Про це інформує «ВолиньUA».
Трагічним для мешканців села Запілля став березень 1944 року. 18 березня на село напали бійці Армії Крайової. Замордували 77 запільчан та ще 5 українців із сусіднього села.
Ще 30 років тому про трагедію села ніхто не згадував, проте залишилися очевидці тих подій і нащадки вбитих. У 2014 році на зборах громади вирішили увіковічнити пам'ять загиблих односельчан.
Читайте також: Термін «Волинська трагедія» є штучний і не відповідає історичній правді, – науковці
Щоправда, за словами місцевого активіста Павла Климовича, тоді розійшлись у питанні місцезнаходження пам’ятника. Одні хотіли на тому місці, де власне й убивали українців, а інші хотіли встановити його біля церкви. В підсумку пам’ятний знак у вигляді хреста встановили біля Будинку культури.
– Ви самі розумієте, що не місце такому пам’ятнику біля Будинку культури. Влада змінилась – і я взяв ініціативу в свої руки. Ми зібралися грошима, я ходив у кожну хату – і кожен давав, скільки міг. Ми побудували пам’ятник, але щоб нікого не образити, не написали на ньому, що вбивства чинили вояки з 27-ї дивізії Армії Крайової, а написали «польські націоналісти», – розповідає Павло Климович.
Загалом напис звучить так:
«Пам'ять односельчанам загиблим, замордованим, спаленим живцем 18 березня 1944 року польськими націоналістами».
А далі написано, кого і як саме вбили. Наприклад, Біль Іван – відрубана голова.
Пам’ятник мали відкривати у квітні 2018 року, але за тиждень до відкриття прийшли з адміністрації – і давай говорити людям, що вони – ледве не вороги. Все сфотографували та сказали, що пам’ятник має бути зареєстрованим.
У селі все ж хотіли відкрити пам’ятник «по-тихому», але втрутилися спецслужби – і офіційне відкриття заборонили.
– І це при тому, що ми не задіяли жодної копійки бюджетних грошей, а пам’ятник встановили за пожертви. Зрештою, ми його встановили на приватній території, – каже чоловік.
Тим часом обласна комісія з увічнення пам’яті у своєму протоколі радить вилучити з тексту напису слова «польські націоналісти», «відрубана голова».
– Добре, що я знаю про ці події, бо мені батьки розказали. Дещо розказав своїм дітям, але вже мої внуки можуть цього й не знати. Просто побачать, що стоїть якийсь пам’ятник, та й усе. Але, якщо там буде написано про «польських націоналістів» та «відрубану голову» – звернуть увагу. Та хто ж ми такі? Ми є українці – чи ні? – перепитує пан Павло.
Чоловік додає, що поляки дозволили собі відкрити в Торуні пам’ятник, де на вила нанизана дитина, яку нібито закололи українці. То як виходить: їм це можна, а українцям про ці криваві події треба мовчати?!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Учасники круглого столу «Волинь-43» ухвалили резолюцію з вимогами до української влади дієвіше відстоювати національні інтереси
