image
1 Вересня 2022 | 13:06

Олексій Кайда: Важливо розуміти, що відступати нам нікуди. Ми бачили Бучу, Ірпінь, ми знаємо, що відбувалось на Чернігівщині та Сумщині…

Народний депутат України сьомого скликання від ВО «Свобода» Олексій Кайда продовжує боронити нашу Незалежність на фронті. У званні молодшого сержанта він призначений керувати відділенням у складі 45-ї окремої артилерійської бригади. Військовий розповів про роль досвідчених бійців на передовій, фактори пришвидшення наступальних операцій ЗСУ і про якісно нову Україну після нашої перемоги.

«Я повернувся в свою рідну артилерію і сьогодні виконую бойові завдання в 45-ій окремій артилерійській бригаді. Звичайно, що ця стадія війни суттєво відрізняється від тієї, що велась з 2014 року. Це повномасштабна війна із відкритим не завуальованим використанням регулярних російських військ, із застосуванням авіації, з масовим використанням реактивних систем, регулярними ракетними ударами. Російських військ на українській території в рази більше, аніж 8 років тому, безперервно ведуться масовані обстріли не тільки військової, а й цивільної інфраструктури, що призводить величезної кількості загиблих серед військових і мирного населення.

Але навіть цю стадію війни ворог вперто називає спецоперацією. Насправді ж це російсько-українська війна, яка триває не одне століття. Завжди північний сусід зазіхав на наші землі, а ми йому протистояли. Теперішня гаряча стадія цієї кількасотлітньої війни стала для нас шансом, чудовою нагодою здобути остаточну перемогу над одвічним ворогом».

Треба готуватись до найгірших сценаріїв

«Здобутий в 2015 році бойовий досвід для мене відіграв і відіграє досі надзвичайно важливу роль. Так, війна – це завше непросте випробування для людини. Це вбивства, кров, понівечені долі і забрані життя. Однак загалом ветеранам АТО, які вже пройшли війну в 2014-2017 роках, сьогодні легше психологічно в умовах нинішнього збройного протистояння окупантам. Але водночас на нас лягають додаткові обов’язки.

Розповім показову історію… У перший період повномасштабного вторгнення я перебував в системі оборони Києва, в роті охорони. Після того, як вдалось витіснити ворогів з Київщини, мене перекинули в 53 бригаду, в стрілецький батальйон. Зі всього взводу я єдиний був там атовцем, решта – нещодавно мобілізовані молоді бійці. Коли ми потрапили під перший обстріл, багатьом хлопцям стало дуже страшно. Для них це небачений досі досвід. Деякі сиділи з блідими обличчями і великими очима дивились на мене. Моїм обов’язком було їх заспокоїти та підбадьорити. Це нормально відчувати страх за таких обставин, але з часом ти вчишся справлятись зі своїм страхом і зберігати холодний розум навіть в найбільш стресових ситуаціях. Це війна, а отже будуть обстріли і вже напевно будуть прильоти, як і будуть поранені і загиблі. Це ціна, яку ми мусимо заплатити за нашу перемогу.

Досвідчені бійці, атовці, мають прямий обов’язок всіляко допомагати хлопцям, що вперше потрапили на війну. Йдеться не тільки про психологічну підтримку, а й про настанови й навчання. Мушу визнати, що були й такі, які навіть стріляти не вміли. Але зараз всі ці бійці, пройшовши бойові хрещення, перебувають на передку – виборюють нашу незалежність. Практично всі вони мої земляки з Запорізької області. Хлопці з Бердянська, Мелітополя, Пологів, Гуляйполя… Це прекрасні вмотивовані чоловіки, які ненавидять ворога й готові його знищувати за всяку ціну.

Той факт, що в цій війні беруть участь ветерани з бойовим досвідом – це надзвичайно потужний фактор наших успіхів на полі бою. Важливо, щоб такі люди були присутні у всіх військових підрозділах. Крім того, що це ефективні навчені бійці, вони також виконують роль наставника, стають прикладом для наслідування, закладають моделі поведінки в незвичних стресових ситуаціях.

Мене часто запитують про якийсь універсальний рецепт, що допоможе підготуватись до війни нещодавно мобілізованим і тим, які готуються до відправки на фронт з навчальних центрів. Скажу відверто – не можу дати такого рецепта. Кожна людина – це індивід. Поведінка на війні залежить від віку, життєвого досвіду, виховання, особливостей характеру й навіть від того, чи маєш ти сім’ю, чи маєш маленьких дітей. Більшість ніколи не перебували в таких складних стресових ситуаціях, а тому й важко прогнозувати, як себе поведуть в умовах війни.

Єдине, що б я порадив – це психологічно готувати себе до того, що будеш бачити на фронті смерть, багато крові і страждань, готуватись до того, що стикнешся із загибеллю побратимів. Я точно знаю, що чимало хлопців, які щойно відправляються на фронт, заспокоюють себе тим, що їх можливо оминуть важкі бої, можливо не буде великих втрат в підрозділі, можливо не буде так небезпечно і життя не висітиме на волосині, можливо війна завершиться швидше, аніж прогнозують. Вважаю це хибним способом самозаспокоєння. Потрібно готуватись до найгіршого сценарію, максимально себе підготувати до екстремальних обставин, до найбільших фізичних і психологічних навантажень.

Звичайно, що хороший вишкіл і добра фізична підготовка збільшують ваші шанси вижити і бути максимально корисним і ефективним. В навчальних центрах мусите опанувати всі потрібні навички, уважно слухати інструкторів, постійно вдосконалювати свої вміння. Навички надання першої домедичної допомоги, послідовність дій у тій чи іншій критичній ситуації мають бути доведені до автоматизму. Якщо ви отримуєте конкретну військову спеціальність, то необхідно скрупульозно все вивчати, не переставати вдосконалюватись, переймати досвід у більш досвідчених товаришів. Від ваших правильних дій на передовій залежить як ваше життя, так і життя побратимів.

Так, кожен солдат може виснажитись в якийсь момент, але не має права зневіритись. Важливо розуміти, що відступати нам нікуди. Ми бачили Бучу, Ірпінь, ми знаємо, що відбувалось на Чернігівщині та Сумщині… Тепер нехай кожен боєць уявить, що це може статись з його родиною. Кожен має пам’ятати про сотні убитих ворогом дітей і з тим відчуттям праведного гніву йти в бій і знищувати ворогів.

Також надзвичайно важливо, аби керівництво держави чітко сформулювало мету цієї війни. Перед нами сьогодні далеко не тільки завдання звільнення наших територій від окупантів. Наше завдання – розвалити російську імперію. Вона нам не даватиме ніколи спокою. Навіть якщо ми зараз відвоюємо території, то через 5-10 років вони знову полізуть на нас як та сарана. Наша мета – цілковита і безумовна перемога, наслідком якої стане розвал російської імперії, а отже ліквідація найбільшої загрози для цивілізованого світу».

Ми воюємо за Україну майбутнього

«В лютому московити розраховували, що зайдуть величезною армією в Україну, а ми всі перелякаємось і будемо втікати, відповідно Київ візьмуть за три дні. Мало того, аналогічні прогнози давали численні американські та європейські так звані військові експерти. Справ в тім, вони вираховували такий сценарій за натівською формулою прогнозів перебігу війни. Вони врахували всі складові цієї формули… окрім однієї. Вони забули про компоненту, яка називається генетичний код українця. Йдеться про код козака, код воїна. Цього не врахували ані вороги, ані так звані експерти. Результат обчислень за цією формулою виявився хибним – українці не розбіглись. Мало того, нація згуртувалась і дала ворогу по зубах. Відповідно, окупанти були змушені тікати з Київщини, Чернігівщини та Сумщини, паралельно розповідаючи про «жест доброї волі». Їм довелось змінювати стратегію і застосовувати інший план. Вони перекинули війська на Донеччину, Луганщину, Херсонщину, Миколаївщину і в Запорізьку область.

Українська армія також перегрупувалась, а заодно, продемонструвавши всьому світу свою боєздатність, почала отримувати більшу кількість зброї. Так, ми досі отримуємо недостатньо озброєння, але водночас, мусимо визнати, ми від цієї допомоги Заходу залежні. Сьогоднішня залежність від західних зразків зброї і боєприпасів – це наслідок безвідповідальної політики і попередньої, і цієї влади. До 2014 року армія взагалі свідомо і систематично знищувалась, після 2014 року ми не спромоглись збудувати жодного патронного заводу, жодного заводу з виготовлення стволів, снарядів тощо. Як наслідок, сьогодні ми цілком залежні від постачання зброї, яку нам передають країни Західного світу.

Зміни ситуації на фронті прямопропорційно залежать від наявності певного наступального озброєння. Для того, щоб наступати, нам потрібні ракети великої дальності, нам потрібні літаки, гелікоптери, гармати з високоточними снарядами і танки. Тоді ми зможемо суттєво змінити ситуацію на фронті і поступово відвойовувати наші території. Ми і зараз добре насипаємо, але нам все ж бракує озброєння.

Хай там як, однак позитивні тенденції все ж спостерігаються. Завдяки новітнім гарматам та боєкомплекту ми стріляємо значно влучніше. До прикладу, якщо раніше для того, аби накрити взводний опорний пункт нам потрібно було випустити в середньому 20 снарядів, то сьогодні переважно достатньо всього 4-5. Це позитив, однак повторюю ще раз – цього замало. Ми знаємо, що хлопці просять артилерійського вогню, просять їх прикрити, однак поки що не можемо вздовж всієї лінії фронту забезпечити потрібну кількість артилерійських установок. Їх банально не вистачає. Наявної кількості зброї нам достатньо для того, аби тримати фронт, аби не допускати значних просувань ворога і водночас вдало контратакувати на херсонському та миколаївському напрямках.

Таке тривале позиційне протистояння породжує свої виклики і загрози. Йдеться власне про зовнішній фактор і внутрішній. Зовнішній – це втома заходу від війни. Мова про потенційну загрозу зменшення кількості зброї, що нам постачають, або сповільнення темпів доставки. Внутрішній фактор – це втома суспільства від війни. Головне завдання держави – не допустити оцієї втоми суспільства, не допустити збайдужілості, наслідками якої обов’язково стане падіння рівня залученості українців до допомоги армії. Попри те, що ми вибили ворога з Півночі країни, війна аж ніяк не припинилась. Кожен день гинуть хлопці, кожен день бійці стають каліками. Ми на фронті працюємо 24 на 7. У нас немає вихідних. В нас нема святкових днів і днів народжень. Ми працюємо цілодобово. Українці в тилу також мають працювати щонайбільше і систематично допомагати армії. Немає жодних передумов для того, аби розслаблятись.

Дії представників влади мають бути спрямовані на те, аби тримати суспільство в тонусі. Натомість самі ж нардепи почасти подають дуже поганий приклад. Голосують за збільшення зарплати для самих себе, за збільшення депутатського фонду, паралельно підтримують закони що обмежують права військових. Шановні народні обранці, ви хочете отримувати таку ж зарплату, як і хлопці на нулі? Ну це просто нахабство. Такі вчинки нардепів негативно впливають і на суспільство загалом і на наших воїнів, які також все це бачать.

Мені не подобається тенденція, коли суспільство постійно закидає фразу про те, що прийдуть хлопці з фронту і наведуть порядок. Так не має бути. Ми повинні повернутись в країну з нормальними законами, які передбачають соціальну й національну справедливість для кожного члена цього суспільства. Ми маємо повернутись у якісно нову країну, а не продовжувати війну. Зрозумійте, що ми воюємо не за ту Україну, яку ми мали до 24 лютого, ми воюємо за Україну майбутнього – велику, могутню і справедливу державу».

Джерело: пресслужба ВО "Свобода"

Бажаєте першими дізнаватись останні, важливі та цікаві новини Луцька, Волині, України та світу? Приєднуйтеся до нашого каналу Telegram .

Також слідкуйте за нашою сторінкою у Facebook .

Head html

Вас також може зацікавити