image
19 Грудня 2018 | 12:51

Межа розриву кривавих кремлівських пут ще далеко, - політолог

Грудень 2018 року ознаменувався епохальною подією. Створення української помічної церкви увійде в історію, хоч це і не прирівняєш до здобуття державної незалежності в 1991 році. Тим не менш, це один з головних факторів розриву нездорового зв’язку колишньою метрополією – Кремлем.

Поділився своїми думками український  політолог Олександр Солонько у блозі для ВолиньUA.

Тему проведення Собору української церкви та обрання її предстоятеля прогнозовано негативно коментують в Росії. Відзначився і головний "ліберальний опозиціонер/антикорупціонер" Олексій Навальний. Він обурюється втратою впливу російської православної церкви в Україні та звинувачує президента Путіна у цьому. Навальний заявив, що Путін - ворог "рускава міра". Тобто, російський "ліберал" відверто обурюється поразками російської агресивної ідеологічної експансії в Україні.

Це ще одне свідчення того, що при будь-якій владі у Кремлі, російська верхівка ніколи другом України не буде. Нас чекає наступ на наші національні інтереси при будь-якій владі. Авторитарній, "ліберальній" тощо. Україна - це головна проблема змістовного наповнення російської державності. Саме наше існування - це поразка Кремля.

Тим не менш, правлячий клас в Україні за чотири роки війни продемонстрував неготовність рвати зв’язки з агресором. В тому числі та особливо, ідеологічні зв’язки.

Коли мине ейфорія після створення Помісної церкви, Україні потрібно продовжувати досягати межі розриву стосунків з Кремлем. Це питання самозбереження та нормального розвитку. Усунення впливу тягаря окупаційного минулого та сьогоднішнього прямого впливу РФ на Україну є одним із факторів збереження державності.

Тому Україна окрім захисту від військової, економічної та інформаційної експансії, має цілеспрямовано припиняти будь-які взаємозв'язки з Кремлем. Або звести до їх до такого мінімуму, який взагалі можливий в сьогоднішніх реаліях.

Тут є кілька основних напрямків:

Право, міжнародні договори.

Всі договори з РФ мають бути розірвані. Вони шкодять інтересам нашої держави. Яскравий приклад - договір про дружбу з РФ, за який українська влада чотири роки чіплялася не зважаючи на війну. Лише тепер спромоглися від нього відмовитися і то перетворили це на виборчу технологію.

В різноманітних договорах закладені умови, які передбачають "врахування думки партнера" під час вирішення питань участі в міжнародних структурах, наприклад. Такі речі неприпустимі.

Ідеологічний зміст, інформаційний простір, освіта.

Україні потрібно максимально витіснити зі свого публічного простору всі ідеологічні стереотипи з радянського минулого та сучасної російської пропаганди. Їхнє існування тут шкодить нам, адже саме завдяки цьому Кремль намагається створити для України імідж вторинності, території, яка є придатком РФ, неповноцінної, не здатної на власний проект.

Україна має формувати власну ідентичність, опиратися на власні позитивні приклади, брати приклад з власних уроків, шанувати своїх справжніх захисників тощо.

Російську пропаганду треба викорінювати, проросійські діячі не можуть провадити тут діяльність.

Українська мова повинна отримати максимальний рівень захисту у всіх сферах життя. Російська пропаганда не повинна ретранслюватися в Україні.

Вся історична наука повинна бути спрямована на максимально швидке та якісне наповнення української державності власним ідеологічним змістом. Декомунізація має перерости в повноцінну деокупацію та дерусифікацію. Пережитки імперського минулого потрібно витіснити зі свідомості співгромадян, в тому числі, через освіту. Чергове покоління українців повинне опиратися на повністю самостійну українську державну ідеологію вільну від всього російського.

Економіка.

Україні потрібно цілеспрямовано диверсифікувати ринки збуту та сприяти розвитку власного товаровиробника. Чим швидше залежність від ринку РФ знизиться до мінімуму (бажано до нуля), тим краще для держави.

Зрозуміло, що зробити складніше, ніж сказати. Це ресурси, опір на місцях, неготовність влади відмовитися від короткострокової вигоди. Проте, працювати над цим потрібно.

Гаряча фаза наступу на українську державність почалася саме з економічної атаки влітку 2013 року. Українська економіка та інфраструктура досі не позбулася залежності від російської. Цей радянський спадок вже потрібно було поховати, створивши нову систему взаємозв'язків.

Громадянство, пересування, міграційна політика.

Потрібно запровадити повноцінний візовий режим з РФ. Має бути запроваджено сувору відповідальність за подвійне громадянство. Мова іде й про кримінал, і позбавлення права обіймати посади, обирати, бути обраним.

Україна не повинна брати на себе соціальну відповідальність за окуповані території, що перебувають під контролем РФ.

Крім того, рішучу відповідь потрібно дати на штучну зміну етнічного складу населення на територіях, окупованих Кремлем.

***

Вище зазначене - це лиш короткий перелік та в купі з військовим протистоянням, а також іншими заходами, мають сприяти максимальній диференціації з Москвою. Україна має позбутися ярлика вторинності, який на нас чіпляють в Кремлі. Це стосується всіх сфер життя. Лише так ми зможемо сподіватися в майбутньому на повноцінний розвиток держави, незалежність та безпеку наших громадян, яких ніхто не прийде "визволяти".

Межа розриву кривавих кремлівських пут ще далеко. Тому розслаблятися ще зарано.

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Вас також може зацікавити