Не кажіть «мені шкода», «одужуй», не пропонуйте гроші. Як правильно поводитись, коли ми зустрічаємо військовослужбовця чи військовослужбовицю з інвалідністю? Що казати заборонено, а що дозволено?
Про це пише Громадське з посиланням на директорку Superhumans Center Ольгою Руднєвою.
Як не можна комунікувати з людьми з інвалідністю
Людина з інвалідністю не стовідсотково отримала інвалідність внаслідок війни — це могло трапитися у цивільному житті. Відповідно, не треба ставитися до усіх чоловіків і жінок з інвалідністю як до людей, які пройшли війну.
Не треба жаліти таких людей, підходити й казати, що вам шкода, що це сталося.
Не варто пропонувати гроші. Дуже часто люди з інвалідністю, навіть наші герої, які отримали поранення на війні, кажуть, що до них підходять на вулиці й пропонують їм гроші. Це проти їхнього розуміння гідності.
Не треба ставитися до інвалідності як до кари Божої. І не треба розпитувати людину, що саме з нею сталося і як. Це дуже дратує. Якщо вона захоче розповісти, внаслідок чого отримала інвалідність або поранення, то сама про це почне розповідати.
Не варто казати дуже загальні фрази, які ні про що не говорять. Найсмішніше слово — це «одужуй». Особливо для людей в кріслах колісних, які, напевно, ніколи не зможуть ходити. Або для тих, хто втратив кінцівку, адже вона не відростає. Такі люди не вважають себе хворими — це перманентний стан, хронічна історія. Тобто про одужання не можемо говорити.
Це базові табу. Ми маємо розуміти, що люди з інвалідністю — такі самі люди, як інші. Їх буде ставати все більше. Ми будемо країною, де буде багато людей з інвалідністю. Наше завдання — забезпечити цим людям безбар’єрне пересування містом і комфортне перебування поряд з тими людьми, які не мають інвалідності.
Але хочу нагадати, що інвалідність – це питання часу. Якщо ми будемо жити довго, то рано чи пізно матимемо проблеми із зором, слухом, суглобами, нам, можливо, буде важко ходити.
Людина, яка отримала перелом, теж тимчасово є людиною з інвалідністю. Відповідно, ми всі в той чи інший період часу можемо стати людьми з інвалідністю. Але це ніяк не характеризує нас саме як людей. Це не впливає на наш ментальний стан, розум чи почуття гумору.
Тобто ми маємо ставитися до людей з інвалідністю так само, як ми ставимося до людей без інвалідності, не нав’язувати свою допомогу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Мешканці Нововолинська вкотре здали кров для порятунку життів
