнуків.
