Пан Дмитро на псевдо «Отче» служить на посаді головного сержанта взводу безпілотних авіаційних комплексів мотопіхотного батальйону 100 омбр.
Про це пишуть у омбр, інформує ВолиньUA.
На захист України чоловік став щойно дізнавшись про повномасштабне вторгнення:
– Коли прийшов час визначатися з позивним – з’ясувалося, що підходящі мені «Вікінг» та «Ірландець» вже «зайняті» побратимами. І хтось – з огляду на мій басистий голос та бороду – запропонував псевдо «Отче», – усміхаючись розповідає боєць.
До речі, на початок «повномасштабки» чоловік вже мав бойовий досвід. Адже в 2014-2015 роках брав участь в АТО:
– Моя битва за Торецьк почалася ще 2015 року, коли я служив у складі 1 батальйону територіальної оборони «Волинь». Ми тоді прикривали Нью-Йорк, – розповідає Дмитро, – Торецьк був для нас цивільним містом, куди ми могли приїхати після бойових і відпочити. Якраз була така само пора – весна – все цвіло. Місто було квітучим, місто було цілим…
З початку березня 2023 року «Отче» знову на сході України: Битва за Бахмут, Куп’янський напрямок, Серебрянський ліс, Покровський напрямок, і ось уже десятий місяць – Битва за Торецьк…
«Отче» вже добре затямив: куди б не прийшов «р***кій дух» – там починає панувати морок:
– Наш ворог – це як гангрена Землі. Всюди, куди ступає його нога – настає руїна. Там не зеленіють дерева. Там немає дитячого сміху, – ділиться спостереженнями досвідчений боєць, – Але все обвішено, як зараз у Бахмуті, банерами «Поздравляєм с 9 Мая!». У них «Побєда»…
На рідній Волині на Дмитра чекає родина: кохана дружина Яна, мама Любов Андріївна, вітчим В’ячеслав Іванович, а ще – невгамовний пес-хаскі на ім’я Буран.
До речі, найбільшим захопленням Дмитра та Яни у цивільному житті були подорожі:
– Скажімо, 2021-го, перед самісінькою «повномасштабкою», ми встигли побувати на Мадейрі (португальські острови в Атлантичному океані), на Кіпрі, в Македонії, – розповідає «Отче», – І, звісно, чудові місця нашої України: середньовічна наскельна фортеця Тустань у Карпатах, Бакота на півдні Хмельниччини тощо. Насправді, для подорожей головне мати бажання. Ось субота-неділя. Дивимося – є якийсь замок у Ріненський області. Сіли в машину – поїхали. Або натрапили на заголовок у газеті: «В Локачинському районі Волині є місця, де відбувалися битви Першої світової». І ми вже їдемо туди!
А ще Дмитро неабияк встиг полюбити Донеччину, яку вже добряче вивчив за роки війни:
– Нам однозначно варто боротися за нашу Донеччину! Я зрозумів це ще 2014 року… Це український край, це українські люди! Це наші поля, наші гори, наші яри, наші балки! Зрештою, тут бігають наші – українські – зайці та фазани! – із захватом розповідає «Отче». – Білокузьминівські гори, Клебан-Бик, Білогорівка, Серебрянський ліс, Святогірськ… Ми будемо боротися за кожен сантиметр цієї прекрасної української землі!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: В МВС повідомили деталі нічної атаки рф по Україні
