Не встигаю слідкувати за онлайн-срачами, а тим паче брати в них участь. Та й ніколи цього не любив. Але дискусію про брак «русофобії» vs «перебір і знелюднення» вважаю важливою.
Так нині цікаво спостерігати шал емоцій неофітів, які нарешті усвідомили чим є Росія і росіяни і зненавиділи все російське. Хоча чи не більшість до цього були прихильниками і частиною постколоніального (хоча для них звично домашнього) рускава міра. І які тепер на будь-який прояв істинного обличчя Росії реагують істерикою емоцій так і колись в безаргументованій істериці емоцій шалено накидалися на наші холодні, спокійні, залізні аргументи про суть Москви, глибокий шовінізм росіян, неминучість війни.
Проте емоції це слабкий ґрунт. Пісок в пустелі. Лише світогляд здатен зберегти і психоемоційний стан і правильне розуміння процесів. А для світогляду треба історичну памʼять.
«Я ненавиджу їх і прийматиму безоглядно боротьбою не через внутрішній психологічний, моральний чи фізичний дискомфорт, а за спалений Київ 1189 року, за окупацію, Голодомор, репресії, агресивне знелюднення-русифікацію, за вбитих дідів і ненароджених дітей».
Ось чому ми їх ненавидимо і заставимо заплатити за все. Тому нині є не брак емоцій, а брак світогляду, волі і дій. І не брак русофобії як ненависті, а брак націоналізму як любові і досі залишається «головною причиною нещасть нашої нації». Ми вбиваємо ворогів не з насолоди, а з необхідності захистити своє. Ми воюємо за Україну як простір Свободи, не для того щоб завоювати Росію і підкорені нею народи, а щоб знищити імперію і дати шанс на свободу всім. В боротьбі з двоголовою куркою, що уявила себе драконом ми дійсно не маємо стати новими драконами, тому ворогів тре безжально знищувати без зайвих емоцій.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Приклад Тараса Чорновола красномовно демонструє, що регіоналів вчорашніх не буває
Як писали класики «не треба зайвих слів. Хай буде лише діло. Роби його спокійно і суворо; не плутай душу і горіння тіла, зламай свій біль - вгамуй раптовий порив». Істерично неофістична частина суспільства, що якось враз трохи отверезіла і своє колишнє рабство і колаборацію прикриває гучними пафосними емоціями, мусить або отримати органічний світогляд, або й далі залишеться істеричним і історичним перекотиполем, Іванаминепомнящими родства, покрутами з глибоко травмованою психікою.
Забагато шуму, емоцій, зайвих рухів веде всього лиш до ентропії. А нам потрібна максимальна зібраність та стратегічність в грі надовгу. Проте більшою проблемою є ті, хто синдром раба і жертви намагаються втримати і укорінити, хто за власним рабством шукає знелюднення в інших. Кому комфортно серед манкуртів, хто може дозволити собі нейтральність та обʼєктивність.
Цих вже нічим не вилікуєш… Але все ж хотілося б щоб за дискусію неофітів і манкуртів ми не втрачали справжнього змісту і світогляду… Тому формуйте світогляд. Готуйтеся до супермарафону. Бігти ще довго і далеко. Все життя. А світогляд потрібен як карта, дороговказ , щоб не загубитися на цій дорозі до мети… І ненависть має бути. І помста. Як незворотнє покарання історії…
Юрій Сиротюк, боєць 5-го окремого штурмового полку, заступник голови ВО "Свобода"