image
18 Листопада 2018 | 13:01

Павло Карпюк: Як мешканець міста став успішним волинським фермером

Напевно, ніщо так не цінується в житті, як тепло родинного вогнища й улюблена робота. Кажуть, хто несе через життя ці речі – щасливий, бо має від природи добру вдачу, відкриту до людей душу. Відомий у Володимир-Волинському районі фермер та підприємець Павло Карпюк називає себе щасливим. Він має чудову сім’ю, улюблену роботу і багато вірних друзів.  

Нерідко можна почути: на землі ні до чого не доробишся. Але Павло Карпюк каже: це залежить від того, як працювати. Лише той факт, що за кілька років він з нуля створив фермерське господарство, яке нині успішно розвивається, говорить про його вміння досягати поставлених цілей. Павло Карпюк добре обізнаний і з проблемами місцевого самоврядування, адже другу каденцію поспіль є депутатом районної ради від ВО «Свобода».

- Павле В’ячеславовичу як сталося, що ви мешканець міста стали фермером?

- Народився я в селі Зоря, великий вплив на формування мого світогляду мав уже покійний дід Павло. Він був людиною землі, хліборобом, довгий час очолював зорянський колгосп і зумів мені передати оту споконвічну українську любов до праці на землі. В честь діда мене й назвали. Не секрет, що я був його улюбленим внуком. Пам’ятаю, як у дитинстві дід частенько брав мене з собою на роботу, я їздив з ним полями. Він брав мене в кабіну комбайна – і ми разом збирали врожай пшениці. Дід тоді любив казати: «Хто на землі сидить, той не боїться впасти».

Згодом мої батьки переїхали жити до міста. Відповідно і я виріс міською людиною. Та не знаю, може, це поклик дідівської крові, але я повернувся в рідне село і зайнявся сільським господарством. У 2011 році разом з рідним братом Володимиром створив фермерське господарство. Для мене були важливі не так масштаби господарства, як те, що воно має бути саме там, де пройшли мої дитячі роки і дід показував мені приклад, як потрібно господарювати. Коли ми брали землю в оренду, то 80% це були землі, які десятками років не оброблялися. Тим воно й цікаво, що на моїх очах земля із зарослої бур’янами та чагарниками перетворювалась на вироблені поля. Традиційно першою культурою, яку посіяли, була пшениця. Перші врожаї не були високими – 40 центнерів з гектара. Зараз маємо до 70 центнерів з гектара, і такої врожайності ми добилися на ґрунтах далеко не найкращої якості.

Нині вирощуємо чимало культур від гороху та сої до соняшника.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ТОП-5 аграрних досягнень Волині

Фермерське господарство зареєстроване в Устилузькій ОТГ, тож податки залишаються в місцевому бюджеті. Крім цього, вдалося створити робочі місця, що є важливим для сільської місцевості. У процесі розвитку господарство поліпшуватимемо й інфраструктуру села.

- За дві каденції депутатства, що встигли зробити для виборців свого округу?

- У 2010 році, коли відбувались вибори до місцевих рад, бізнесу на території Володимир-Волинського району в мене не було, але я тоді вирішив балотуватися саме від сіл Зоря та Ворчин. Йшов на вибори, аби підтвердити авторитет діда, родини, нашого роду. Життя так повернуло, що мешканці Зорі довірили мені представляти їхні інтереси в районній раді. Це велика відповідальність, тож хочеться залишити по собі добрі справи.

Для початку взялися за ремонт дороги, що напряму з’єднує село Ворчин із Володимиром-Волинським. В результаті час на доїзд до міста скоротився втричі. Наразі чекаємо з мешканцями Ворчина аби влада Устилузької ОТГ довела справу ремонту цієї дороги до кінця. Навіть відеозвернення записали до влади.

У селі Зоря відновили спортивний стадіон, який не функціонував років двадцять, на ньому росли чагарники й випасали худобу. Довелося переорювати поле, засівати його спеціальною травою і купувати спортивний інвентар. Навіть землевпорядників викликали, аби ті вивели чіткі розміри футбольного поля. Вже шість роки, як діти мають змогу грати у футбол та займатися іншими видами спорту на повноцінному стадіоні.

Робити добро набагато приємніше й важливіше, ніж його отримувати. Я й подарунки люблю більше дарувати, ніж отримувати. На прохання мешканців Ворчина долучився до будівництва каплички, постійно допомагаю церкві в селі Зоря. Отець Віталій, настоятель місцевого храму, – людина багатогранна. Він – справжній духовний наставник, з якого потрібно брати приклад, не стоїть осторонь ні проблем села, ні бід України. На Майдані він був у моменти найбільшого протистояння…

На початку нашого знайомства він показав мені відео, як відбуваються водохресні купання на ставку у Ворчині. Я був вражений! Посеред ставу вирізана ополонка, люди по льоду йдуть і занурюються у воду. Мені спало на думку зробити все це більш організовано й окультурити став. І так уже чотири роки поспіль у Ворчині відбуваються водохресні купання, які цього року стали наймасовішими, адже на них приїздили люди навіть із сусідніх районів.

Завдяки тісній співпраці з депутатами Волинської обласної ради від «Свобода» вдалося залучити з обласного бюджету чимало коштів на Зорянську школу, клуб, ФАП. Пишаюся й тим, що у Зорі запрацював повноцінний дитячий садочок – його відновили з нуля.

- Це тепер ви успішний фермер, а як заробили свої перші гроші?

– Як усі дітлахи, перші гроші заробив, колядуючи. Разом із братом вивчили колядку, дуже хвилювалися, адже мали колядувати дідові, а він був головою колгоспу. В радянські часи такі речі не віталися, і, якби хтось доніс, дід міг отримати на горіхи від компартійного керівництва. Пам’ятаю, що він тоді дав нам по 25 карбованців. Це була така фантастично велика сума, що навіть не знав, на що її витратити!

- Людина, яка займається розумовою працею, потребує психологічної розрядки… Де відпочиваєте, хто входить до кола ваших друзів?

– Уже багато років займаюся полюванням, маю декілька мисливських собак, які виросли на моїх очах і з недосвідчених песиків стали досвідченими «мисливцями». Мені подобається виходити з ними до лісу, тоді відпочиваю морально. Люблю з вудкою посидіти на березі ставка чи річки. Свого часу окультурив два занедбаних зарослих чагарниками ставки, що в селі Ворчин. Риби в них не було, ми запустили малька, тож тепер, аби половити карася, сюди приїжджає чимало рибалок.

Щодо кола друзів, то воно – різностороннє й широке. Спілкуюся як з представниками бізнесу, так і з простими людьми. Не ділю сам і не люблю, коли інші ділять людей за певними критеріями, на бідніших та на багатших. Бог створив усіх людей рівними, тому виділяти когось одного означає обмежувати інших.

- Назвіть успіхи в житті, якими найбільше пишаєтесь.

- Горджуся тим, що створив ефективне фермерське господарство. Досі люблю дивитись, як вітер гладить чуприну пшеничних ланів. Є в цьому щось магічне, коли ти кладеш зернинку в землю і з неї виростає колосся.

Але найбільший і найважливіший мій успіх – це, поза всяким сумнівом мої сини. Це те, що не виміряєш ніякими грішми чи іншими матеріальними благами.

Розмовляла Ярослава Вознюк

Вас також може зацікавити