Кандидат на посаду міського голови Луцька від ВО «Свобода» Микола Федік – неординарна особистість. Він самостійно пройшов шлях від студента луцького університету до депутата міської ради. Було непросто. Однак працелюбність, вольовий характер та цілеспрямованість дозволили здолати різні перешкоди. А закладені ще у дитинстві цінності стали запорукою успіху. У цьому інтерв’ю ми прагнули показати Миколу Федіка не як досвідченого політика, а як людину з власними рисами характеру, інтересами та захопленнями.
- Миколо Миколайовичу, де пройшло ваше дитинство?
- Родом я з села Піщане Камінь-Каширського району. Там народився і виріс. Там ходив до школи. Мої перші роки життя пройшли у мальовничих місцях Волинського Полісся. Дитинство було тісно пов’язане з природою. Ходив по гриби та ягоди у ліс. Після школи постійно допомагав батькам по господарству, які привчили мене до праці з ранніх років.
– Пригадуєте якісь цікаві моменти з тих часів?
– Я любив розбирати все, що лежало неправильно. Від годинника до телевізора та холодильника. Як тільки батьки йшли з дому, в мене в руках з’являлася викрутка. Бо мені було дуже цікаво, що знаходиться всередині і як воно побудовано. Вже у 10 класі я сам відремонтував телевізор. І годинники «Монтана» теж ремонтував. Навіть тепер я люблю знайти якусь стару річ та відремонтувати її.
- Коли Луцьк став частиною вашого життя?
- У 2004 році. Тоді я поступив у Волинський національний університет імені Лесі Українки на юридичний факультет. Спочатку жив на вулиці Огієнка. Але у перший рік навчання в мене не було можливості познайомитися з Луцьком. Рівень знань у сільській школі зовсім не такий, як у міській. Тому перший курс я фактично прожив у бібліотеці. Потрібно було багато навчатися, щоб заповнити прогалини у знаннях. Але поступово ставало легше. Вже з другого курсу я почав більше уваги приділяти знайомству з Луцьком. У Луцький замок потрапив також лише на другому році навчання. Пригадую у нас був предмет «Історія вчень про державу та право». Я любив гуляти вулицями та парками міста і міркувати про те як має бути побудована державна влада.
- Важко було адаптуватися до життя у місті?
- Спочатку було нелегко. Для людини, яка раніше мешкала у селі, Луцьк був великим містом. Проте час адаптації минув швидко. Ми знайшли спільну мову з містом, і воно стало для мене справді рідним. Я жодного разу не заблукав у Луцьку.
- Яким було ваше перше місце робити?
- Знайти офіційну роботу під час навчання непросто, тому доводилося шукати інші варіанти. У ті часи діяла така організація як молодіжний центр працевлаштування. Через неї студенти знаходили різні підзаробітки. Я теж пройшов через це. Починав з розвантажування вагонів з продуктами. Потім була робота з реставрації старих меблів з Європи, на якій працював майже рік.
– Коли ви вперше зацікавилися політикою?
– Інтерес до політики з’явився ще у школі. Пригадую, коли радився з батьками, куди краще поступити, то вирішив йти на юриста. Хоча тоді я ще не знав, що більшість політиків у нас навчається на історичному факультеті. Я думав, що оскільки політики працюють в різних радах, отже вони ухвалюють корисні для громади рішення. Розробляють програми, приймають закони. А хто, як не юрист, краще розбирається у тонкощах законодавства? Я розглядав цю професію як один з інструментів, щоб змінити країну.
- Чому обрали саме «Свободу»?
- Ідеологія націоналізму мене цікавила ще з дитинства, як тільки я заглибився у вивчення української історії. Переконаний, що усі, хто б детально вивчав українську історію, стали би націоналістами. Ще в роки Помаранчевої революції дізнався про ВО «Свобода». З того часу ця політична сила не випадала з мого поля зору. Я постійно спостерігав за її діяльністю. І на третьому курсі університету вступив до її лав. Переконаний, що це – єдина ідеологічна дисциплінована сила на сучасній політичній карті України.
– Чим займаєтесь у вільний від політики та роботи час?
– Вільного часу обмаль. Політика і робота забирають його левову частину. Коли ж знаходжу вільний час, намагаюся проводити його з родиною, з сім’єю. Виховую доньку. Вона у мене дуже допитлива.
- Які три людини найбільше змінили ваше життя?
- Мій вчитель, хресний Василь Омелянович. Від нього я вперше дізнався про УПА, Степана Бандеру і Романа Шухевича, про національно-визвольну боротьбу українців. Тоді почав формуватися мій світогляд як націоналіста, патріота.
Мій однокурсник, кум Олександр Ярошук. Від нього у 2004 році під час помаранчевої революції я вперше почув про таку політичну силу як ВО «Свобода» та Олега Тягнибока. У той час я вже цікавився політикою та різними партіями. Але мені було важко визначитися, з якою політичною силою пов’язати своє майбутнє. На жаль, Олександра Ярошука з нами вже немає.
Моя дружина Юлія. Ми познайомилися у перехідний період мого життя. Коли я обирав свій життєвий шлях, шукав себе, визначався, куди рухатися далі. Думаю, усі проходять такий етап. Вона тоді підтримала мене. Вдячний їй за розуміння, чуйність та доброту.
- Якщо б ви могли мандрувати у часі, куди б ви відправились?
- У період розквіту античної цивілізації Стародавньої Греції та Риму. Хотів би побувати в Александрійському мусейоні, поспілкуватися з видатними філософами та науковцями тієї доби. Адже це був час, коли закладався фундамент майбутньої західної цивілізації.
– Які хобі маєте?
– Я – людина творча. Люблю малювати, особливо фентезі. Вигадувати нових персонажів і втілювати власну уяву на папері – це в мене ще зі шкільних років. Іноді займаюся цим і зараз. До речі, розробив логотип історико-культурного комплексу «Вовчак. Волинська Січ». Полюбляю не лише малювати, а й втілювати свою фантазію у пластиліні. Мрію, коли матиму декілька вільних днів, аби щось виліпити з нього власними руками. Як робив це у дитинстві.
– Розкажіть, яку останню книгу ви прочитали?
– «Чому нації занепадають? Походження влади, багатства і бідності». Автори книги - економіст, професор Гарвардського університету, Дарон Аджемоґлу, і політолог, професор Чиказького університету, Джеймс Робінсон, вирішили з'ясувати: чому одні країни багаті, а інші - бідні. Що лежить в основі багатства та успішності? І чому багатьом країнам ніяк не вдається вибратися з порочного кола корупції, бідності та занепаду?
В контексті українських реалій, книга є хорошим посібником, яка дає відповіді на чимало питань. Не шкодую, що витратив свій час на її прочитання. Друзі, читайте книги і менше дивіться олігархічні маніпулятивні телеканали. Це один з ефективних способів збагатити свої знання та навчитися мислити критично.
- Що цінуєте у людях?
- Надійність, уміння дотримуватися обіцянок, старанність та самодисципліну. І в той же час – здатність бути неординарними та мислити широко.
- У вас багато друзів?
- Багато. Я людина щира, відкрита і товариська. Люблю поспілкуватися. Поділитися думками. Думаю, це притягує.
- Яку рису свого характеру ви хотіли б змінити?
- Хотів би стати емоційно врівноваженішим і холоднокровнішим. Краще опанувати мистецтво емоційної стійкості. Кожну роботу я звик сприймати надто близько та емоційно. А враховуючи напружений ритм роботи і життя, це час від часу має свій вплив на поведінку і дуже виснажує психологічно.
- Що допомагає вам долати перешкоди і досягти поставлених цілей?
- У першу чергу – надійний тил. А надійний тил – це сім’я, де тебе завжди підтримають і дадуть енергії, щоб піднятися та йти далі. Це також команда однодумців та найближчі друзі, з якими можна долати труднощі і перемагати. Впертість та самоконтроль теж корисні для досягнення поставлених цілей. Як і чітке бачення кінцевого результату. Системна послідовна робота і віра у те, що робиш, здатні перемагати навіть найскладніші обставини.
Спілкувався Петро Герасименко
