21 липня відбудуться дострокові вибори до Верховної Ради України. 9 червня націоналісти ухвалили рішення про похід на вибори до парламенту єдиною колоною. Очолить список лідер “Свободи” Олег Тягнибок. Також до першої п’ятірки увійшли очільник Національного Корпусу Андрій Білецький, командир Української Добровольчої Армії Дмитро Ярош, голова Правого Сектора Андрій Тарасенко та віце-спікер Верховної Ради України VII скликання Руслан Кошулинський. Голова Луцької міської організації ВО «Свобода» Микола Федік затверджений єдиним кандидатом від націоналістичних сил по мажоритарному округу з центром у місті Луцьк.
- Чому праві сили прийняли рішення про спільний похід у Верховну Раду?
- Україна стоїть перед величезними викликами. Мова йде про те, чи буде збережена наша держава. Загроза реваншу проросійських сил і повернення України у «рускій мір» стрімко зростає. Усвідомлюючи відповідальність за долю нації та колосальні ризики, які стоять перед державою, українські націоналісти об’єдналися під прапором «Свободи» і йдуть до парламенту єдиним списком. Твердо переконаний: тільки націоналісти можуть стати щитом, який зупинить реванш промосковської нечисті. Ми маємо повернути українцям почуття гідності й гордості. Ми маємо забрати те, що належить нам по праву і перемогти, а не капітулювати.
- Чим загрожує відсутність націоналістів у Верховній Раді?
- У 2010 році націоналістів у парламенті не було. Після перемоги Януковича на виборах президента нардепи швидко стали тушками. Сформувалася прорегіональна більшість. Через парламент провели Харківські угоди і закон про мови Ківалова-Колєсніченка. Тодішня опозиція продемонструвала свою повну безпорадність. Лише поява «Свободи» у стінах Верховної Ради у 2012 році змогла зупинити оскаженілих від безкарності регіоналів. Якби націоналістів у парламенті не було, боюся, що Янукович і Партія регіонів змогли б утриматися при владі. І завершити свої чорні плани по здачі України Кремлю.
Не секрет, що серед українських політиків є чимало тих, хто готовий приповзти до Москви на колінах. Для них український суверенітет нічого не значить. Вони готові хоч завтра здати його і стати колонією Росії. Якщо у парламенті не буде націоналістів, то хто зупинить проросійські сили у Верховній Раді? Хто зможе протистояти Медведчуку, який тепер буде народним депутатом? Хто захистить українську мову, курс на НАТО та Захід? Хто не дозволить капітулювати перед агресором? Крім «Свободи» я не бачу інших варіантів.
- Як ви думаєте, відкат назад і повернення України у сферу впливу Росії дійсно можливі?
- Безперечно. Не треба бути великим експертом, аби помітити очевидні речі, які відбуваються останнім часом. Колишні «регіонали» підняли голову і відверто заявляють про бажання отримати владу. Портнов повернувся в Україну. Вже ведуться розмови про скасування люстрації та декомунізації. 21 червня нардепи з «Опозиційного блоку» подали до Конституційного Суду подання щодо скасування закону про українську мову. Де гарантія, що суд не підтримає їх позиції? Тим більше, що багато хто з оточення Зеленського висловлює думку, що українську мову захищати і розвивати не потрібно.
- Ви впевнені, що українське суспільство усвідомлює ті загрози, які стоять перед державою сьогодні?
- Чесно, мене дивує легковажне ставлення частини народу до виборів, які відбудуться 21 липня. Вибори – це не жарти. Це визначення долі і майбутнього країни, за які несе відповідальність кожний. Результатом цих виборів може стати формування неукраїнської коаліції у парламенті. Виникне вбивча для України суміш з проросійських депутатів на чолі з Медведчуком-Бойком та популістів різних мастей. Якщо таких «слуг народу» у парламенті буде більшість, а протидії їм не буде, нас чекають темні часи. Росію вже й так повернули до ПАРЄ. І це повний провал нової влади Зеленського. Якщо оберемо парламент, в якому переважає малоросійський світогляд, то з Росії знімуть санкції, і ми опинимося сам на сам з агресором.
- У команді Зеленського закидають пробні ідеї провести референдум щодо переговорів з Росією про мир на Донбасі, а Кучма каже про заборону українським солдатам відкривати вогонь у відповідь. Як це розуміти?
- Це можна розуміти або як прояв повного непрофесіоналізму нової влади або як готовність до здачі українських інтересів. Вони висловлюють такі тези. Вивчають реакцію суспільства. Такі ідеї взагалі не мають лунати. Якщо в Україні ризикнуть провести схожий референдум, це матиме фатальні наслідки для суверенітету. Мир потрібний. Ми також за мир на Донбасі. Але за мир на українських умовах. За мир, який не є капітуляцією перед ворогом. Може в когось є палке бажання утримувати за українські гроші російських окупантів на Донбасі, відновлювати їм інфраструктуру, амністувати вбивць наших солдат? Хтось горить бажанням отримати у парламенті народних депутатів з ДНР і ЛНР? Невже незрозуміло, що Росія хоче нам підсунути підконтрольний Донбас для того, щоб розвалити Україну і повернути її у своє ярмо?
- Чому ж частина суспільства піддається на такі небезпечні маніпуляції?
- А хто у нас формує інформаційну політику? Держава від цього самоусунулася ще з часу проголошення незалежності. Через це ми втратили Крим і Донбас. Але до влади так і не дійшло, що перемога над ворогом спочатку формується у суспільній свідомості. Українську свідомість після 2014 року продовжували отруювати московською пропагандою за повної бездіяльності минулої влади. Кому належать українські телеканали, з яких черпає інформацію про події більшість населення? Олігархам. На кого орієнтується частина олігархів? На Росію. Один лише Медведчук прямо чи опосередковано володіє вже трьома телеканалами. Недавно його друг купив ЗІК. Те, що відбувається з інформаційним простором в Україні – типова диверсія проти основ державності. Спроба через маніпуляцію суспільною думкою повернути нашу країну назад у Москву. Якщо ми хочемо бути успішні і перемагати, то спочатку треба почистити свій інформаційний простір.
- Як вважаєте, що потрібно для забезпечення ефективної роботи нардепа від Луцька?
- В першу чергу варто налагодити якісну комунікацію між нардепом, обраним по Луцьку, міської владою та обласною владою. Бо вона вже багато років відсутня. Потім визначити стратегічні цілі і спільно досягати мети. Нардеп має лобіювати інтереси луцької громади у Києві і знати, що йому є на кого спиратися. Сьогодні у Луцьку особлива ситуація: місто не має мера. Це створює додаткові труднощі і явно не сприяє розвитку обласного центру Волині. Якщо ми хочемо принести користь місту і лучанам, треба відставити у бік амбіції, політичні симпатії чи антипатії та працювати разом.
Спілкувався Петро Герасименко
