У селі Покровському біля Нікополя на дні Каховського водосховища, яке втрачає воду після підриву росіянами Каховської дамби, виявили рештки старовинної козацької церкви.
Як повідомило видання Nikopolnews, Покровську Січову церкву, про яку писав Олександр Довженко та малював Тарас Шевченко, вода приховувала від людей 70 років, - пише УП. Життя.
Зараз місцеві жителі діляться в соцмережах фото та відео знахідок на обмілілому дні водосховища.
Крім залишків старої церкви, місцеві виявили поруч з нею кладовище. Також знаходять людські рештки часів Другої світової війни.
Директорка музею села Покровське Лариса Садовська розповіла, що місцеві жителі знали, що рештки церкви збереглися у воді. Наприкінці 20 століття тут наймали водолазів, які виявили фундамент кам'яної споруди.
У 1734-1775 роках на місці Покровського існувала Нова Січ (або Підпільненська Січ). Вона виникла після повернення Війська Запорозького низового під російський протекторат внаслідок підписання Лубенського договору. Січ розташовувалася на півострові, що з трьох боків омивала притока Дніпра – річка Підпільна.
На території головного укріплення – Коша - знаходились будинки кошового отамана та старшини, військова канцелярія, скарбниця, будинки духовенства, а також Січова церква Покрови Божої Матері. Відомо, що оздоблення для храму створював видатний різьбяр XVIII століття, приятель кошового Калнишевського і генерального писаря Запорозької Січі Івана Глоби, Сисой Шалматов.
У часи руйнування Запорозької Січі в 1775 році Покровську Січову церкву пограбували офіцери, солдати й донські козаки. Як йдеться в одному з рапортів до Славянської духовної консисторії, з Покровської церкви забрали "сосуды, чаши все, царские врата серебрянье, евангелии, потиры, дискосы, звезды, копии, кресты, наместные иконы с окладами й со всех других образов оклади серебрянне, блюда для благословення хлебов, подсвещники, кадильницы, лампади й все серебряное до останка, почему церковь без божьего служения остается".
У 1794 році Катеринославський митрополит Гаврило наказав закрити Покровську Січову церкву. Восени 1798 року тут збудували нову кам'яну церкву, куди місцеві передали те, що вдалося врятувати під час грабунку військовими.
У 1843 році Покровське відвідував Тарас Шевченко. Про це свідчать спогади його сучасників, і створені ним тут малюнки: серед них і зображення церкви Покрови. Місцеві жителі показували Шевченкові руїни колишньої Січі та оповідали події із запорозької історії.
Історики твердять, що малюнок місцевої церкви Шевченко планував вмістити в альбомі "Живописная Украйна", який сподівався видати у 1845 році. Він повідомляв: "в 1845 году вьйдут картины следующие: 1) Види: Чигирин, Субботов, Батурин. Покровская церковь…"
Кам’яна церква у Покровському існувала до 1954 року, коли була затоплена водами Каховського водосховища. Перед тим як затопити церкву, радянська влада вивезла звідти більшість реліквій. Те, що місцевим мешканцям вдалося зберегти, зараз знаходиться у Покровському музеї. Це ключ від січової церкви, мінеї розп'яття, кухоль запорізьких козаків, козацькі люльки, рештки шаблі тощо.
Про затоплення села Покровське та кам'яної церкви писав Олександр Довженко у 1954 році:
"…Останній спогад про церкву. Мені шістдесят років. З п’ятнадцяти років не вірю в Бога і відтоді не був у церкві. Але в селі Покровському я пошкодував, що Бога немає. Мені страшенно захотілося, щоб він з’явився хоча б на п’ять хвилин і, побачивши зруйновану негідниками пам’ятку давньої архітектури, споруджену на честь його Божої матері, покарав лютою смертю темних і підлих юд, що вчинили цю мерзенну справу. Прощавай, Покровське. Віри в неіснуючого Бога в тебе не поменшало. Зменшилося краси".
