Україна вже чотири роки на своїх східних рубежах захищає всю Європу від навіженого ворога, який скаженіє від смаку крові та безкарності. Його ім’я всі знають, хоча і світова еліта, і український правлячий клас часто бояться називати вголос – Московія («Російська федерація»).
У цей час влада Республіки Польщі вже протягом майже п’яти років провадить системну політику упослідження Української держави, яка проявляється в ухваленні антиукраїнських законодавчих актів, опосередкованому посяганні на територіальну цілісність України та активній пропагандистській війні з метою осквернення пам’яті борців за незалежність України.
Так, одіозні зміни до закону про «Інститут національної пам’яті» криміналізують у Польщі не лише боротьбу членів ОУН та УПА за Українську державу в період їх існування. Вони оголошують злочинцями тих українців, які провадили цю боротьбу до створення ОУН. В часи, коли Варшава тримала в окупації частину українських земель, що стало можливим завдяки віроломній зраді молодої Української держави та сепаратним домовленостям із московськими большевиками.
Таким чином, злочинцями оголошено всіх українців, які боролися за відновлення незалежності України.
Українська влада не бажає помічати очевидних речей: ще у 2013 році Варшава в унісон з Москвою розв’язала проти України гібридну війну, застосовуючи підступні прийоми, які дуже схожі на ті, які робить Кремль в площині пропаганди та заперечення права українців на державність. Ми маємо справу із системною державною політикою, а не з окремими прикрими випадками чи ексцесами.
Одним із найбільш згубних наслідків такої політики стало те, що Варшава фактично поставила хрест на перспективному та життєво необхідному для України і Польщі геополітичному проекті – Балто-Чорноморському союзі. Головним вигодонабувачем цієї катастрофи є Російська Федерація на чолі з кримінально-каґебістським неосталінським режимом. Над цим поляки працювали системно і цілеспрямовано протягом останніх чотирьох років. Недолугість такої політики важко переоцінити. Оскільки таким чином Варшава завдала удару не лише по Україні, але й по собі. Адже, якщо Україна після цього не вистоїть, то наступною впаде Польща.
Так склалося історично: без України Польща завжди приречена на поразку в усіх своїх геополітичних прагненнях і домаганнях. Не важливо, йде мова про експансію чи про захист. Без «українського щита» поляки не здатні були витримати зіткнення ні з Москвою, ні з Османською державою. Коли українці і поляки спільно воювали проти ворогів, вони здобували перемоги над грізними суперниками. Коли ж поляки втрачали відчуття реальності, то через власний гонор зазнавали катастрофічних поразок.
Своєю боротьбою проти України Республіка Польща заклала «міну сповільненої дії» під власну державність. Чим сильніше Варшава допомагає Москві в її прагненнях демонтувати українську державність, тим ближчим стає новий поділ Польщі. Не важливо, коли саме це станеться. Через 5 чи 10 років, але якщо Варшава не відмовиться від політики упослідження Української держави, це станеться.
На фоні цих згубних процесів особливо вражає відверта дурість і боягузтво українського правлячого класу. Виступи представників фракцій парламенту під час розгляду варіантів відповіді на дії Варшави слугує тому черговим підтвердженням. Правлячий клас виявився таким же сліпим та боягузливим перед поляками, як і перед лицем російської військової загрози. У відповідь на відверті посягання і втручання у внутрішні справи України, лунали умиротворюючі заяви. Їх зміст зводився то того, щоб переконати українців не вимагати ніяких конкретних дій від некомпетентних боягузів при владі.
Президент, як представник України на міжнародній арені, парламент та зовнішньополітичне відомство продемонстрували неготовність відповідати на виклики, які постали перед Україною. Вони некомпетентні та мають хибну мотивацію. На жаль, для них головна цінність – не інтереси держави, а можливість грабувати тих, хто працює на її розвиток.
Якби в українських можновладців зберігалися хоча би залишки здорового глузду і патріотизму, до їх свідомості мали б дійти дві прості істини. Одна стосується того, що варто покладатися лише на свої сили і не тішити себе ілюзіями про зовнішню допомогу. А інша стверджує, що найменш надійними є війська союзників.
Тому не треба розповідати казки про так званого «головного адвоката України в Європі», який, по суті, виявився прокурором і прагне знову бути катом. Треба навчитися бути захисником для самого себе. Погано, коли гроші та влада відбирають у правителів держави розум і навіть інстинкт самозбереження.
Анатолій ВІТІВ,
голова Волинської обласної організації ВО "Свободи",
голова фракції ВО "Свобода" у Волинській обласній раді