Непопулярно про причини масового дезертирства (СЗЧ за новоязом)
Як головний сержант відокремленого підрозділу (пройшов до цього щабля по всіх солдатських сходинках) щодня подаю доповідь про стан підрозділу і бачу загальну інформацію по бригаді. Зазначу по бригаді штурмовій. Яка жодного разу не відводилася, не ротувалася.І як штурмова за замовчуванням ніколи не сидить в глухій обороні.
Отож, у графі СЗЧ бачу переважно нулики. Або неповернення з лікування чи відпустки. Поодинокі випадки. Загальна цифра по війську трохи інша.
І причина як на мене дизертирства лежить не у війську. Не лише у війську. Вона ззовні. Вона проявилася спершу у поширенні толерування дизертирства. Найяскравішим публічним прикладом була гнєзділовщина. І її кампанія адвокації. А зараз вже не йдеться не те, що про осуд. Формується атмосфера масового суспільного заохочення. Заохочення бути дизертиром…А оскільки армія народна, то і починає діяти в руслі суспільної тенденції.
Крайній приклад. З відпустки не повернувся хороший солдат. Прийшов до нас з навчального центру у відрядження і побачивши правила і дух колективу перевівся, - до нас. Але тепер не повернувся з відпустки. Хлопець достатньо молодий. Неодружений. Батьки слізно вговорили не повертатися. Якщо раніше суспільство своєю вірою гнало армію вперед. Вірячи в неможливе. І армія робила поза межами можливого. То зараз військо на думку значної і галасливішої частини суспільство - це як максимум місце до невдах. А відтак, є тисячу причин чому у військо не варто йти і чому з нього треба «ставати на лижі».
Отож в масовій свідомості вихолощене розуміння війни як екзистенційної, Священної, з тисячолітнім ворогом. Бо ж не за владу бʼються українці на майданах і на війні, а за своє фізичне виживання, за свою Честь, щоб помститися за кривди попередніх поколінь і захистити майбутнє нації. А нині Порушено моральний імператив.
Адже очевидно, що дезертирство в умовах війни є злочином і гріхом. Його заохочення, толерування, виправдання - це шлях до поразки. Культура свинопасів, яка витісняє лицарський кодекс козаків - це шлях до національної катастрофи.
Повернути скрижалі суспільного договору - це головне завдання. А терміни служби, рівень оплати, гідне створення - це як на мене причини другого порядку, важливі, але не вирішальні… А так Відвічний ворог схоже підібрав ключики до реалізації своєї стратегії. І на полі бою, а найголовніше в тилу. Добряче розбивши голову лобовими мʼясними штурмами, ворог знайшов тактику, яка працює. Довго, з втратами, але на жаль ефективно. Просочування. Розсіювання. Проникання. Разом з максимальним утрудненням логістики потрохи зʼїдає наші позиції і відгризає українську землю.
Зрештою - це не нова тактика. Так століттями діяла орда. Яка переважно уникала прямого зіткнення, розпорошувалася в тилу малими групами, грабувала, вбивала і наносила максимальну шкоду. Ординське колаборантство в крові московитів. Їхня тактика вбивча для піхотинців, але виграшна для путіна.
Але ще гірший процес ентропії запущений всередину суспільства. Посіяння зневіри, хаосу, втрати віри у Перемогу, що веде до зниження волі до боротьбі. Найбільшим успіхом ворога є підрив мобілізації суспільства у всіх її проявах. Не лише гроші - це кров війни. Люди, які поповнюють військо - це найважливіша свіжа кров. без неї перспективи щодня погіршуватимуться. У цій ситуації ворогу здається що він намітив шлях до стратегічної поразки. Але успіх цього шляху чи його провал залежить лише від нас. Від нашої здатності не піддаватися ентропії. Від нашої Віри. Волі. І Боротьби. Від памʼяті про те, що у війнах з Москвою, гинуть тисячі, в окупації гинутимуть мільйони.
Тому не хочете воювати самі, то хоча б не заохочуйте боягузтво в інших…
Бо дуже не хочеться щоб були як у пісня часів визвольних змагань 1917-1921 років: «ой на горі та й женці жнуть, Під горою дизертири пруть…»
Юрій Сиротюк «Мамай», директор недержавного аналітичного центру «Українські студії стратегічних досліджень», молодший сержант 5 окремої Київської штурмової бригади ЗСУ, заступник голови ВО "Свобода"
Читайте також: Юрій Сиротюк: Таємна війна росії в Європі
