Лучанка, яка рік тому втратила руку у польській пральні, разом з чоловіком живе за кордоном. У місті Познань Альона Романенко проходить реабілітацію та вчить польську мову, чоловік працює на будівництві. Жінка судиться з власником пральні, де сталась надзвичайна ситуація.
Про це повідомляє "Перший".
Наприкінці листопада 2017 року жінка влаштувалась на роботу у пральню в невеликому містечку Любоні, що поблизу Познані. Серед її обов’язків було контролювати, щоб постільна білизна потрапляла в машину для сушіння і прасування, не зав’язуючись у вузли. Як запевняє Альона, інструктаж їй ніхто не проводив. Натомість вказівки роздавали старші працівники.
Нещасний випадок трапився 15 грудня, коли жінка попрацювала лише 21 день. З простирадл утворився вузол. Українка спробувала дістати його з машини, але її ліву руку швидко затягнуло всередину прасувальні. Машину вчасно не вимкнули, тож кінцівку намотало на механізм. До того ж всередині було 190 градусів тепла.
«Я весь час була при свідомості, поки рятувальники 50 хвилин намагались витягнути руку. Біль був страшний. А власник пральні ще й не дозоляв розрізати машину. Медики тільки кололи мені знеболююче», - пригадує Альона Романенко.
Після нещасного випадку жінці зробили операцію і ампутували знищену високою температурою кінцівку. Потім вона перенесла ще дві операції з пересадки шкіри. Минуло майже півтора року, втім жінка досі відчуває біль у руці.
«Фантомні болі такі страшні, що я часто по півночі не можу спати. І ліки ніякі не допомагають – це ж в голові», - розповідає жінка.
Нелегко дається їй і реабілітація, яка триває вже сім місяців: "Після цих занять мені вже нічого не хочеться. І ще невідомо, коли вони закінчаться. Частина руки, яка залишилась, ніяк не хоче рухатись нормально».
Реабілітація потрібна, щоб лучанка в майбутньому змогла носити протез і керувати ним. Попередньо він може коштувати біля 300 тисяч злотих, але коли до нього дійде справа, поки невідомо. Наразі жінка вчиться робити прості побутові речі однією рукою. Зокрема, вона вже може застібати одяг.
У майбутньому Альона Романенко хоче повернутися до роботи. Хоч фізично робити усього не зможе, але, наприклад, в кол-центрі працювати змогла б. Або бути польсько-українським перекладачем, адже вона вивчає польську мову.
За лікування та реабілітацію подружжя не платить. Позаяк жінка працювала офіційно, усе покрила страховка. Також допомогли кошти, які збирали небайдужі в Польщі та Україні. За ці гроші пара змогла платити за квартиру, поки обоє не могли працювати.
Суд над власником пральні досі триває. Його можуть позбавити волі на кілька років за недотримання техніки безпеки.
До слова, він ні разу не подзвонив і не цікавився станом жінки. Натомість намовляв свідків казати, що вона пройшла інструктаж і з їхнього боку помилок не було.
Подружжя сподівається, що суд стягне з бізнесмена гроші на їхню користь. Також вони досі чекають на допомогу від української влади чи благодійних фондів. В інший спосіб, кажуть, грошей на протез не знайдуть.
«Ми звертались до всіх п’яти українських консульств і ніхто не відповів. Нас же і по всіх каналах показували, але допомогли тільки прості люди», - каже чоловік Альони Андрій Романенко.
«Так, нас туди ніхто не відправляв. Але ж ми не від хорошого життя поїхали. Максимум, що я отримував в Україні, працюючи на будівництві, це 8-10 тисяч гривень, з яких 4,5 йшло на квартиру», - додає він.
«Не знаю, як життя складеться. Але так, як та влада ставиться до людей, то не хочеться сюди їхати. Як тут взагалі жити – за пенсію 1000 гривень?» - каже Альона Романенко.
