Нове дослідження NASA з’ясувало, що під регіоном Антарктики, який зветься Земля Мері Берд, знаходиться геотермальне джерело.
Про це 10 листопада 2017 року повідомляє сайт «Science Ukraine».
Мантійний потік може пояснити механізм утворення під льодовиковим щитом цілих річок та озер з талої води.
Джерело підземного тепла не є новим утворенням, і воно не загрожує льодяному щиту, однак це відкриття може допомогти зрозуміти швидке руйнування льодяного щита у минулому, коли Земля вже переживала швидкі кліматичні зміни, та чому він нестабільний у наші дні.
Скеляста основа Антарктиди пронизана річками та озерами, найбільше з яких сягає за площею 25 тисяч км2. Більшість таких озер наповнюється та спустошується дуже швидко, змушуючи крижану поверхню за сотні метрів нагорі опускатися на підніматися, іноді – з амплітудою у 6 м. Такі зрушення дають змогу дослідникам оцінити кількість рідкої води, яка зосередилась під кригою.
Ці данні надзвичайно важливі, адже вода виступає лубрикантом, який дозволяє льодовикам ковзати по поверхні континенту. Якщо вченим вдасться визначити джерела талої води, вони зможуть передбачити швидкість сповзання антарктичного льоду в океан у майбутньому.
Близько 30 років тому дослідники з Університету Колорадо припустили, що вулканічну активність та топографічні особливості регіону Мері Берд може пояснити мантійний плюм. Нещодавно ця теорія отримала нове підтвердження, коли NASA провели сейсмічне дослідження.
Ерік Івінс та Гелен Сероссі з Лабораторії реактивного руху NASA (JPL) вирішили застосувати чисельне моделювання, щоби розрахувати тепловий потік, який генерує мантійний плюм Мері Берд з урахуванням руху криги назовні, який відстежував супутник NASA IceSat та дослідницька програма IceBridge.
Вони з’ясували, що тепловий потік з плюму не має перевищувати 150 міліватів на квадратний метр. Для порівняння, регіони без вулканічної активності мають середній показник у 40 – 60 мВт, а Єллоустонський національний парк (геологічно активна зона) демонструє 200 мВт на квадратний метр. Розрахунки Сероссі та Іванса також показали, що тепловий потік понад 150 мВт мав би призводити до значного інтенсивнішого танення льодовиків.
Згідно з дослідженням, мантійний плюм під Мері Берд сформувався близько 50 – 110 млн років тому, задовго до того, як Західну Антарктику вкрив льодовиковий щит. Наприкінці останнього льодовикового періоду 11 000 років тому льодовиковий щит пройшов через стрімкий процес втрати льоду, зумовлений змінами погодних умов та підняттям рівня океану. Тоді тепла вода підійшла близько до льодовиків так само, як це відбувається сьогодні.
Сероссі та Івінс вважають, що саме мантійний плюм може відповідати за високу швидкість цього процесу.
